Особливості реалізації національного адміністративного потенціалу в подоланні соціальної нерівності

 

 

У статті розглянуто проблемне середовище механізму розподілу доходів України. Визначено диспропорційності реалізації національних соціальних процесів, та обґрунтовано їх вплив на відносини між секторами загального державного управління й домогосподарствами. Виявлено перспективи економічних трансформацій та перетворень даної сфери.

Ключові слова: безробіття, добробут, зайнятість, пенсійне забезпечення, розподіл доходів, соціальна нерівність, субсидії.

Чернышевич О. М. ОСОБЕННОСТИ РЕАЛИЗАЦИИ НАЦИОНАЛЬНОГО АДМИНИСТРАТИВНОГО ПОТЕНЦИАЛА В ПРЕОДОЛЕНИИ СОЦИАЛЬНОГО НЕРАВЕНСТВА

В статье рассмотрена проблемная среда механизма распределения доходов Украины. Определены диспропорции реализации национальных социальных процессов, и обосновано их влияние на отношения между секторами общего государственного управления и домохозяйствами. Выявлены перспективы экономических трансформаций и преобразований данной сферы.

Ключевые слова: безработица, благосостояние, занятость, пенсионное обеспечение, распределение доходов, социальное неравенство, субсидии.

Chernyshevych O. M. THE FEATURES OF THE NATIONAL ADMINISTRATIVE POTENTIAL IMPLEMENTATION IN THE SOCIAL INEQUALITIES OVERCOMING

The article reviews the problematic environment of the mechanism of income distribution of Ukraine. The disproportionalities of national social processes implementation are determined and the impact of these on the relationships between the general government and households are grounded. The prospects of economic transformations and reforms in this sphere are detected.

Keywords: unemployment, welfare, employment, pensions, income distribution, social inequalities subsidies.

Постановка проблеми. В Україні функціонує розгалужена система соціального захисту, яка включає в себе не тільки пенсійні видатки, але й ряд допомог та додаткову субсидійну підтримку. Основною метою реалізації даного комплексу заходів є покращення умов існування найменш забезпечених верств населення, і тільки частково система соціального сприяння спрямована на боротьбу з матеріальною нерівністю. Така тенденція відмінна від дії норм та принципів державної політики країн з розвинутою економікою, де ступінь соціального забезпечення визначається з врахуванням міри суспільної вагомості домогосподарств й потенціалу корисності населення. Відповідно, виникає необхідність визначення національного адміністративного потенціалу щодо подолання процесів матеріальної нерівності, в тому числі, через механізм соціальної підтримки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В силу динамічного характеру ресурсо-розподільчих процесів та їх впливу на добробут країни необхідність вивчення механізму боротьби з соціальною нерівністю є першочерговим завданням. Найбільш вагомий внесок у розкриття суті зазначеної проблематики здійснили Амелія У. Сантос-Пауліно [1], Анелі Кааса [2], Бранко Мілановіч [3], Джон Хосперс [4], Луїс Варвік-Бут [5] та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Досліджуючи особливості розподільчої сфери науковці частіше акцентують увагу на специфіці виконання державою її соціальної функції, абстрагуючись від можливостей ринкового механізму регулювати даний процес. Крім того, невелика увага приділяється суб’єктам соціального захисту, їх диференціації та можливостям посилення участі останніх в суспільних відносинах.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Визначення особливостей реалізації діючої системи соціальної підтримки населення заради обґрунтування адміністративного потенціалу подолання процесів матеріальної нерівності в умовах ринкових трансформацій.

Виклад основного матеріалу дослідження. Соціальна допомога в Україні надається на універсальній основі, фінансуючись за рахунок видатків бюджету. Саме тому для виконання державою функції соціального захисту необхідно контролювати дотримання плану обсягів доходних надходжень. Відтак, під дією впливу рецесійних процесів країні дуже складно забезпечувати реалізацію власних соціальних програм. Зокрема, зростання обсягів грошових доходів населення й видатків суспільних фондів споживання досить песимістично виглядають на фоні падіння продуктивності праці й капіталу, підкріплюючись пониженням розмірів ВВП й невеликою часткою зростання зайнятого населення. Загалом пониження показників продуктивності праці характерні для галузей з додатковими соціальними гарантіями, наприклад, для добувної та переробної промисловості (станом на 2014 р. – 5% й 13% за шість років), особливо гостро відчувається в сфері виробництва хімічних речовин й хімічної продукції (65%) і виготовлення автотранспортних засобів (27%) [6; 7].

Крім того, розмір видатків на оплату праці понизився за чотири роки на 3%, тоді як обсяг пенсійних доходів домогосподарств збільшився на 1, 8%, а допомоги, пільг, субсидій та компенсаційних виплат на 1, 3% [8]. Відповідно, стверджувати про зменшення нерівності через реалізацію розподільчих відносин не доводиться, оскільки близько 11, 5% жителів країни отримують дохід нижче екзистинційного прожиткового мінімуму, в той час як тільки 11, 4% більше соціального [9].

Також для української економіки властива наявність прямого зв’язку між змінами розмірів реального наявного доходу й соціальних допомог, що позбавляє національну економіку еластичності И можливості спрямовувати грошові надходження до інших, більш перспективних напрямків розвитку.

Загалом на соціальний захист та соціальне забезпечення з бюджету України виділяється понад 25% всіх видатків, що рівне приблизно 9% обсягу ВВП. Порівнюючи дані показники з податковими надходженнями та з часткою тіньової економіки, одразу помітною стає дефіцитність державних доходів відносно урядових зобов’язань. Крім того, такий обсяг соціальних видатків, враховуючи розмір матеріальних допомог, підкреслює мало ефективність надання останніх [10; 11].

Загалом обсяги надходжень домогосподарствам соціального захисту – це близько 30% їх грошових ресурсів, з яких найбільшою є частка пенсій – 86%, а найменшою – субсидійна підтримка, що залишається на рівні 0, 1% [10]. Проте, враховуючи запроваджену наприкінці 2014 р. реформу, спрямовану на обмеження категорій суб’єктів господарювання, які можуть отримувати