Особливості перекладу «Хибні друзі перекладача»

Для визначення одиниць міжнародної лексики існує кілька назв – інтернаціоналізми, інтероніми, аналогізми. Часом вживається термін регіонізм, проте він не зовсім вдалий, оскільки відбиває поняття географічного або територіального характеру.

Поштовх до визначення поняття інтернаціональності дав англійський прикметник international, появу якого у писемних пам'ятках датовано 1780 p. Протягом XIX ст. термін розповсюдився у європейських мовах, а у XX ст. він проник до мов усіх континентів. Міжнародність лексики за своєю суттю відносна, бо ця лексика вживається не усіма народами однаково. Загальні мовні риси називають універсаліями, проте вони стосуються значно ширших явищ у ділянках загального мовознавства, як, наприклад, синонімії, граматичних категорій, поділу звуків на голосні і приголосні тощо. Міжнародність лексики грунтується на вживанні одних слів з тими ж значеннями у широкому колі мов [15, с.23].

Чіткі критерії визначення поняття інтернаціоналізму, на жаль, відсутні і тому різні науковці тлумачать дане поняття по-різному. Наукове визначення поняття лексичного інтернаціоналізму намагаються дати, стверджуючи, що інтернаціоналізмами в мовознавстві слід називати особливо важливі форми лексичної спільності, які є міжмовною синхронічною категорією, що має прояв лише при зіткненні або зіставленні мов [3, с.13].

В наш час більшість дослідників дають максимально розширені визначення, намагаючись врахувати всі можливі характеристики даного мовного феномена.

Порівняємо визначення, взяті з різних джерел. В. В. Хайрулин зауважує, що інтернаціоналізмами є загальні елементи декількох світових мов, засвоєних ними в силу генетичної спільності або взаємних культурних впливів. Інтернаціоналізми мають у результаті взаємовпливів або випадкових збігів зовні подібну форму й деякі однакові значення в різних мовах [19, с.61].

Подібне з цим визначення зустрічаємо у дослідника В. В. Михайленко, який стверджує, що "інтернаціоналізми, інтернаціональна лексика – слова, які виражають поняття міжнародного значення і існують у багатьох мовах світу (споріднених і неспоріднених), зберігаючи близьке або спільне значення й фонетико-морфологічну будову" [11, 38-39].

Однак, наведені вище визначення не можна вважати такими, що повністю розкривають наукове поняття та сутність інтернаціоналізмів.

На нашу думку найбільш повним на сьогодні є визначення інтернаціоналізмів Рицарєвой А. Е.: "під інтернаціоналізмами розуміються лексичні одиниці, що функціонують у декількох (не менш ніж у трьох) світових мовах, близькі по звуковій, графічній і семантичній формі, що є наслідком мовного контакту, що й виражають загальні для багатьох культур поняття з галузей науки, техніки, бізнесу, політики, мистецтва, засобів комунікації" [16, с. 9]. У своєму визначенні вона розкриває саму суть явища інтернаціоналізмів, причини їх виникнення та функції у лексиках мов.

На підставі цих тлумачень можна зробити висновок про те, що основною ознакою при визначенні інтернаціоналізмів вважається його функціонування у декількох мовах та спільність зовнішньої форми й семантики.

Щодо класифікації інтернаціоналізмів, то загалом виділяють три принципи класифікації інтернаціоналізмів:

-принцип вмотивованості;

-класифікація інтернаціоналізмів за способом та джерелом запозичення;

-класифікація інтернаціоналізмів з точки зору перекладача.

За способом запозичення інтернаціоналізми можна поділити на інтернаціоналізми зі спільною зовнішньою та внутрішньою формою та інтернаціоналізми зі спільною лише внутрішньою формою [1, с.56].

За вибором джерела запозичення інтернаціоналізми діляться залежно від етимології – на інтернаціоналізми класичного походження (взяті з мертвих класичних мов – латинської, давньогрецької, класичної арабської, санскриту тощо) та інтернаціоналізми національного походження (слова з живих мов, що стали інтернаціоналізмами).

В. В. Акуленко, кажучи про схожість форм інтернаціональних знаків, звертає увагу не лише на вимову чи написання, але й на вмотивованість, або "внутрішню форму" знаків, включаючи їх синхронічну характеристику, "буквальне значення", що враховується носіями даної мови. При цьому роль можуть грати всі три принципово можливі типи вмотивованості:

- фонетична, тобто прямий зв’язок вимови зі значенням;

- морфологічна, тобто словотворча структура складних й похідних слів;

- семантична, тобто синхронічно відчуване непряме значення у межах семантичної структури багатозначного слова.

З морфологічною вмотивованістю слів можна зіставити також вмотивованість усталених словосполучень (в тому числі й термінологічних), котра визначається значеннями складових слів, їх морфологічною формою й синтаксичними відносинами [1, с.142].

Таким чином основними критеріями класифікації інтернаціоналізмів є вмотивованість, чи "внутрішня форма". 

В. В. Акуленко пропонує свій принцип класифікації інтернаціоналізмів за способом запозичення, розрізнюючи сім типів міжнародних лексичних знаків:

-слова, об’єднані схожістю значення, вимови, написання та вмотивованості, тобто інтернаціоналізми з однаковою словотворчою або змістовою структурою;

-слова, основи, морфеми, об’єднані схожістю значення, вимови та написання (атом);

-слова, об’єднані схожістю значення, вимови та вмотивованості, але не написання – спостерігається в мовах з різними системами письма та принципами написання (наприклад, інтернаціональні слова європейського походження в мовах Близького Сходу з консонантним письмом або в мовах Південної Азії зі складовим письмом);

-слова, морфеми та словосполучення, об’єднані спільністю значення, написання та вмотивованості при різній вимові, мають місце насамперед у мовах з загальною ієроґліфічною писемністю (наприклад, китайські елементи у японській та (частково) у корейській мові;

-слова, основи, морфеми, що об’єднуються схожістю лише значення та вимови при різниці у написанні та