Особливості спільної діяльності школи і сім’ї у вихованні особистості молодшого школяра

Кожна зустріч педагога з батьками, кожне заняття повинно виконувати кілька взаємопов'язаних функцій:

освітню (озброєння батьків певним комплексом психолого-педагогічних знань) ;

оцінну (здійснення об'єктивного оцінювання реального досвіду сімейного виховання) ;

стимулюючу (стимулювання батьків до вдосконалення власного педагогічного досвіду) ;

виховну (виховання у батьків якостей, ставлень і вмінь, необхідних для удосконалення їхньої виховної практики) ;

аналітичну (розвиток здібностей батьків для аналізу власного педагогічного досвіду) ;

діагностичну (виявлення змін у стані педагогічної культури батьків і позитивних зрушень у практиці сімейного виховання) [41, c. 15].

Педагог, який працює з батьками учнів, має виходити з особливостей сучасної сім'ї, враховувати її типологію.

Для організації педагогічної просвіти батьків можна орієнтовно визначити наступні типи сімей [35, c. 26]:

І тип – соціально здорова і благополучна у виховному сенсі родина.

Проте це не означає, що вона не потребує педагогічних рекомендацій. Педагогу слід звернути увагу на перспективи виховної діяльності родини даного типу[35, c. 37]:

- створення умов для всебічного розвитку дитини і формування її творчої індивідуальності;

– визначення її життєвих цілей;

– зміни в характері сімейного виховання у зв'язку із віковими особливостями особистісного розвитку дитини.

Педагогічні рекомендації стосовно даного типу сім'ї повинні мати випереджувальний характер, попереджати батьків щодо можливих помилок і похибок у виховному процесі, допомагати їм у виправлянні окремих особистісних недоліків і хиб у поведінці дитини.

ІІ тип- соціально здорова, однак не благополучна у виховному сенсі родина. Вона потребує психолого-педагогічних рекомендацій, які допоможуть їй змінити несприятливу виховну ситуацію, зумовлену протиріччям у внутрішньосімейних взаєминах. Педагог може допомогти кожному з батьків усвідомити свою роль і відповідальність у зміцненні внутрішньосімейних взаємин, накреслити разом з подружжям шляхи згуртування сім'ї як колективу, здатного створити необхідні умови для розвитку дитини, основні напрямки підвищення педагогічної культури членів родини.

ІІІ тип- у виховному сенсі родина. Працюючи з батьками із родини 3-го типу, педагог не повинен обмежуватися лише педагогічними рекомендаціями. Великого значення набуває вплив на мікроклімат у сім'ї, підвищення відповідальності за виховання дітей. Тільки на тлі всебічних впливів на сім'ю можна вести мову про підвищення педагогічної культури батьків і сподіватися на успіх просвітницької роботи з ними.

ІV тип- у виховному сенсі родина. Така родина, навіть, за умов зовнішнього благополуччя, є найбільш складним об'єктом для педагогічного впливу. В ній перевалюють викривлені уявлення про родинні виховні функції: батьки свідомо виховують індивідуальні риси особистості дитини, прищеплюють їй викривленні уявлення щодо життєвих цінностей, надаючи першорядне значення матеріальним набуткам. До будь-яких педагогічних рекомендацій батьки з сімей цього типу ставляться негативно, тому від педагога щодо такої сім'ї очікуються дії з докорінної перебудови родинної психології, і насамперед її світоглядних установок. Відповідно до цього педагогічні рекомендації слід спрямовувати на перебудову свідомості і світогляду, розкриття життєвих цілей і перспектив як учня, так і власне батьків.

Зрозуміло, що в організації взаємодії батьків і педагогів важливіша роль належить останнім, а оскільки не всі батьки відгукуються на прагнення педагога до співпраці – не виявляють належної зацікавленості в об'єднанні зусиль у вихованні своєї дитини, то вчитель має виявити терплячість і цілеспрямовано шукати розв'язання цієї актуальної педагогічної проблеми, викликаючи авторитаризм, менторство.

Практика вдосконалення сімейного виховання передбачає формування у батьків загольнопедагогічних, організаторських умінь, умінь педагогічної техніки і умінь прикладного характеру[29].

Загальнопедагогічні уміння – це уміння:

визначити цілі і конкретні завдання щодо виховання дитини на даному конкретному етапі вікового та індивідуального розвитку;

спроектувати віддалений у часі результат сімейного виховання;

здійснити добір засобів, необхідних для досягнення запланованого результату сімейного виховання;

розробити план власних дій;

узгоджувати власні дії з навчальним закладом, порадами і рекомендаціями педагогів, досягти спільного успіху.

Організаторські уміння – це уміння:

організовувати життєдіяльність родини як дружного колективу, який спільно вирішує життєві проблеми дорослих і дітей;

організувати сімейне виховання;

розподіляти і погоджувати функції членів родини у вихованні дітей;

організовувати режим дитини в сім'ї, який би розумно поєднував навчання, працю і відпочинок.

Уміння педагогічноїтехніки – це уміння:

висувати вимоги до дитини і досягати їх виконання;

розмовляти з дитиною, переконуючи її;

толерантно ставитися до помилок, промахів, недоліків у поведінці дитини;

стимулювати позитивні прояви у діях і вчинках дитини;

застосовувати заохочення і покарання, розумно і вміло поєднуючи їх.

Прикладні уміння:

художня творчість – співи, танці, гра на музичних інструментах, малювання, фотографування щодо;

технічна творчість – конструювання, моделювання тощо;

сільськогосподарське дослідництво – садівництво, квітникарство, бджільництво тощо;

спортивні уміння за видами спорту.

Звичайно, в поданому переліку умінь репрезентовані лише найважливіші. Творчий підхід до виявлення практичної підготовленості батьків до реалізації науково-методичних рекомендацій допоможе педагогам збагатити зміст поданих умінь. Проводячи заняття з батьками, педагогам необхідновраховувати характер навчального закладу, тип сім'ї, місцеві умови, можливості педагогічного колективу та інші фактори[35, c. 40].

Засновуючись на нормативних правових документах, педагогічний колектив кожного навчального закладу прагне до свого становлення як відкритої соціально-педагогічної системи, готової до розширення і зміцнення взаємодії з усіма соціальними інститутами і насамперед з