Основні проблеми життєдіяльності людини

Організувати та оптимізувати виробництво стає можливим при радикальному вдосконаленні інформаційної структури виробництва. Такий шлях перебудови — шлях поєднання гнучких виробничих систем (ГВС) з локальними сітками різних конфігурацій. У цьому випадку функції людини за своїм принциповим змістом зводяться до перетворення інформації, яка реалізується через управління відповідними, технічними системами. Тому переданням вказаних функцій різним інформаційно-обчислювальним засобам досягається підвищення рівня безпеки. Тим більше, що особливістю сучасних технологій є використання таких процесів, контроль за якими виходить за межі фізичних можливостей оператора. Це зміцнює тенденцію до скорочення масштабів використання живої праці, додаткові витрати на автоматизацію компенсуються значним підвищенням безпеки виробничого процесу, що сприяє формуванню нової якості навколишнього середовища. :

Одним з напрямів державного регулювання є поширення інформації для споживачів щодо екологічних наслідків вибору ними технології виготовлення продукції) Цьому має сприяти посилення контролю з боку держави за відкриттям нових прибуткових рахунків екологічного спрямування. 

Принципова новина поширюваних нині високих технологій полягає в їх органічному поєднанні з мікроелектронними засобами отже в їх збагаченні елементами штучного інтелекту. Вищою стадією цього процесу стане використання комп'ютерів, роль яких зводитиметься до автоматизації багатьох видів розумової праці. Стане можливим значне вдосконалення всієї системи виробничих технологій, багато з яких розробляються на основі емпіричних підходів.

Прогрес мікроелектроніки, поряд з іншими досягненнями нового етапу науково-технічної революції (передачею сигналів по оптичних волокнах, засобами нової телекомунікації і т. д.), приведе, на думку соціологів, до розгортання так званої «інформаційної революції», яка за розмахом і можливою глибиною буде подібна індустріальній революції. Вона стане базою для фундаментальних перетворень в інтелектуальній діяльності і, перш за все, у галузі прийняття рішень з таких важливих і складних питань, якими є проблеми безпеки життєдіяльності людини.

Виживання людства вимагає не тільки глибокого осмислення небезпеки, яка виходить з негативних явищ розвитку НТП, але й нового нетрадиційного погляду на них. Майбутнє залежить не тільки від вирішення технічних завдань проблем безпеки, а й від досягнення згоди щодо суперечностей в його розвитку та від зміни самої людини, її внутрішньої суті: кардинальне трансформування життєвих цінностей і цілей та впровадження інноваційного навчання, що може привести до змін, оновлення та перебудови структури і переформулювання проблем, від вирішення яких залежить сприятлива життєдіяльність населення на території розміщення потенціальне небезпечного виробництва.

Різні фактори, що викликають аварії, у багатьох випадках перехрещуються, впливають один на одного, нерідко мають подібні елементи. Поряд з тим, багатоваріантність підходів до розв'язання проблем безпеки, різноманітність конкретних її напрямів тісно пов'язані з питанням її практичної значущості, з оцінкою її здатності впливати на подолання усіх суперечностей щодо практичної реалізації. Однак сьогодні, на жаль, слід констатувати, що загальновизнаної теорії безпеки життєдіяльності населення (з урахуванням ризику аварій і катастроф техногенного та екологічного походження) поки що не існує. Залишається відкритим питання про принципову можливість створення подібної теорії на базі сучасних знань про процеси розвитку НТП, еволюції навколишнього середовища, про пов'язані з цим негативні явища, адаптацію людини до створеної її генієм техносфери та про її відносини з самою собою.

Пошук шляхів вирішення завдання екологічної та промислової безпеки сам по собі становить дуже серйозну проблему, яка не обмежується створенням теоретичної концепції та стратегії її реалізації. Сьогодні головним є завдання розробки методів і принципів практичної реалізації найбільш плодотворних ідей і рекомендацій щодо підвищення рівня промислової безпеки, основою якої є технологічний прогрес.

Творці теорії про роль людського фактора, людських ресурсів і знань у подоланні планетарних утруднень розробляють концепцію «суспільства знань», згідно з якою людські ресурси не марнуватимуться даремно. Для науки стане необхідним поступове стирання границь між різними галузями знань і пізнання суті явищ на базі взаємозв'язаних міждисциплінарних підходів. Подана модель майбутнього передбачає також подолання технологічних труднощів та верховенства технократів з тим, щоб демократизувати виробництво і використання досягнень науки і техніки з метою поліпшення життя, його безпеки і якості середовища проживання людини. Саме демократизація дасть можливість подолати дедалі зростаючий «людський розрив» у свідомості людини між знанням і тим, як воно використовується. Суть такого розриву полягає у підвищенні складності технічних систем і нездатності людини впоратися з ними. 

