Особливості впливу сучасної сім’ї на девіантну поведінку молоді

Родини другого типу, у більшому ступені потребують соціальної підтримки, однак через їх «закритість» для зовнішнього світу звертання до неї можливо лише у випадку подій, які стають відомими. Такими можуть бути психічні захворювання, випадки насильства, що відкривається, над членами родини і т.п.

Родини третього типу мають хаотичну структуру внутрішньої і зовнішньої взаємодії, низькоорганізовані, конфліктні в найменшому ступені мають власний потенціал дозволу кризових ситуацій. Тому вони в дійсному ступені потребують соціальної підтримки [2, С-29].

У цілому можна затверджувати, що об'єктами соціальної підтримки повинні бути аж ніяк не всі родини, а лише ті які дійсно мають потребу в цьому, котрі або не в змозі самостійно справитися з виникаючими в їхньому житті проблемними ситуаціями, або справляються з ними лише з великою і надмірною напругою, або таким чином, що це негативно позначається як на родині, так і на окремих її членах.

Отже соціальна підтримка – це завжди робота з різними типами родин, що мають специфічні потреби і випробують специфічні труднощі. 

Звідси випливає задача, чіткого визначення того якої саме родини і з якими конкретними потребами і проблемами мають потребу в кожен даний момент часу в соціальній підтримці з боку суспільства і держави. 

На сучасному етапі, зміни, що трапились з родиною за останні два – три сторіччя можна представити в такий спосіб.

По-перше, на зміну характерному для колишньої, «традиційної» родини, родинному-сімейному принципові організації сімейного життя (сімейно-групової цінності) прийшли і стали переважати егоїстично індивідуальні цінності і насамперед економічні.

По-друге, на місце сімейного домогосподарства (неподільність будинку і роботи) прийшло абсолютне територіальне і психологічне розмежування. Сімейне виробництво не зникає, але перестає бути головним, визначальним елементом економіки. В урбанізованих регіонах одержує поширення чисте споживчий тип родини, у якій суспільна діяльність зводиться в основному до задоволення особистих фізіологічних і психологічних потреб її членів за рахунок індивідуальних доходів одержуваних за межами родини. Однак у такого роду родинах жінки, також беруть участь у внісімейної діяльності (наймана праця, підприємництво, вільні професії і т.д.) і продовжують господарювати. Це породжує проблему так називаної подвійної зайнятості жінок і є основою різного роду концепцій, що інтерпретують цей нерівномірний розподіл сімейних обов'язків як прояв і результат «поневолення» жінок.[36, С-45]

Не ігнорую існування і складність самої проблеми, варто мати на увазі, що вона породжена процесом трансформації родини. Цю проблему знімає виравнювання сімейних навантажень різних членів родини на основі їхньої взаємодоповнюваності.

По-третє, фізичне і психологічне розмежування будинку, родини і роботи обумовлена виникнення різкого контрасту між внутрісімейними відносинами з однієї сторони і знеособленістю відносин із зовнішнім, навколишнім світом – з іншої. Однак відзначимо, що і відносини усередині родини останнім часом в окремих випадках став здобувати знеособлений характер, тобто члени родини відносяться друг до друга не як до особистостей, а як до простого «уособленням» сімейних ролей. 

По-четверте, батьки не стали являти приклад або предмет для наслідування своїм дітям, діти стали шукати приклад для наслідування на внесімейних поприщах.

По-п'яте, на зміну системі таких цінностей, як сімейний борг, сімейна відповідальність, діти, благополучна старість батьків і т.д., прийшли цінності індивідуалізму, незалежності, особистого успіху і т.п.

По-шосте, система розширених сімейних зв'язків, що поєднує не менш трьох поколінь поступається місцем простим родинам, у яких шлюбні узи ставляться вище батьківсько-родових зв'язків, інакше кажучи наростає ізоляція особистості від родини.

По-сьоме, на зміну розводові з ініціативи чоловіка (насамперед, у зв'язку з тяжкістю шлюбу і подружньою невірністю), розводові, надзвичайно різкому, приходить розвід викликаний винятково міжособистісними конфліктами («не зійшлися характерами»).

По-восьме, «закрита» система шлюбного вибору, при якій переважають шлюби організовані батьками й інших родичах при мінімальному обліку бажань тих, які вступають у шлюб змінюється системою «відкритої», у якій домінує «вільний» вибір чоловіка і жінки незалежно від бажань родичів і традицій. [19, С-27]

В-дев'ятих, багатовікова культура багатодітності з характерною забороною на будь-яке втручання в репродуктивний цикл змінюється новими соціально-культурними нормами (планування родини).

У підсумку, людство вступило і далеко просунулося по шляху зникнення багатодітної родини. Реальні зміни сімейних структур дають підстави для висновку про перехід до епохи зменшення народжуваності в родині аж до однодітності і далі бездітності. У сучасному суспільстві відсутні які-небудь соціальні «захисні» механізми, здатні зупинити цей процес на якомусь «соціально безпечному» рівні. 

Перераховані вище чисельні зміни родини фіксуються демографічною статистикою.

Зміна особлива характерна для другої половини 20 століття: масова нуклеаризація родини, зменшення частки многопоколінних і розширених родин, ріст числа і частки літніх і старих одинаків, що живуть поза родинами їхніх дорослих дітей; зниження шлюбності, ріст числа частки співжиттів, народження поза шлюбом, збільшення частки матерів одинаків і взагалі «осколкових» родин, ріст «повторних» шлюбів і відповідно збільшення числа і частки «повторних» родин; масова малодітність і однодітність, викликані зменшенням потреби родини у великому числі дітей. Відзначені глобальні тенденції повною мірою виявляються й у