Особливості сприймання дошкільниками поняття про величину предметів

Леушина А. М. вважає, що не враховується і інший вельми важливий чинник у розпізнаванні розмірів – це відносний характер даного поняття. Довгий – короткий, широкий – вузький і інші параметри – поняття відносні, тому вони можуть бути осмислені лише на основі їх порівняння, зіставлення розмірів двох предметів. Щоб познайомити дітей, зі словом довгий або короткий, необхідно, перш за все, розкрити значення поняття довше – коротше. І як показують багато досліджень (Л. А. Венгер, Є. В. Проскура, Р. Л. Березіна та інші), тільки вибір на основі порівняння забезпечує диференціювання різних параметрів протяжності. Цей вибір поступово повинен ускладнюватися: вибір з двох предметів замінюється вибором з трьох і більше, що в кінцевому підсумку підводить дітей до поні манію послідовності в зменшенні (збільшенні) того чи іншого параметра протяжності і розуміння відносності розмірів. При правильному навчанні діти починають успішно впорядковувати предмети за їх розмірами.

Розставляючи в ряд предмети за зростанням (спаданням) того чи іншого параметра, діти засвоюють порядкові відносини за аналогією з взаємоберниними відносинами між суміжними числами в діяльності рахунку. Однак як сприйняття найпростіших відносин двох об'єктів, так і оволодіння відносинами ряду вимагає навчання, що переконливо показано в ряді досліджень.

Столяр, виходячи з особливостей дитячих уявлень про величину предметів, пропонує будувати педагогічну роботу в певній послідовності. Спочатку формувати уявлення про величину як просторовому ознаці предмета. Вчити дітей виділяти дану ознаку поряд з іншими, користуючись спеціальними прийомами про проходження. Практично порівнюючи контрастні і однакові за величиною предмети, малята повинні встановлювати відносини «рівності – нерівності». А результати порівняння відображати в мові за допомогою прикметників: довше, коротше, однакові (рівні за довжиною), ширше, вже, однакові (рівні по ширині), вище, нижче, однакові (рівні по висоті), більше, менше, однакові (рівні за величиною) і т. д. Таким чином, столяр спочатку передбачає лише попарне порівняння предметів за однією ознакою.

Далі слід перейти до формування уявлень про три мірності предметів. З цією метою діти визначають довжину, ширину, висоту у предметів, які займають щодо постійне положення в просторі (наприклад, предмети меблів), а потім і в інших предметів (деталей будівельного матеріалу, конструктивних виробів і т. п.). Виділення і визначення трьох вимірів проводять при порівнянні предметів різного обсягу. В результаті діти приходять до висновку, що більшими чи меншими предмети називаються в залежності від розміру всіх трьох вимірів. У старшій і підготовчій групах, столяр пропонує вирішувати завдання з впорядкуванням предметів по довжині, ширині, висоті і об'єму в цілому. Кількість упорядковує в ряд предметів становить до 10, а різниця їх розмірів від 3 до 1 см [2, 74].

Ускладнення завдань полягає в тому, що одні й ті ж предмети розміщуються в ряд то по одному, то іншому ознакою (наприклад, палички спочатку розкладаються по довжині, а потім по товщині). Інше ускладнення полягає в тому, що вказаний вихователем предмет в ряду порівнюється не тільки з сусіднім, а й з усіма попередніми йому чи наступними. У результаті цього дитині стає зрозумілим, що кожен елемент у ряді менше (більше), ніж всі попередні, і більше (менше), ніж всі наступні. Так відбувається усвідомлення відносності розміру. Старші дошкільники виконують і більш складні завдання на розвиток окоміру: знайти на око, а більшого, або меншого розміру, ніж зразок; підібрати два предмети, щоб, разом вони були рівні зразком і ін. Поступово розширюють і площа, на якій здійснюється пошук предметів потрібного розміру. При порівнянні трьох об'єктів, з яких один служить зразком, дитина повинна навчитися порівнювати кожен об'єкт, який пред'являється для вибору, з зразком і вирішити, дорівнює він за величиною зразком чи ні, тобто оволодіти операцією послідовного порівняння – найбільш економічним способом вирішення завдання. Цьому слід навчити дітей.

Отже, вручений дитині зразок повинен грати роль еталону для порівняння з ним інших об'єктів; служити мірою вимірювання лінійних величин. Тому, дуже важливо, щоб дитина сприйняла цей еталон як міру виміру. Для цього треба запропонувати дітям самим створити таку мірку (зразок), яка служила б опосередкованим ланкою для порівняння.

Подальше завдання полягає в тому, щоб навчити дітей способам вимірювання за допомогою мірки (показати, що кінець мірки повинен бути суміщений, з кінцем вимірюваного відрізка) і шляхом зіставлення мірки з об'єктом знаходити рівні їй або нерівні. Як показують дослідження та досвід, з введенням мірки точність визначення розміру навіть при мінімальних відмінностях порівнюваних об'єктів значно зростає.

Отже, рішення окомірних завдань залежить не стільки від величини порогів окоміру, скільки від оволодіння певними способами окомірних дій. Звідси необхідно зробити висновки для методики: треба послідовно навчати дітей практичним способам порівняння, поступово ускладнюючи окомірні дії. Чим складніше завдання для очей, тим важливіше намітити послідовність