Особливості реалізації національного адміністративного потенціалу в подоланні соціальної нерівності

Іншою проблемою сьогодення є старіння населення. В 2010 р. було визначено необхідність сприяти покращенню демографічної ситуації шляхом підвищення й диференціації обсягів допомоги за народження дітей (три ступенева система здійснення виплат: І ступень – перша дитина, ІІ ступень – друга дитина, ІІІ ступень – третя дитина), формуючи умови, за яких державний бюджет опинився під дією додаткового тягаря соціальної орієнтації економіки, оскільки кошти на здійснення подібних допомог не мають постійного перекриваючого джерела надходжень.

Тим не менш, відбулося зростання за всіма напрямками надання грошових виплат. Зокрема, за народження першої дитини на 153%, а за народження другої й третьої – на 148% [12]. Для серед- ньостатистичного жителя України це великі грошові ресурси, які прирівняються від 26 до 105 прожиткових мінімумів, що частково почало стабілізувати демографічну ситуацію. Однак для рецесійної економіки України подібні виплати є неможливими до виконання з урахуванням боргової активності держави та військово-політичної кризи.

Таким чином, з кінця 2014 р. почали діяти нові особливості запровадження даних допомог. Так, відбулося повернення до єдиної системи оплати, незалежно від кількості дітей у сім’ї, а сума коштів при народжені становить 41 280 грн. (з яких 10 320 грн. надаватимуться одразу, а решта – розподілятиметься протягом 36 місяців рівними частинами). Відповідні зміни надають змогу урівноважити державні видатки та суттєво зекономити.

Тим не менш, існуюча тенденція не відбивається на чисельності бажаючих отримати кошти у зв’язку з вагітністю та пологами (кількість яких зросла лише на 7%), в той час як число осіб, котрим держава зобов’язана виплатити кошти по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, збільшила у двічі [9].

Поряд з вищезазначеними допомогами не менш важливим джерелом ресурсів національних домогосподарств є виплати малозабезпеченим сім’ям, які в середньому протягом 2013 р. становили 1702, 29 грн, і зросли у чотири рази в порівнянні з 2009 р. Загалом кількість сімей, які звернулися за даним різновидом соціального забезпечення за шестилітній проміжок часу, стрімко зросла (приблизно на третину). Проте число задоволених заявок значно знизилась (на одну шосту). Дані зміни відбулися за рахунок відмовсім’ям, які налічують одну та дві особи (на -4, 3% та -15, 4% відповідно), в той час як тим, що складаються із трьох, чотирьох та п’яти, навпаки, збільшилася (на +51, 1%, +29, 0% й +23, 7%). Отже, сумарні видатки з бюджету на вищезгадану допомогу зросли за всіма напрямками й щонайменше у два рази (підтримка сімей з одним членом) до більш ніж шести разів (підтримка сімей з трьома членами) [13].

Тим не менш, в Україні існує частина населення, яка взагалі немає можливості самостійно заробляти кошти, тому забезпечення ресурсами проживання осіб, що не мають права на пенсію, та інвалідів є обов’язком держави, на якому не можна економити. Загалом кількість громадян, котрі підпадають під дану соціальну категорію, з кожним роком зростає (порівнюючи з 2009 р., обсяг представників відповідної верстви населення збільшився удвічі – на 120%), підтягуючи масштаби соціальної видатків даної сфери утричі [9]. Здебільшого, причинами висхідної витратної тенденції є збільшення частки інвалідів серед населення країни, зокрема, інвалідів ІІІ групи – у три, а ІІ й І групи – в два рази, що є доказом низького рівня охорони праці на робочому місці.

Також протягом шести років для української економіки характерно зменшення витрат за статусом жінок «мати-героїня» більш ніж у шість разів й видатків на утримання священнослужителів приблизно на 13%. В сукупності це дозволило відносно зрівняти середній розмір допомог підтримки даних категорій громадян та залишити його на рівні 949, 00 грн. в 2013 р.

Таким чином, в Україні простежується хвилеподібна тенденція до чисельного збільшення обсягів видатків на соціальний захист й соціальне забезпечення у ВВП приблизно на 2, 8% [10]. Проте розмір даних розходів відносно загальних витрат держави зменшується. Така тенденція передусім пояснюється необхідністю задоволення широкого спектру потреб на загальнодержавному рівні, починаючи від необхідності реструктуризації боргів і закінчуючи підтримкою структурних змін (в тому числі таких, що дотичні до податкової сфери). Загалом, Україна стикнулася із ситуацією, коли застосування доходного підходу потребують не тільки сфери захисту малозабезпечених, але й напрямки вдосконалення економічної розбудови держави, яка на перспективу будуватиме покращені умови реалізації домогосподарствами свого потенціалу.

