Особливості роботи психолога у сфері політичної реклами

При консультуванні у зв'язку з обстеженням на антитіла до ВІЛ потрібно бути готовим до зустрічі з різними страхами перед СНІД, найчастіше необгрунтованими. Існує небезпека навішування на таких людей ярликів «панікерів» або «невротиків». Ось деякі приклади таких страхів:

1. Страх із приводу статевих контактів, які не були ризикованими, наприклад статева близькість з повією з використанням презерватива, який залишився цілим. Людина прагне пройти тестування «про всяк випадок».

2. Страх із приводу сексу з незначним ризиком, особливо орального сексу.

3. Страх із приводу малоймовірних подій, які могли привести до зараження, наприклад, людина боїться, що їй ввели інфіковану кров, доки вона спала.

4. Страх через сумніви в точності результату тесту, що приводить до прохання цей тест повторити.

Це звичайно пов'язано з іншими видами страху, згаданими вище. Перший і другий варіанти страху імовірно, засновані як на почутті провини, так і на недостатній інформованості про шляхи передачі інфекції. Часто в клієнтів немає можливості обговорити з кимось їхні проблеми.

З третім варіантом страху впоратися набагато важче, тому що він в своєї основі є абсурдним. Не було зареєстровано випадків ВІЛ-інфекції в результаті введення крові так, щоб людина не знала про це, але ця інформація навряд чи переконає таку людини і розсіє її страхи. Будь-яка людина з такою формою фобії має потребу в досвідченому консультанті або психоконсультанті, щоб виявити першопричину свого страху. Це єдина форма страху, яку можна назвати фобією.

У випадках з фобіями успішно застосовується психотерапія. З цими страхами не можна впоратися в ході звичайного дотестового консультування або даючи поради по телефону. Найкращим вирішенням буде направлення такого пацієнта до психолога або консультанта, який спеціалізується на випадках з фобіями. Однак це дасть позитивний результат лише в тому випадку, якщо психолог досить добре інформований про ВІЛ-інфекцію. Занадто часто люди, які направляються до психологів за допомогою, виявляють, що ті дають їм суперечливу інформацію про ВІЛ, що тільки погіршує ситуацію.

Четверта форма страху часто пов'язана з іншими його варіантами. Наприклад, той, хто відчуває провину внаслідок статевого зв'язку з іншим чоловіком або через секс «на стороні», може домагатися повторних тестів, щоб одержати підтвердження правомірності своїх дій і переконатися, що нічого страшного не трапилося.

З іншого боку, це може бути пов'язано з дефіцитом інформації про ВІЛ і тестування. Все це може сильно засмучувати консультантів, тому що повторне тестування підриває довіра до їх порад. Ось чому для консультантів дуже важливо постійно знайомитися з новими даними про механізми передачі і тестування на ВІЛ і вміти чітко пояснити, чому людям варто покладатися на ці дані.

Всі ці форми страхів можуть супроводжуватися стійкими і переконливими симптомами, які підсилюють страхи і змушують пацієнта приходити до консультанта знову і знову. Ці симптоми нерідко мають іншу фізичну причину, зовсім не пов'язану з ВІЛ-інфекцією, і якщо консультант буде переконувати пацієнта в тому, що це психосоматичні симптоми, це не принесе пацієнтові ніякого полегшення, тому що його страждання можуть бути цілком реальними.

Проходження ВІЛ-тесту може бути попередньою умовою перед тим, як погодитися на ризикований секс у взаєминах з партнером. Ця домовленість опирається на угоду про те, що ніхто із двох партнерів не буде мати ризикованого сексу «на стороні», і про те, що є прийнятною сексуальною практикою на стороні. Такого роду розбіжності можуть викликати сильне занепокоєння і напругу у взаєминах. Важливе завдання післятестового консультування – допомогти обом партнерам у вирішенні подібних проблем.

Консультування пар може створити проблеми для конфіденційності відносно тестування на ВІЛ. Наприклад, один з партнерів може не розповісти іншому про деякі деталі зі свого сексуального минулого. Все-таки необхідно заохочувати пари приходити на консультування разом після негативного або позитивного результату, щоб переконатися, що вони досягли розуміння наслідків цього результату для їх взаємин.

Багато з людей добре знайомі з усіма аргументами за і проти тестування на ВІЛ і багато чого знають про ВІЛ-інфекцію, але при цьому вони можуть тривалий час утримуватися від тестування, прийнявши для себе рішення про те, що знати власний ВІЛ-статус необов'язково.

Для багатьох, однак, потреба такого знання може переважити бажання залишатися без знання свого Віл-статусу. Це може відбутися внаслідок вступу у зв'язок з ВІЛ-позитивним або ВІЛ-негативним партнером, з яким виникає дискусія про бажаність ризикованого сексу. Це також може бути наслідком одержання нової інформації про лікування безсимптомної ВІЛ-інфекції або через занепокоєння про своє здоров'я в цілому.

