Особливості використання дитячого фольклору на уроках музики в початкових класах

Провідну роль у музичному вихованні в початковій школі має відігравати хоровий спів. Він поєднує в собі два найсильніших чинника, що впливають на виконавця та слухача: слово і музику. Поєднавшись між собою, слово і музика здатні підняти людину на подвиг спонукати до роздумів, доброчинності. Доповнюючи і поглиблюючи одне одне, вони формують художні смаки та благородні громадянські почуття. Окрім того, вивчення й використання високохудожнього хорового репертуару надає прекрасну можливість для формування вокально-хорових і художньо-виконавських умінь і навичок школярів.

Основні етапи розучування хорового твору, що має народно-пісенну основу, збігаються із загальноприйнятими. Це і вступне слово вчителя, спрямоване на розкриття проблематичного змісту та загального характеру хорового твору, і повідомлення про автора музики та літературний текст твору або народнопісенне його походження; це сприйняття учнями музики через ознайомлення їх із хоровим твором або через власний показ учителя; розспівування і настроювання хорового колективу в тональності даного твору; розучування твору, що здійснюється окремо по голосах кожною партією, групами голосів, усім складом хору; робота над окремими завершеними музичними побудовами, складними для виконання місцями, які пропонується співати на окремі склади та зі словами даного твору. На цьому етапі завданням учителя є вироблення в учнів правильного співучого дихання та звукоутворення, вдосконалення чистоти інтонації та строю, ансамблю, дикції; робота над художнім виконанням твору на основі синтезу музики і слів, використання можливих засобів музичної виразності [7, 6].

Наведемо приклади використання народних пісень для розвитку вокально-хорових навичок школярів. На першому-другому році навчання на уроці музики навички чистої інтонації виробляються на унісоні. На цьому етапі вокально-хорові вправи, які будуються на народнопісенному матеріалі, орієнтовані на вироблення співацького дихання, високої позиції та м'якої атаки звука, оволодіння навичками виконання музики з різними динамічними відтінками. З цією метою варто використовувати пісні «Вербова дощечка», «Як діждемось літа», «Коляд, коляд, колядниця», «Українка я маленька» тощо.

На третьому-четвертому році навчання формується здатність до слухового сприйняття та виконання двоголосних творів. Для роботи в цей період рекомендуємо використовувати вокально-хорові вправи та пісні, в яких голоси, що співають в унісон, начебто випадково розходяться {в терцію), а потім знову зливаються.

Загальні вимоги до народних пісень, що використовуються на початку навчання, – це їх мелодична виразність, простий ритм, консонантність інтервалів, вокально-зручна текстура.

Українські композитори-класики завжди вважали народну пісню найдовершенішим засобом суспільного і художнього виховання, тому чимало збірок, що містять обробки українських народних пісень, вони присвятили дітям. Збірник М. Лисенка «Молодощі», виданий 1875 р., є першим значним зібранням українських ігрових пісень і веснянок. Дуже корисною і популярною, розрахованою на школярів і домашнє музикування дітей, була збірка К. Стеценка «Луна». За основу шкільного хорового матеріалу композитор узяв народну пісню. Взагалі ця збірка характеризується вдалим добором матеріалу та майстерним його опрацюванням. Другою значною музичною працею К. Стеценка був «Шкільний співаник» – енциклопедія народного життя та побуту, відтворена у вигляді досконалих за художньою формою і різних за жанром пісень: «Ой дзвони дзвонять», «Калач», «Зайчик», «Добрий вечір тобі», тощо.

У 20-ті роки XX ст. з'явилося чимало спеціальних збірників: три випуски «Пролісків» Я. Степового, «Дитяча розвага» С. Титаренка, «Гра» (упорядник Р. Вовк), «Дитячі пісні» М. Вериківського, «Весняночка» В. Верхо-винця, «Слобожанські народні пісні для школи» В. Ступницького, публікації творів М. Леонтовича.

Одним із найкращих творів у світовій музичній літературі для дітей вважається збірник Л. Ревуцького «Сонечко». Він містить 20 народних пісень для голосу з фортепіано, серед яких «Прийди, прийди, сонечко», «Іде, іде дід, дід», «Галя по садочку ходила» та інші.

Перші українські збірники для дітей мали величезне значення: вони будувалися на народнопісенному матеріалі, специфічному характері співу, відтворювали повнокровні образи народного життя [7, 8].

Невичерпність духовних цінностей народної пісні, новаторство українських композиторів у галузі хорової обробки народних пісень і створені ними високохудожні обробки піднесли жанр на небувалу височінь. Цей національний мистецький скарб, без сумніву, заслуговує на увагу педагогів і підлягає детальному вивченню в початкових класах.

У праці „Серце віддаю дітям” В. Сухомлинський розповідає про той добродійний вплив, який справило на його вихованців виконання українських народних пісень. Рідна пісня, визначаючи поетичне бачення навколишнього світу, допомогла виховати в дітей естетичне ставлення до природи, тонкість сприймання, емоційну чуйність. Крім того, пісня розкрила перед дітьми рідне слово як величезне духовне багатство українського народу.

Водночас важливо не упустити сензитивний період – молодший шкільний вік, коли діти особливо сприйнятливі до педагогічного впливу. Їхній художній смак розвинений ще недостатньо, він тільки формується. І якщо з раннього віку дитина слухає і виконує народні пісні, слух поступово засвоює їхні мелодичні й ритмічні особливості, вони запам'ятовуються, стають звичними, близькими.

Національна система виховання – це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Система виховання грунтується на ідеях національного світогляду, філософії, ідеології, а не на ідеях якогось вчення чи якоїсь партії, громадсько-політичної організації. Національна система виховання грунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки,