Основи менеджменту

 

 

 

Десятки і сотні працівників підприємства,  його підрозділів (цехів, дільниць, бригад) можуть діяти злагоджено і ефективно, якщо вони знають: кінцеву мету їхньої роботи; хто, що, коли і як має робити. Окрім відповіді на ці та інші питання,  кожний працівник очікує достойну винагороду, яка задовольнить його життєві потреби. Ці завдання виконують керівники (менеджери), які мають для цього відповідні знання, досвід і хист. Їх діяльність називають управлінням або керівництвом.

Основна суть управління полягає у визначенні основних цілей і завдань організації (підприємства, його структурного підрозділу) та відповідний вплив на колектив працівників задля їх реалізації. Керівництво є особливою складовою управління і відіграє об’єднавчу (інтеграційну) роль стосовно його ланок і функцій: визначення довгострокових цілей, стратегії і завдань підприємства, організація і забезпечення злагодженої діяльності низових (підпорядкованих) ланок управління та інше.

Віднедавна, з переходом України  до ринкового господарювання, замість слів "керівництво" і "управління" все частіше вживається їх змістовний аналог англо-американського походження–"менеджмент". В спеціальній літературі зустрічаються різні тлумачення менеджменту, в тому числі таке, яке співпадає з вищенаведеним визначенням сутності управління. Заслуговує уваги дещо ширше тлумачення Ж. Мелеза: менеджмент–це визначення глобальних (загальних) цілей, інтеграція (поєднання) всіх наявних ресурсів в систему, зорієнтовану на досягнення визначених цілей в мінливому економічному середовищі.

Поширення менеджменту (терміну і відповідної галузі знань) в Україні та інших країнах світу зумовлено його позитивними відмінностями від традиційного керівництва і управління. Він є американською парадигмою (зразком) кращого керівництва і управління, що доведено реальними економічними  успіхами США впродовж багатьох десятиліть.  До його основних позитивних відмінностей можна віднести наступне.

По-перше, якщо у вітчизняній практиці управління основна увага приділяється матеріальним і фінансовим факторам виробництва, то в менеджменті домінуючим є людський фактор: добір і розвиток персоналу підприємства (чи іншої організації), його мотивація (спонукання) до виконання спільних цілей на основі вивчення і задоволення    матеріальних    і соціально-психологічних потреб кожного працівника (індивідуума).

По-друге, визначення і реалізація довгострокових цілей і стратегій організації на основі прогнозування кон’юнктурних змін на товарних риках та інших чинників зовнішнього середовища (політичних, законодавчих, природно-кліматичних).  Нажаль в Україні донині більшість підприємств "живуть сьогоденням", без обґрунтованих довгострокових цілей і стратегій поведінки в мінливому економічному середовищі.

По-третє, чітка орієнтація підприємства  на задоволення потреб споживачів,  вибір сегменту стратегічного господарювання–категорії споживачів з аналогічними потребами.

У відповідності до зазначених пріоритетів проводилися наукові дослідження і на сьогодні сформувалися спеціальні  галузі знань в менеджменті: менеджмент персоналу, стратегічний менеджмент, маркетинг.

В сучасній теорії менеджменту ключовими є такі поняття: організація, місія, мета, завдання, стратегія, функція.

Слово "організація" має два змістовні значення: як об’єкт і як складова процесу управління.

Організація (об’єкт управління)–група людей, які взаємодіють для досягнення спільної мети або загальних цілей. Різновидами організацій є колектив підприємства або будь-якого його підрозділу–цеху, дільниці, відділу, а також неформальні (громадські) угрупування людей за спільними інтересами–політичні, релігійні, спортивні, професійні тощо.

Організація (процес)–залучення й органічне поєднання необхідних ресурсів для досягнення визначених цілей або виконання певних завдань.

Місія–основна роль організації (підприємства, установи) в задоволенні суспільних потреб – наприклад, подолання тенденції агрохімічного забруднення сільськогосподарської продукції, забезпечення споживачів екологічно чистими овочами.

Мета (ціль)–бажаний результат діяльності організації.  Підприємство вибудовує "дерево цілей", стовбуром якого є загальна (корпоративна) мета, а його відгалуженнями– ункціональні цілі і завдання за напрямами діяльності. Завдання–це робота або комплекс робіт, які необхідно виконати для досягнення визначеної мети. Наприклад, загальна ціль – вибороти найбільшу частку регіонального ринку екологічно чистих овочів. Функціональні цілі: виробнича–вирощування на орендованих землях і зберігання екологічно чистих овочів в обсязі 30% потенційного попиту; комерційна (збутова)–створення спеціальної мережі збуту продукції (магазинів, транспортно-логістичної системи); кадрова–залучення провідних фахівців в галузі агрономії і біології   та маркетологів на умовах участі в прибутках, інші.

Стратегія–основний спосіб досягнення головної мети. В даному прикладі можна обрати стратегію цінової конкуренції–зниження цін на основі концентрації і спеціалізації виробництва екологічно чистих овочів.

Функції менеджменту–складові управлінської діяльності, які розподіляються між суб’єктами управління. Навіть на малому підприємстві, де працює 20-30 осіб, управлінською діяльністю зайнято декілька працівників. На великих підприємствах в управлінні зайнято десятки і сотні працівників–приблизно 15% загальної чисельності персоналу. Обов’язком кожного з них є виконання визначеної частини управлінських функцій. Основою чіткого розмежування і раціонального розподілу обов’язків між суб’єктами управління–відділами, бюро та окремими посадовцями є класифікація управлінських функцій.

 

 

Основоположником класифікації управлінських функцій став французький  вчений, керівник вугільної компанії Файол (HenrieFayol, 1841-1925 рр.).

 

1. за основними складовими управлінського процесу ("передбачення", "організація", "контроль");
2. за об’єктами управління (виробнича, "фінансова", "комерційна").

1. загальними, оскільки вони виконуються в управлінні будь-яким об’єктом–і персоналом, і виробництвом, і фінансами тощо;
2. спеціальними, оскільки вони стосуються управління специфічним об’єктом (наприклад, фінансами) і для їх виконання застосовуються спеціальні методи, зумовлені його особливостями.

Загальні і спеціальні функції "перетинаються" і