Особливості механізмів перцепції міжособистісного спілкування у старшокласників

Метод інтерв’ю запроваджується у тих випадках, коли дослідник чітко намічає мету майбутнього дослідження, формулює коло основних і допоміжних питань, що дозволять з’ясувати сутність проблем, які цікавлять дослідника. При проведенні бесіди дослідник враховує можливі варіанти бесіди і передбачає її хід у випадку позитивних або негативних відповідей. Результативність бесіди багато в чому залежить від уміння створювати в спілкуванні сприятливу морально-психологічну атмосферу, спостерігати за поведінкою співрозмовника, його мімікою, емоційними реакціями, бажанням відповідати або уникати відповідей.

Дослідження цієї курсової роботи можуть бути використані психологами, які працюють у дитячих садках і школах, щоб досягти ще кращого результату в пізнанні дитячої особистості, адже як відомо, саме через різні методи спілкування можна зрозуміти емоційний стан особистості.

Також ці дослідження можуть бути використаними при викладанні у коледжах і вищих навчальних закладах, як додаткові матеріли, щоб поглибити знання студентів про види, способи, методи і методики спілкування.

 

 

 

Суспільство являє собою багато якісну і багаторівневу систему відношень людини до світу. Воно включає не лише відношення людини до предметного світу, а й до інших людей, з якими вона вступає в прямі і опосередковані контакти, тобто спілкування. Психологія спілкування – це розділ загальної психології, предметом якого є психологічна специфіка процесів спілкування, які розглядаються під кутом зору взаємовідносин особистості та суспільства. Говорячи про психологічну специфіку, варто мати на увазі, що процеси спілкування можуть бути розглянуті не тільки під психологічним, а й під іншим кутом зору – соціологічним, лінгвістичним та ін. [40, с 8].

Складовою спілкування є процес сприймання людини людиною, який позначають терміном «соціальна перцепція» (від лат. perceptio – сприймання, пізнавання). Цей термін запропонував Дж. Брунер у період психологічних досліджень особливостей сприймання для характеристики впливу всієї сукупності соціальних і культурних чинників на цей процес.

Пізніше, запозичений соціальною психологією, термін «соціальна перцепція» набув значення сприймання так званих соціальних об'єктів, до яких належать особистості, групи, інші ширші соціальні спільноти. Але дослідження соціальної перцепції охопили не всю проблему сприймання можливих соціальних об'єктів, а лише сприймання іншої людини. Тому як синонім терміна «соціальна перцепція» стали вживати «сприймання особистості», «міжособистісне сприймання».

Дослідження соціальної перцепції зосереджені на вивченні двох блоків проблем: аналізові особливостей суб'єкта й об'єкта міжособистісного сприймання й аналізові механізмів міжособистісного сприймання.

Як слушно зазначає О. О. Бодальов, вад того, як люди відображають та інтерпретують зовнішність і поведінку, оцінюють можливості один одного, багато в чому залежить характер їхніх взаємодій і результати, до яких вони приходять у спільній діяльності. Це означає, що соціальна перцепція виступає в ролі регулятора спілкування насамперед тому, що вона є носієм своєрідної перцептивно – діагностичної функції. Вибір людиною тієї чи іншої лінії поведінки в кожній конкретній ситуації передбачає сприймання та оцінку головних її елементів: партнера, самого себе і ситуації контексту загалом. Таке діагностування наявної ситуації через оцінку стану її головних елементів утворює найсуттєвіший результат соціальної перцепції. [8, с 26]

У зміст поняття «соціальна перцепція» включають сприймання не тільки фізичних властивостей соціального суб'єкта, а і його внутрішніх характеристик: намірів, дамок, здібностей, емоцїй, установок, формування уявлення про ті відносини, які пов'язують суб'єкта з об'єктом сприймання,. Отже, він включає й інтерпретацію та оцінку на цій підставі вчинків іншої людини, тобто розуміння її як особистості.

Оскільки спілкування завжди є процесом взаємодії двох або більше суб'єктів, то йдеться про взаєморозуміння та взаємопізнання людей.

Взаєморозуміння є внутрішньою підвалиною і метою спілкування. Його ефективність залежить від тієї інформації, яку люди одержують один про одного. Спілкування починається з контакту, тобто взаємного спостереження і сприймання тих якостей і рис, які спонукають інтерес людей один до одного. Зацікавленість іншою людиною – це міра її інформативності для тих, хто її оточує (здатність бути для них джерелом якоїсь інформації).

Ставлення до іншої людини залежить від того, які почуття вона викликає у інших, яка думка про неї формується. Перше враження про іншу людину грунтується на сприйманні її зовнішнього вигляду, зовнішніх ознак і зумовлює весь характер взаємовідносин. Проте, формуючись на підставі зовнішніх характеристик, сприймання цим не обмежується. Як показує досвід, перше враження може частково чи повністю не збігатися з подальшими уявленнями. Бо враження, яке викликає певна особа у різних людей, залежить від багатьох чинників: досвіду спілкуванні, віку, статі, належності до різних соціальних груп, внутрішніх станів тощо [22, с 18].

Спілкування, як поняття, за походженням і змістом – продукт вітчизняної науки. Але, сучасному суспільстві все частіше замінюють запозиченим словом з англійської мови – комунікація.

Щоб детальніше дослідити це поняття, варто дати визначення, що ж таке комунікація? Комунікація – специфічна форма взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності [42, с 207].

Науковець О. О. Леонтьєв розділяє позицію психологів школи Л. С. Виготського. У своїй праці автор визначає, що діяльність людини завжди соціальна, незалежно від того, здійснюється вона безпосередньо в колективній формі чи в формі індивідуальної творчої активності. З цього можна зробити