Основи державного управління

Єдиноначальність і колегіальність - розумне поєднання в управлінській діяльності методів одноособового керівництва призначеним або обраним керівником, який наділяється значною службовою компетенцією і несе персональну відповідальність за результати роботи державного органу, та широкої колегії - групи осіб, які мають рівні права і обов'язки або дорадчі права з питань, що належать до компетенції органу виконавчої влади. 

Централізація і децентралізація - апарат державного управління повинен бути побудованим на засадах розумного співвідношення централізації та децентралізації влади, оскільки порушення даного балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків. 

Плановість - полягає в обов'язковому плануванні діяльності будь-якого органу та його структурного підрозділу, у створенні планів соціально-економічного і культурного розвитку окремих населених пунктів, територій, регіонів, галузей народного господарства, проектуванні та реалізації програм вирішення тих чи інших проблем.

Ефективність - вибір найбільш дієвого в конкретних умовах управлінського рішення. 

Структурно-цільові принципи пов'язані з цілями державного управління і включають у себе такі принципи:

1. принцип єдності цілей управління означає чітке визначення цілей і функцій органу виконавчої влади, уникнення їх дублювання та суперечностей;
2. принцип обмеження  цілей передбачає  звуження  кола  проблем, які є гранично необхідними для досягнення найкращого результату в конкретній сфері управління;
3. принцип вибірковості цілей передбачає підпорядкованість часткових, локальних цілей стратегічним;
4. принцип послідовності у реалізації цілей передбачає перетворення результатів втілення в життя одних цілей в основу інших;
5. принцип розподілу цілей відповідно до потреб об'єктів управління означає перетворення цілей державного управління у завдання, які є основою для встановлення управлінських функцій окремим органам виконавчої влади.

Принципи побудови організаційних структур спрямовані на побудову раціональної організаційної структури апарату державного управління, яка забезпечує ефективне функціонування всієї системи. Серед них можна виділити такі:

1. єдність мети;
2. первинність функцій і вторинність структури;
3. функціональна замкнутість підрозділів апарату управління;
4. простота організаційної структури;
5. єдність керівництва;
6. оптимальність норми керованості;
7. оптимальність централізованих і децентралізованих форм управління;
8. принцип зворотного зв'язку.

До структурно-функціонального виду принципів державного управління, пов'язаного з організацією функціональної структури державного управління можна віднести такі:

1. диференціації та фіксування функцій у формі правових норм шляхом закріплення управлінських функцій у компетенції органів виконавчої влади;
2. сумісності, що  передбачає сумісність  однорідних управлінських функцій у межах компетенції одного органу, а також сумісності функцій даного органу з функціями інших органів у межах підсистеми або організаційної структури державного управління в цілому;
3. концентрації, тобто надання певному органу таких функцій та відповідних ресурсів, які б забезпечили здійснення цим органом організаційно-регулюючих дій відносно об'єктів управління;
4. комбінування, спрямований на виключення дублювання і паралелізму управлінських функцій, що виходять із різних управлінських суб'єктів організації;
5. відповідності управлінських дій реальним потребам і запитам об'єктів управління.

До структурно-процесуальних принципів, що регулюють здійснення управлінської діяльності, належать такі принципи:

1. відповідності елементів управлінської діяльності (методів, форм і стадій) функціям органів виконавчої влади;
2. конкретизації управлінської діяльності і особистої відповідальності за її результати;
3. стимулювання раціональної й ефективної управлінської діяльності.
4. Вказані принципи виражають вимоги до всіх елементів системи виконавчої влади, а тому їх комплексне дотримання гарантує впорядкування управлінської системи, її цілеспрямоване ефективне функціонування і розвиток. 

 

 

 

1. Поняття та сутність функцій державного управління
2. Класифікація функцій управління
3. Види функцій державного управління

 

Зміст державного управління найбільш виразно проявляється в його функціях. 

В управлінні під функцією слід розуміти основні базові види діяльності, які повинні здійснюватися управлінцями. 

Специфіка функцій державного управління полягає в тому, що вони:

• обумовлені цілями (завданнями) управління;
• мають об'єктивний характер;
• є складовими змісту державно-управлінської діяльності;
• є відносно самостійними та однорідними;
• безпосередньо виражають владно-організуючу сутність виконавчої влади;
• реалізуються в процесі державно-управлінських відносин (взаємодія суб'єкта та об'єкта);
• мають бути спрямовані на забезпечення життєво необхідних потреб об'єкта управління.

Функції державного управління - це складові змісту управлінської діяльності, що характеризуються певною самостійністю, однорідністю, складністю та стабільністю владно-організуючого впливу суб'єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значущих потреб об'єкта управління.

 

До функцій управлінської діяльності відносяться: 

1. планування - функція управління, сутність якої полягає у визначенні цілей функціонування системи і шляхів їх здійснення.
2. організація - форма виявлення цілеспрямованого впливу на колективи людей що передбачає створення формальної структури підлеглості, формування об'єкта та суб'єкта управління, їх підрозділів і зв'язку між ними.
3. укомплектування штату (робота з кадрами) - полягає у залученні та підготовці кадрів і підтримці сприятливих умов праці.
4. керівництво (директивність) - полягає у завданні прийняття рішень та їх відповідного оформлення, а також у здійсненні керівних дій.
5. координація - забезпечує необхідну узгодженість усіх дій органів управління і посадових осіб, а також між системою в цілому та зовнішнім середовищем.
6. звітність - інформування щодо стану справ, необхідність наявної інформації для успішної управлінської діяльності.
7. складання бюджету - включає все, що пов'язане з бюджетним процесом у вигляді фінансових планів і фінансового контролю.

Визнання ролі людського чинника в організаціях зрештою привело до відмови від суто адміністративних підходів: доктрина «людських відносин», засновниками якої є Мері Паркер Фоллет (1868-1933) та Елтон Мейо (1880-1949), базувалася на розумінні того, що навіть чітко відпрацьовані виробничі