У всіх таких випадках консультант повинен визнати, що це почуття невпевненості може парадоксальним чином допомагати досягненню безпеки і що діагноз ВІЛ-інфекції може викликати такий же сильний шок у добре інформованої людини, як і у того, для кого цей діагноз, як є раптовим.

Жінки можуть зазнавати труднощів у визначенні ступеня ризику. Більшість із них, маючи ризиковані статеві контакти із чоловіками, найчастіше не можуть адекватно оцінити ризик зараження ВІЛ.

Консультантові варто ретельно розглянути із клієнткою стратегію безпечного сексу. Чи треба вона їй зараз? Чи є в неї свій досвід щодо цього? Чи випробовує вона якісь додаткові труднощі, такі як складнощі у застосуванні контрацептивів (наприклад, пероральних контрацептивів), або піддається образливому і агресивному впливу з боку чоловіка-партнера?

Також потрібно ретельно перевірити обгрунтованість тестування клієнтки. Деякі жінки можуть прагнути пройти тестування тому, що підозрюють наявність факторів ризику в партнера (наприклад, його невірність). Чи легко їй буде мати справу з основною проблемою, приймаючи правила безпечного сексу або продовжуючи слідувати їм, якщо тест дасть негативний результат?

Прагнення пройти обстеження на ВІЛ може бути пов'язане і з бажанням мати дітей. Усі жінки дітородного віку (і всіх сексуальних орієнтацій) повинні одержати інформацію про ВІЛ і вагітність. Вона повинна містити в собі опис ризику передачі інфекції від матері плоду, можливостей контрацепції і планування вагітності для зменшення ризику зараження і детальний розгляд всіх аспектів народження дитини.

Післетестове консультування має надзвичайну вагу. Будь-які погані новини повідомляти важко, і ця – не виключення. Кожна людина реагує по-своєму. Можна піддатися спокусі підбадьорити клієнта, надавши йому додаткову інформацію, замість того, щоб поспівчувати його гніву, страху, суму або паніці. Майже кожний, кому ставлять діагноз ВІЛ-інфекції, випробовує сильне потрясіння, що ускладнює негайне сприйняття складної інформації, яке, наприклад, стосується подальшого розвитку хвороби,

Важливо побачитися із цим клієнтом знову найближчим часом і запланувати його наступні візити. Необхідно дати йому телефони лінії допомоги та інформацію про те, як він може зв'язатися з консультантом надалі. Непогано було б дати клієнтові якусь інформацію в письмовому вигляді. Краще не вдаватися відразу в подробиці можливого негативного впливу ВІЛ-інфекції до того, як він засвоїть первинну інформацію.

Потрібно перевірити, чи знає клієнт, до кого він може звернутися у випадку термінової необхідності. Якщо клієнт прийшов з партнером або кимось іншим, слід довідатися, чи хоче він, щоб розмову вели з ними обома.

Величезне полегшення, яке випробовує людина при одержанні негативного результату, може перешкодити їй вникнути в те, що йому говорять. Непогано було б запросити його на хоча б ще одну консультацію. Негативний результат не дає ніяких гарантій на майбутнє. Він не означає, що людина автоматично перейде до практики безпечного сексу або менш небезпечного вживання наркотиків. Роль консультанта в цій ситуації життєво важлива.

Потрібно пам'ятати, що емоційний стан клієнта усе ще може вимагати консультування. Наприклад, у ВІЛ-негативного гомосексуаліста є друзі, які живуть із ВІЛ або СНІД, через що він може відчувати суперечливі, і хворобливі емоції. Відомо, що такі емоції можуть провокувати ризиковану поведінку.

У світлі останніх досягнень в області лікування ВіІЛ-інфекції дуже важливо під час консультування після постановки діагнозу обговорити із клієнтом можливі варіанти його лікування, навіть якщо він про це не просить. Одазу після постановки діагнозу людям часто пропонують скористатися можливістю обговорити варіанти лікування з лікарем. Цей підхід може бути різним у різних центрах залежно від того, як швидко після постановки діагнозу будуть виконані додаткові тести. Ця інформація є принципово важливою для обговорення, яке буде проводити із клієнтом консультант або лікар у перші місяці після одержання ним позитивного результату тесту.

 

 

Беличева А. С. Превентивная психология. – М. : Медицина, 1994.

Демьянов Ю. Г. Основы психопрофилактики и психотерапии. – СПб: Мечта, 1999.

Методы эффективной психокоррекции. Хрестоматия. /Под ред. К. В. Сельченок. М. : Харвест, 1999.

Моховиков. А. Н. Теория и практика психологического консультирования. М. : Смысл, 2001.

СПИД и ВИЧ-инфекция. Социально-психологические аспекты: информация для профессионалов / пер. с англ. Н. А. Чайка. – СПб: Питер, 2000.