Великою мірою обмеженість в ресурсах серед населення пов’язана з інфляційним нівелюванням купівельної спроможності доходів. В окремих випадках уряд не переглядав розмірів номінальної заробітної плати заради економії бюджетних коштів, ігноруючи темпи зростання цін. Таким чином, обсяги мінімальної вартості праці можуть бути рівноцінними, або нижчими прожиткового мінімуму. Так, до 2013 р. мінімальна заробітна плата мала схильність відрізнятися від нього на 3-5%, що заперечує соціально-економічній функції першої.

Крім того, абстрагування від цінових змін, найбільше відобразилися на пенсіонерах та безробітних, які не мають можливості повною мірою реалізувати свій потенціал через особистісні обставини. Мінімальна допомога по безробіттю для проблемної категорії працівників практично не переглядалася з 2012 р., мінімальна допомога по безробіттю для звичайної категорії працівників зросла тільки на 10%, а обсяг мінімальних пенсійних виплат зріс на 11%, в той час як підвищення індексу інфляції відбулося аж на 25 відсоткових пунктів за аналогічний період [9].

Одним із механізмів, які серйозно впливають на стан соціального забезпечення домогосподарств, є їх здатність повною мірою оплатити використовувані комунальні ресурси. В середньому населення держави виділяє близько 8% власних загальних витрат на погашення заборгованості по енергоресурсах [9]. Так, з метою полегшення тягаря житлово-комунальних платежів в Україні діє система субсидування даної категорії цін на відмінну від більшості країн з розвинутою економікою, де від цього кроку відмовилися. Частка використання субсидій даної категорії достатньо невелика (за останні шість років збільшилася на 30%), проте для домогосподарств, які живуть на межі соціального відторгнення, це один із інструментів виживання.

Розглядаючи особливості надання субсидійної підтримки населенню, помітною одразу стає висока частка задоволення заявок сімей на таку допомогу (96% на ЖКП та 91% на оплату скрапленого газу й палива), що, безумовно, сприяє покращенню реалізації бюджетів домогосподарств [12]. Крім того, відбулося зростання удвічі чисельності сімей, які звернулися за даною допомогою, що призвело до аналогічного збільшення загальної суми платежів призначених субсидій. Крім того, з середини 2015 р. переглянуто процедуру надання соціальної підтримки, мотивуючи бажаючих використати таку можливість.

Загалом, право адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат щодо оплати житлово-комунальних послуг, а також субсидії готівкою на придбання скрапленого газу поширюється на всіх громадян, які володіють житлом чи проживають у гуртожитках, кооперативах незалежно від форм власності. Для цього необхідно одноразово пред’явити заяву й декларацію про доходи, допомога буде автоматично подовжуватиметься до зміни фінансового стану сім’ї. Відповідальними органами за реалізацію прав на субсидію є Пенсійний фонд та Державна фіскальна служба. Обов’язковий відсоток платежу розраховується індивідуально для кожної сім’ї за встановленою формулою і залежить виключно від матеріального становища сім’ї із врахуванням середньомісячного доходу на одну особу за попередні шість місяців по відношенню до прожиткового мінімуму на одну особу.

Тим не менш, реальна вартість комунальних послуг не відповідає діючим платам в Україні і є суттєво заниженою. Частково підтримку низьких цін на енергоносії варто вважати однією з причин етапу потужної рецесії для національної економіки, що виникла через обмеженість бюджетних коштів. Відповідно, недоотримання грошових ресурсів, в тому числі через субсидійну активність держави, не сприятиме процесу швидкої модернізації сфери ЖКГ.

Висновки з даного дослідження. Отже, основною метою реалізації механізму розподільчих відносин є побудова системи заходів недопущення значного майнового розшарування й підтримки малозабезпеченого населення. Основним інструментом регулювання даного процесу є поєднання фіскальних та соціальних засобів впливу, які у випадку запровадження діючої економічної моделі розвитку не передбачають гармонійної кооперації. Таким чином, багатовекторна структура трансфертної підтримки домогосподарств не відповідає доходним можливостям національного бюджету, викликаючи внутрішні дисбаланси й стимулюючи рецесій- ний рух. Отже, основним завданням покращення розподільчих відносин слід вважати реструктуризацію державних зобов’язань по соціальних допомогах та перегляд існуючих соціальних категорій населення.