«Суспільство знань» повинне перейти з системи підтримуючого навчання на тип навчання, який дістав назву «інноваційне». Для нього властиве поєднання двох принципів: передбачення і участі. Передбачення орієнтує людину на свідомий, заздалегідь осмислений вибір довгочасних альтернатив її майбутнього. Навчання передбаченню підготує людей до використання таких методів, як прогнозування, створення сценаріїв і моделей для дослідження майбутнього. Принцип участі передбачає участь окремих людей та їх професійних груп у процесі прийняття важливих рішень на усіх рівнях — від локального до глобального. Професійна підготовка у галузі управління технологіями і технікою є вирішальним фактором у поведінці виконавця при виникненні нештатних ситуацій та для неприпустимості технологічних помилок при наближенні надзвичайної події.

Некомпетентність спеціаліста породжує економічні наслідки від неправильних дій. Тому першочерговим завданням, яке стоїть перед НТП, є проектування потенціальне небезпечних промислових об'єктів на якісно нових принципах, які повинні забезпечити конструювання агрегатів і механізмів з підвищеним рівнем внутрішньо властивої їм безпеки, покликаної значно знизити наслідки від непродуманих, неправильних дій. Це досягається шляхом створення технологічної системи, відхилення в якій від нормативного режиму є сигналом для автоматичного її повернення у нормальний стан або зупинки, що не дозволить статися надзвичайній події. Науково-технічний прогрес у розвитку засобів захисту повинен забезпечити зниження ймовірності реалізації вражаючого потенціалу сучасних технологічних об'єктів.

До системи державного регулювання необхідно поступово вводити процедуру визначення техногенно-екологічного ризику та його оцінки в процесі прийняття рішення. Ця процедура фактично передбачає право накладання вето на технологію навіть у тому випадку, коли не виявлено залежності між ефектом її впровадження і негативними екологічними наслідками. Йдеться про введення поняття «прийнятний» і «недопустимий» рівень ризику, який має бути закріплений законодавче. Для видів діяльності з прийнятним рівнем ризику повинна бути встановлена єдина ставка компенсації.

Регулювання має сприяти закріпленню коаліції держави з виробниками і споживачами щодо побудови «зеленої» та здорової економіки, яка б безперервно розвивалася. Для цього потрібні: розробка нових природозберігаючих засобів, які б ураховували вичерпання ресурсів і екологічні збитки; створення нової системи для нового століття (оскільки мета змінилася і розширилася)—від охорони навколишнього середовища до обсяговішої концепції досягнення сталого розвитку. Досвід останніх 10 років показує, що економічні, екологічні та соціальні проблеми не можна вирішувати ізольовано, їх передбачення та запобігання їм шляхом планування і прогнозування є більш економічним порівняно з витратами по ліквідації їх наслідків.

 

 

Критичний характер і нестабільність нормального функціонування промислових об'єктів, викликані надзвичайними подіями, є базою для проведення глибоких досліджень проблем екологічної та промислової безпеки. Досі в Україні не приділялася увага розробці програм попередження таких подій на промислових і, особливо, на потенціальне небезпечних об'єктах. Розробка Державної програми запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації, в межах якої Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України проводить дослідження, має змінити ситуацію. Нею передбачається проведення фундаментальних і пошукових досліджень як у галузі розробки технічних систем, так і у галузі розробки заходів по захисту життєдіяльності населення. В усьому світі визнається факт, що будь-яка аварія (якими б не були її причини) впливає на навколишнє середовище і здоров'я населення. Водночас радіус вражаючого діяння більшості промислових аварій може бути обмежений межами підприємств і прилеглою територією. Однак часто наслідки аварій виходять за ці межі, і відбувається негативний коротко- або довгостроковий вплив на життя людей, системи життєзабезпечення, майно, усе місто.

Катастрофа на Чорнобильській АЕС привела до усвідомлення головної особливості аварій на сучасних промислових підприємствах — колосальний масштаб наслідків, який перетворює аварію на катастрофу, коли до виниклої надзвичайної ситуації потрапляють населення навколишнє середовище, економічні структури, великі території. Захист інтересів населення, що проживає на територіях, які характеризуються підвищеним ризиком виникнення техногенних аварій, а також осіб, що постраждали від їх катастрофічного впливу, об'єктивно повинен бути у центрі державної політики, її правильне формування є важливою умовою розв'язання усього спектра завдань, пов'язаних як з розвитком НТП у галузі екологічної безпеки, так і з охороною прав населення, яке проживає в техногенне небезпечних районах. Формування грамотної політики у сфері розвитку напрямів НТП, пов'язаних із забезпеченням безпеки населення та промислових об'єктів, потребує прийняття цілеспрямованих державних рішень щодо фінансування таких розробок.

 

 

1. Багать А.М. Цивільна оборона. М.: Освіта, 1991. – 64 с.: іл.

2. Стеблюк М.І. Цивільна оборона. Підручник. Київ: Знання, 2004, 490 с.

3. Бетехтіна Е., Пойсик М. Світова практика формування науково-технічної політики. - Кишинів, 2000.