Основи загальної біології

 

Усі багатоклітинні рослини можна об'єднати під назвою Metaphyta (сюди входять Thallophyta, Bryophyta й Cormophyta), а тварин – під назвою Metazoa (Porifera й Histozoa). Bryophyta, Cormophyta й Histozoa мають справжні тканини.

Талофіти (Thallophyta). Талом – це багатоклітинне (або ценобластичне) вегетативне тіло, що не розділене на корінь, стебло і листя. Талофіти – рослини з таломом – не складають єдиної таксономічної групи, а входять до складу різних груп водоростей і грибів (рис. 7.5). У нитчастих таломах клітини, розмножуючись поперечним поділом, утворюють один ряд. Плоскі таломи виникають із нитчастих в результаті поздовжнього поділу клітин. У більш високорозвинених форм з'являється полярна диференціація талома, розгалуження талома. Талом грибів – міцелій – складається найчастіше з безлічі ниток – гіф, які рясно розгалужуються.

 

Рис. 7.5. Талофіти й губки

1 – зелена водорість Ulva (х1/3); 2 – плектенхіма в ніжці плодового тіла білого гриба, Boletus edulis (х200); 3 – перетин поперечний зріз лишайника

Collema (х200); 4 – прісноводна губка Spongilla lacustris (хI/2)

Таломні нитки можуть поєднуватися у псевдотканини (у червоних водоростей, у плодових тілах вищих грибів): переплітаючись, вони утворять плектенхіму (плетену тканину), а зростаючись – псевдопаренхіму.

Лишайники – це симбіотичні автотрофні об'єднання водорості (синьозеленої або зеленої) із грибом (рис. 7.5).

Губки (Porifera) крім клітин, що служать для розмноження, мають різні типи соматичних клітин, які, однак, не поєднуються в органи або справжні тканини (рис. 7.5). Тільки на поверхні тіла клітини можуть утворювати подобу епітелію. Але їхнє скріплення пухке, і вони легко можуть вийти з об'єднання. Більшість клітин здатна до амебоїдному руху. Губки – прикріплені (сидячі), в основному морські організми.

 

Тканини – це об'єднання клітин, подібних за будовою й функцією. 

Кормус – це вегетативне тіло, яке складається із кореню й пагону (пагін = стебло + листя). До кормофітів, рослин з кормусом, відносяться папоротеподібні (Pteridophyta) й насінні рослини (Spermatophyta). Bryophyta (мохи) займають проміжне положення між талофітами й кормофітами. Їхнє вегетативне тіло або являє собою талом, або розділено на стебло і листя, але завжди має замість кореня ниткові одноклітинні ризоїди.

Утворення тканини починається з верхівки талома, пагона або кореня (коли останній є). Тканини, що забезпечують утворення (меристеми) залишаються ембріональними тканинами, здатними до росту за рахунок поділу клітин. Верхівкові меристеми перебувають на кінчиках пагонів і коріння, а вторинні і залишкові меристеми – усередині пагонів і коріння.

Постійні тканини (рис. 7.6) – зрілі тканини. До них відносяться порівняно мало спеціалізовані основні тканини (паренхіма, що служить, наприклад, для фотосинтезу або накопичення запасних речовин), покривні тканини (наприклад, епідерміс і коркова тканина, що служать для ізоляції від зовнішнього середовища), тканини, що всмоктують (наприклад, епідерміс кореня), необхідні для поглинання якихнебудь речовин, тканини, що проводять (наприклад, ситовидні трубки для транспорту продуктів асиміляції, судини для транспорту води), механічні тканини (наприклад, склеренхіма, що має опорну функцію), видільні тканини (наприклад, залози) і репродуктивні тканини (спороутворюючі й пилокоутворюючі).

 

Рис. 7.6. Тканини у Cormophyta: анатомія листа

1 – палісадна паренхіма ( фотосинтезуюча тканина); 2 – губчата паренхіма; 3 – епідерміс; 4 – ситовидні трубки; 5 – судини

Histozoa – багатоклітинні тварини, клітини яких, поєднуючись, утворюють тканини, хоча б покривні (епітелії). Всі ці тварини, за винятком кишковопорожнинних (Соеlenterata), мають органи. 

Покривні, або епітеліальні, тканини це шари щільно покладених клітин, що покривають поверхню тіла або порожнини (рис. 7.7). Відмерлі або відторгнуті епітеліальні клітини постійно заміщаються в результаті проліферації клітин, що зберігають здатність ділитися (фізіологічна регенерація). Від епітеліальних клітин походять залозисті клітини (залозисті тканини).

Сполучні тканини – це пухкі об’єднання клітин, що заповнюють проміжки між органами. Клітини виділяють міжклітинну (основну) речовину. У сполучній тканині вона м'яка й може містити колагенові або еластичні волокна, розташовані безладно, паралельно один одному (у сухожиллях) або хрестнавхрест (у фасціях).

Для опорних тканин характерна міцна й щільна міжклітинна речовина. У хрящовій тканині вона еластична при натисненні, гнучка, у ній немає кровоносних судин. У кістковій тканині (властивої хребетним) через відкладення солей кальцію міжклітинна речовина набуває твердість і містить гаверсові канали із кровоносними судинами й нервами. Кісткові клітини (остеоцити) розташовуються в основному концентричними рядами навколо гаверсових каналів і зв'язані між собою плазматичними відростками (рис. 7.7).

 

Рис. 7.7. Тканини у Histozoa.

1 – війчастийий епітелій; 2 – хрящова тканина; 3 – кісткова тканина; 4 – гладка м'язова тканина; 5 – поперечносмугаста м'язова тканина; 6 – уніполярний нейрон; 7 – біполярний нейрон;8 – мультиполярний нейрон

М'язова тканина складається з клітин з дуже сильно розвинутою здатністю до оборотного скорочення. Гладкі м'язові клітини здебільшого мають веретеновидну форму, містять одне або багато ядер, довжина цих клітин до 0,5 мм. Поперечносмугасті м'язові клітини (м'язові волокна) мають довжину до 12 см і містять багато ядер. Деякі безхребетні мають м'язові гвинтоподібні фібрили в косопокресленої