Особливості використання природних кам'яних матеріалів у сучасному будівництві

високу ударну в’язкість і морозостійкість. Характерне темно-сіре забарвлення із зеленим відтінком. Добре поліруються. Застосовують їх як матеріали для облицювання, дорожнього будівництва. Найвідоміші родовища діоритів у Криму, Росії, Середній Азії, Німеччині, Чехії, Словаччині, Італії.

Габро містять приблизно однакову кількість польових шпатів (плагіоклазів) та темнозабарвлених мінералів (авгіту, олівіну, рогової обманки). їх структура рівномірно крупнокристалічна; забарвлення темно-сіре, темно-зелене, чорне. Якщо польовий шпат пред-ставлений лабрадором, то порода називається лабрадоритом (характерна особливість – іризація, тобто переливи блакитного, синього, іноді золотавого кольорів). Середня густина становить

2900... 3200 кг/м3; міцність при стиску – 200... 400 МПа. Застосовують, насамперед, як облицювальний матеріал, особливо лабрадорити. Значні родовища лабрадоритів є в Україні (Житомирська обл.), а також у Росії, Середній Азії, Швеції, Італії, Німеччині, Польщі.

Вивержені уламкові (вулканічні) породи. Ці породи можуть бути сипкими і зцементованими, тому їх властивості змінюються в широких межах.

Сипкі порошкоподібні частинки (до 1 мм) називають вулканічним попелом, крупніші (до 5 см) – вулканічними пісками, а найкрупніші (до 30 см) – пемзою.

Вулканічні попіл та піски переважно складаються з вулканічного скла й аморфного кремнезему (у пісках менше скла), насипна густина майже 500 кг/м3. Вони є активними мінеральними добавками, що зв’язують вапно в менш розчинні сполуки. З часів Стародавнього Риму такі добавки називають пуцолановими. Вулканічний пісок є заповнювачем для легких бетонів і розчинів.

Пемза – це спучене кисле вулканічне скло, середня густина якого становить 300... 600 кг/м3. Використовують як активну мінеральну добавку, заповнювач для легких розчинів та бетонів.

Вулканічні туфи – не пористі породи, утворені внаслідок ущільнення і природного зцементування вулканічних попелу та пісків, мають пористу будову. Найщільніші різновиди називають трасами. Породи, які є проміжними між туфами і лавами, називають туфовими лавами. Всі ці породи міцні, морозостійкі, добре чинять опір вивітрюванню, мають низьку теплопровідність.

Туфи Закарпаття більш щільні і міцні: середня густина – до 2000 кг/м3, міцність при стиску до 120 МПа; колір – білий з кремовим відтінком, світло-зелений, зелений.

Туфи легко піддаються розпилюванню. їх застосовують у вигляді пиляного каміння та великих блоків для укладання стін житлових будинків, для влаштування перегородок і вогнестійких перекриттів. Різноманітність забарвлення (сірі, жовті, рожевуваті, коричневі, чор-ні), легкість обробки поверхні (надання декоративного рельєфу або шліфування) та висока міцність зумовлюють цінність цих порід як декоративного матеріалу для зовнішнього й внутрішнього облицювання будівель. Щебінь і пісок із туфів (відходи при обробці виробів або одержані спеціально) використовують як заповнювачі для легких бетонів, а пилувата фракція є активною мінеральною (пуцолановою) добавкою до в’яжучих речовин.

Вулканічні стекла утворюються, коли швидко охолоджуються кислі вулканічні алюмосилікатні породи, що містять у своєму складі деяку кількість лугів та хімічно зв’язану воду. До них належать обсидіан – темна, часто чорна порода зі скляним блиском та перліт – вулканічне скло сірувато-блакитного кольору з перлітовою структурою у вигляді концентричних шкаралуп кулястої форми. Шляхом термічної обробки цих порід одержують легкий пористий матеріал – спучений перліт. Це високоефективний заповнювач для легких бетонів і розчинів, а також основа для виготовлення тепло і звукоізоляційних матеріалів.

Осадові, або вторинні, породи поділяють залежно від умов утворення на три групи: механічні відклади; хімічні осади; органогенні відклади рослинного (фітогенного) чи тваринного (зоогенного) походження. Внаслідок різноманітного походження структура і властивості осадових порід також досить різноманітні.

Характерні особливості осадових порід: шаруватість залягання (тому їх називають пластовими), у більшості випадків більш пориста будова і менша міцність, ніж у щільних вивержених порід.

Механічні відклади (уламкові породи). Механічні відклади утворилися внаслідок руйнування гірських порід різного походження. На відміну від вивержених порід, вони менш однорідні.

Механічні відклади ділять на сипкі та зцементовані. Сипкі механічні відклади мають різноманітні мінералогічні склади, але їх розрізняють, насамперед, за крупністю зерен. Найкрупнішими є валуни (понад 300 мм) та булижники (150... 300 мм). Гравій – це, як пра-вило, обкочені зерна розмірами від 5 до 150 мм. Гострокутний гравій називають жорствою, або природним щебенем, на відміну від звичайного щебеню, який одержують подрібненням гірських порід на каменедробильних машинах. У природі часто зустрічаються родовища гравію зі значними домішками піщаних зерен. Такий матеріал називають гравійно-піщаною сумішшю. Піски є сипкою сумішшю кварцових, рідше польовошпатних та інших зерен розмірами від 0, 16 до 5, 0 мм.

Пісковики складаються із зерен піску (як правило, кварцового), скріплених природною цементуючою речовиною, залежно від складу якої порода дістає свою назву, наприклад крем’янисті, вапнякові, глинисті, залізисті та інші пісковики. Для них характерна шарувата будова.

Середня густина пісковиків – 1900... 2800 кг/м3, а міцність при стиску змінюється в широких межах (10... 250 МПа), залежно від виду природної цементуючої речовини, характеру зчеплення її із зернами піску та щільності породи. Більш міцними є крем’янисті пісковики; невелика міцність у глинистих пісковиків, які швидко руйнуються при насиченні водою або навперемінному заморожуванні та відтаванні, вапнякові пісковики взагалі неводостійкі. Колір пісковиків залежить від цементуючої речовини: крем’янисті і вапнякові мають білі та світлі тони; залізисті – жовті і червонуваті; структура дрібно- і тонкозерниста. їх можна використовувати для укладання фундаментів, стін неопалюваних будинків, для виготовлення тротуарних та облицювальних плит, буту, щебеню. Пісковики, що