Основи охорони праці: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. Я. О. Сєріков. – Харків, ХНАМГ, 2007. 227с.

Допустимі мікрокліматичні умови – сполучення параметрів мікроклімату, що при тривалому й систематичному впливі на людину може викликати минаючі чи такі, що швидко нормалізуються, зміни функціонального і теплового стану організму. При цьому не відбувається порушення здоров'я працюючого, однак можливе додаткове короткочасне напруження в роботі механізму терморегуляції.

За ступенем важкості фізичні роботи поділяють на три категорії. (Категорія робіт – розмежування фізичних робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму, які вимірюються в ккал/год або Вт).

 

Таблиця 2.1   Оптимальні мікрокліматичні умови в робочій зоні                  виробничих приміщень (ГОСТ 12.1.005-88)

Пора рокуКатегорія 

важкості робітТемпература

повітря, оСШвидкістьруху повітря, м/с

 

 

 

Примітка: Відносна вологість повітря в усіх випадках повинна становити 40…60 %.

 

Категорія I. Легкі фізичні роботи – роботи, виконувані сидячи, стоячи або пов'язані з ходьбою, які не потребують систематичного напруження і під-няття ваги. Енерговитрати при виконанні таких робіт складають до 150 ккал/год (174 Вт).

Ця категорія робіт підрозділяється на дві підгрупи:

Категорія Iа. Роботи з енерговитратами до 120 ккал/год (139 Вт) – це роботи, які виконуються сидячи й супроводжуються незначним фізичним напруженням.

Категорія Iб. Роботи, при виконанні яких енерговитрати складають 121…150 ккал/год (140…174 Вт) – це роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов’язані з ходінням. Вони супроводжуються деяким фізичним напруженням.

Категорія II. Фізичні роботи середньої важкості – види фізичної діяльності людини з витратами енергії у межах 151…250 ккал/год (175…290 Вт).

Категорія IIа. Роботи, що супроводжуються енерговитратами організму людини в межах 151…200 ккал/год (175…232 Вт). Це роботи, пов’язані з постійним ходінням, переміщуванням дрібних (до 1 кГ) виробів  або предметів, у  положенні стоячи або сидячи і які вимагають певного фізичного напруження.

Категорія  IIб. Роботи з енерговитратами 201…250 ккал/год (233…290Вт). Такі роботи пов’язані з ходьбою, переміщуванням чи перенесенням виробів (предметів) масою до 10 кГ і супроводжуються помірним фізичним напруженням.

Категорія Ш. Важкі фізичні роботи – це роботи, пов’язані з постійними пересуваннями, переміщуваннями і перенесенням значних (масою більше 10 кГ) вантажів і які потребують великих фізичних зусиль. Енерговитрати організму людини при цьому становлять вище 250 ккал/год (290 Вт). Ця категорія фізичних робіт не поділяється на підкатегорії. 

Виходячи з такого розподілення фізичних робіт, в основі якого лежить інтенсивність енерговитрат організму людини, випливає, що, в принципі, для нормальної роботи механізму терморегуляції при виконанні легкої роботи необхідна більш висока температура навколишнього середовища, ніж при середніх і важких фізичних роботах.

Пора року в охороні праці умовно розділяється на холодний і теплий періоди. Вони розмежовуються середньодобовою температурою tс.д.= 10 0С. Відповідно до такого розподілу, параметри мікроклімату в теплий період року характеризуються трохи більшими значеннями.

За кількістю надлишкового тепла, що надходить у робочу зону від устаткування і впливає на зміну температури в робочій зоні, виробничі приміщення підрозділяються на холодні (рівень надлишкового тепла до 20 ккал/год на 1 м3 приміщення) і гарячі – рівень надлишкового тепла вище 20 ккал/год на 1 м3. У цих випадках виконується нормування параметрів мікроклімату з урахуванням і температури тепловипромінюючих поверхонь. 

У принципі, теплове опромінення працюючих не повинне перевищувати 35 Вт/м3. При більш високих рівнях опромінення повинні застосовуватися відповідні засоби захисту працюючих.

 

Контроль параметрів

мікроклімату

Контроль параметрів мікроклімату здійснюється рядом вимірювальних засобів: температура повітря – термометром; відносна вологість повітря – психрометром (наприклад, аспіраційним психрометром Ассмана, рис. 2.1); швидкість руху повітря – анемометрами (наприклад, крильчатим чи чашковим, рис. 2.2), інтенсивність теплового випромінювання – актинометром або через температуру поверхні обладнання, що вимірюють дистанційно (рис. 2.3),  барометричний тиск – барометром, наприклад ане-роїдним (рис. 2.4). 

Відповідно до СН 4088-86, вимірювальні прилади, використовувані для контролю параметрів мікроклімату, повинні характеризуватися такою величиною похибки виміру (не нижче зазначених):  

1) При вимірі температури повітря й контролю температури повітря при визначенні відносної вологості повітря  –  0,2  С ;

2) При вимірі швидкості поширення повітря:    0,05 %  у діапазоні                               0...0,5 м/с, та  0,1 % при швидкості поширення повітря > 0,5 м/с.           

3) При вимірі інтенсивності теплового випромінювання від устаткування:  5,0 Вт/м2 у діапазоні 10...350 Вт/м2, та   5,0 Вт/м2 при інтенсивності теплового випромінювання від устаткування > 350 Вт/м2. 

Принцип виміру температури повітря – метод непрямих вимірів, що полягає в перетворенні градієнта температур у градієнт об'ємного розширення речовини, наприклад ртуті, що знаходиться в термометрі. 

Принцип виміру відносної вологості повітря (при використанні психрометра) – метод непрямих вимірів, що полягає в перетворенні градієнта енергетичного уносу при випарі води з «вологого» термометра в градієнт температур «сухого» й «вологого» термометрів, що входять до складу психрометра. 

Принцип виміру барометричного тиску – метод непрямих вимірів, що полягає в перетворенні градієнта тиску стовпчика атмосферного повітря в градієнт зміни геометричних розмірів датчика барометра.