Предмет:
Тип роботи:
Дипломна робота
К-сть сторінок:
100
Мова:
Українська
Російській Федерації. За даними перепису населення, за період 1959-89 років число родин у країні збільшилося на 41%, з 28,5 млн. до 40,2 млн., при цьому середній розмір родини скоротився – з 3,60 до 3,21 чіл. У місті – з 3,45 до 3,19; у селі – з 3,75 до 3,28 [6, С-52]
За роки, що пройшли після перепису населення 1989 р., середня дітність ще знизалася, оскільки цей період характеризується різким падінням народжуваності в країні. У 1995 р. сумарний коефіциент народжуваності в Російській Федерації дорівнював 1,344; у містах 1,207; у селах 1,788. Відповідно до наявних оцінок, у найближчій перспективі варто очікувати подальшого зменшення дітності родини. Цілком імовірно, що соціально-економічні перетворення, що відбуваються з початку 1990-х років, що спочатку обумовили різке падіння ступеня задоволення потреби в дітях (що і стало однієї з причин падіння народжуваності в цей період), в остаточному підсумку приведуть до трансформації самої по собі потреби в дітях, до її зменшення до потреби лише в одній дитині в родині (поки ще переважної є потреба в двухдітної родині). Процес нуклеаризації родини, зменшення числа дітей у ній і як наслідок зменшення розмірів родини не є наслідком сучасних кризових умов розвитку Російської Федерації, навпроти, це проблема всесвітнього масштабу, що охоплює всі країни в міру їхнього індустріального розвитку. Етнічні і релігійні розходження впливають лише на особливості його протікання, у той час як основні риси цього процесу однакові для всіх народів світу.
Негативні прояви сімейних змін розглядаються як наслідок що незавершився, тривалого, а тому нужденного в прискоренні переходу від «традиційної» родини до «сучасного». звідси випливають і практичні пропозиції в області сімейної політики, метою якої вважається допомога в усуненні негативних наслідків сімейних вимірів або їхня компенсація.
Сімейна політика має мета впливу на родину, на процеси сімейних змін або сімейне поводження. У Росії термін «сімейна політика» став уживатися в другій половині 1980-х років. Під соціальною політикою розуміється діяльність, яка має метою розвиток родини, сімейного способу життя, зміцнення соціальних функцій родини як одного з основних інститутів суспільства. У зв'язку з цим довгострокові цілі соціальної політики повинні бути оріентовані на подолання сучасної кризи родини, забезпечення гарантованого забезпечення родиною її соціальних функцій по народженню змістові і соціалізації дітей підростаючих поколінь. Сімейна політика має і більш приватні коротко і середньострокові задачі, зв'язані з рішенням конкретних актуальних проблем того або іншого періоду. Довго і короткострокові цілі сімейної політики зв'язані один з одним таким чином, що досягнення перших сприяє реалізації других. Зміцненні родини одночасно означає створення умов реалізації потенціалу окремих родин при рішенні їх конкретних життєвих проблем, з якими кожна родина зустрічається протягом свого життя. Ця сторона сімейної політики зветься соціальної підтримки родини.[16, С-26]
Необхідність сімейної політики визначається тими несприятливими наслідками змін структури і функцій родини, що відбулися в ході історичного розвитку, у плині процесів урбанізації, індустріалізації, і які у своїй сукупності характеризують криза родини як соціального інституту. Будучи загальні і глобальними за своїм характером, процеси кризи родини відбивають також особливості історичного шляху в Росії в радянську і пострадянську епохи; відбулося накладення довгострокових сімейних змін на наслідки соціально-економічної кризи 1990-х років. Це обумовило, зокрема, то, що сімейні проблеми розглядаються насамперед у контексті негативних наслідків проведених перетворень як результат падіння рівня життя більшості родин, особливо родин з декількома дітьми. Сімейна політика розглядається головним чином, що направляється і фінансована державою соціальний захист родин від бідності й убогості, як і надання родині матеріальної допомоги для часткової компенсації зниження рівня життя. Ця установка відбилася й у так називаної державної сімейної політики РФ (1993), що орієнтує на рішення задач, зв'язаних з поліпшенням матеріальних умов життєдіяльності родини, профілактикою бідності і підтримкою незаможних родин. Сімейна політика, що розуміється таким чином, будучи змістовно матеріальної (грошової) допомогою бідним родинам, безпосередньо відбиває політична перевага ізольованої нуклеарної родини з одним двома дітьми, хоча це і не відповідає задачам забезпечення стійкого відтворення населення.
Принципи сімейної політики – це суверенність родини, воля вибору родиною будь-якого способу життя, суспільний договір, соціальна участь, єдність цілей федеральної і регіональної політики [29, С-46].
Принцип суверенної родини означає, що родина незалежна від держави і вправі приймати будь-яке рішення, що стосуються її життя, сообразуясь лише з власними цілями й інтересами, але в рамках діючого законодавства і загальноприйнятих соціальних норм. Це означає і право родини на будь-який тип сімейного поводження, на будь-який образ і стиль життя (крім кримінальних). Принцип суверенності припускає наявність у родини відповідної економічної основи – можливості витягати і використовувати доход від будь-яких легітимних видів діяльності, достатній для самозабезпечення і розвитку родини, для задоволення всіх її потреб і потреб усіх її членів.
Принцип суспільного договору означає регламентацію взаємин родини і держави, формулювання усіх взаємних прав і обов'язків родини і держави по відношенню друг до друга. Родина забезпечує суспільство виконавцями соціальних ролей. Отже, суспільство об'єктивне зацікавлено в тім, щоб родина ефективно виконувала свої специфічні соціальні функції. Але соціальні зміни підірвали і чим далі, тим більше підривають особистісну зацікавленість, умотивованість індивідів у народженні і вихованні декількох дітей, на якій ґрунтувалося соціальне життя протягом сторіч і яка формувалася