Основи психодинамічної діагностики і психотерапії

Для підтвердження нашого припущення звернімося до фактичної інформації інтерв'ю, яка є нам надана. Зупинімось поки на останньому ствердженні. Чому пацієнтка безсвідомо конкурує із власною дитиною?  Клінічний досвід підказує, що вона напевно має молодшого брата. І дійсно, її брат народився, коли вона мала два роки, і завжди був улюбленцем батьків та інших людей, в той час, як пацієнтка зовнішньо стримана і завзята, зростала, приховуючи в душі вперту заздрість до молодшого брата. Вік два роки відповідає розвитковій  фазі впертості. Згідно нашого припущення, вона зафіксувалась на цій фазі розвитку. Само собою, це стосується тільки тієї частини її особистості, яка регулює її стосунки з  об'єктами.

Власне таким було перше враження, яке пацієнтка справила на нас: вперте дівча, що підкреслено не бажає приховати свої вади, безпорадне і викликаюче хіба що співчуття.

Додаткове значення цієї на перший погляд малозначущої інформації змушує припустити, що хворобу можна прочитати немов книгу, віднайшовши провідну нитку, яка зробить прозорою внутрішню логіку хвороби. Тому ми заглиблюємось далі в наше розуміння цих даних. Чи подібний її син в дечому до її брата? Пацієнтка гадає наступним чином: “Батьки вщент розбестили дитину! Своєю темною шкірою він випромінює якийсь незбагнений шарм, сприймає життя як суцільне свято і зовсім не вміє і не бажає наполегливо і сумлінно працювати!” Так само, як і у брата, у сина з лишком наявні ті якості, яких повністю позбавлена вона сама. Навпаки, вона є сумлінною працівницею і отримує визнання у інших людей завдяки наполегливій праці і завзяттю. На ґрунті цих наших роздумів зовнішній конфлікт пацієнтки поступово перетворюється на внутрішній; з-попід зовнішнього поведінкового фасаду проступає сфера особистості, що втілює іншу персону, яка має для пацієнтки величезну значучість.

Можна припустити, що народження брата було травматичним для пацієнтки, позаяк вона задля нього, а пізніше – задля сина, поступилась щасливим і безтурботним полем стосунків з батьками, різко і вперто відмовившись від цього типу стосунків з ними і від власної потреби в піклуванні і ніжності. Ще й донині вона цією своєю виразною впертістю утримує інших на дистанції і унеможливлює цим сповнене любові наближення до себе, викликаючи щонайбільше співчуття.

Це поступове переформування зовнішнього конфлікту із сином і братом у внутрішній являє собою складність для багатьох інтерв'юєрів, хоча і має вирішальне значення для діагностики і наступної терапії. Тому наше питання звучить наступним чином: яка частина власної особистості пацієнтки є перенесеною на сина в якості зовнішньої репрезентації? Оскільки пацієнтка нічого не говорить про свої власні почуття і потреби, ми можемо отримати відповідь на наше питання лише опосередковано, ґрунтуючись на її висловлюваннях стосовно брата і сина, тобто її висловлювання щодо цих персон з надлишком наділених саме такими почуттями і потребами, слід інтраполювати на неї саму. Брат вміє прихилити до себе оточуючих. Пацієнтка до того ж додає, що він вміє виявляти свої почуття і встановлювати з іншими емоційні взаємостосунки. Згідно цьому, брат репрезентує почуття і потреби, спрямовані на інших людей, - власне те, що вперто не дозволяє собі пацієнтка. Ця вперта стриманість в стосунках з іншими людьми використовується нею як внутрішній бар'єр, для того, щоб стати незалежною від власних почуттів. В цьому сенсі така впертість є проявом тієї перехідної фази, яку пацієнтка “перескочила”. Однак  пацієнтка застрягає в цій фазі, зловживаючи впертістю і донині, виходячи із внутрішньої потреби, не бачачи жодної іншої можливості дати раду з розвінчаними почуттями.  Таким чином, впертість нашої пацієнтки являє собою продукт деформованого особистісного розвитку, тому що подолання впертості не могло відбуватись в належній фазі розвитку. Тому ця впертість і донині послуговує “ув'язненню”  власних почуттів. Її впертість майже закам'яніла і тому пацієнтка викликає перше враження, “роботоподібності”. Коли брат, оженившись, залишив батьківський дім, у пацієнтки виникли побоювання, що батьки спробують утримати її біля себе. Таке уявлення було для пацієнтки достатнім мотивом, щоб якнайскоріше покинути батьківський дім. Виходячи із сформульованого нами внутрішнього конфлікту, можна сказати: тепер, коли брат, що був легітимною зовнішньою репрезентацією її почуттів, покинув батьківський дім, в неї з'являється шанс проявити власні почуття ( що для неї є неможливим).

“Її почуття утримують її в батьківському домі”. Це формулювання показує прихований мотив її страху. “Батьки хотіли б втримати мене біля себе”. Власне через впертість, зіткнувшись з народженням в собі почуттів, вона покидає батьків, спішно залишаючи батьківський дім,  і незабаром знаходить собі