Отруєння різного типу

При гістологічному дослідженні виявляють дистрофічні зміни і крововиливи в центральній нервовій системі і паренхіматозних органах

 

Спостерігають при згодовуванні тваринам протравленого зерна (гранозаном або меркураном), що зберігає отруйні властивості навіть після промивання водою. Препарати мають кумулятивну дію. Сутність їх дії полягає в блокаді сульфгідрильних груп тканинних білків і ферментів. 

Патогенез: Отруєння тварин спостерігають при неправильному застосуванні лікарських речовинв, що містять сполуки ртуті (сіра ртутна мазь, каломель). Більш чутлива до цих препаратів ВРХ. На місці аплікації розвивається некротизоване запалення. Можлива загальна інтоксикація у вигляді дистрофії печінки, серцевого м'яза. Різко виражені зміни в нирках у вигляді некротизуючого нефриту, а при хронічному отруєнні, крім того, ще й відкладення солей кальцію.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів виявляють венозний застій, крововиливу під плеврою, очеревиною, під епі- і ендокардит, нерівномірне фарбування і в'ялість печінки, нирок і серцевого м'яза. У шлунку і кишечнику гіперемія, крововиливи, катаральне чи катарально-геморагічне запалення. У свиней в товстому відділі кишечнику відзначають некрози, подібні до паратифозних. У легенях - набряк, в хронічних випадках катаральна бронхопневмонія.

При гістологічному дослідженні знаходять зернисту дистрофію міокарда, печінки та нирок, вогнищеві некрози, в головний крововиливи, накробіоз нервових клітин. 

 

До них відносять гексахлоран, гептахлор, альдрин, гексахлорбензол та ін У сільському господарстві частіше застосовують гексахлоран. 

Патогенез: Потрапляючи в організм тварин, він швидко всмоктується в кров, може накопичуватися і тривалий час затримуватися в жировій та м'язовій тканинах. Смертельна доза його для великої рогатої худоби 300-800 мг/кг. Токсична дія хлорорганічних сполук пов'язане з їх дехлоризацією в організмі, актививуванням кисню тканин, з утворенням нестійких гідроперекісних сполук, блокадою дихальних ферментів (цитохромоксидази і карбоангідрази), гальмуванням перенесення іонів натрію і калію через мембрану нейронів. 

Патологоанатомічні зміни. При розтині тварин виявляють здуття трупа, венозний застій головного мозку, слизових оболонок ротової і носової порожнин. Печінка збільшена, застійна, в'яла, під капсулою зустрічаються крововиливи. Нирки набряклі, в'ялої консистенції, з сіруватими прожилками. Порожнини серця розширені, в них згустки крові, серцевий м'яз в'ялий. Селезінка повнокровна, пульпа рихла. Слизова оболонка шлунка і тонкого відділу кишечнику почервоніла, набрякла, вкрита великою кількістю слизу. Легкі емфізематозний або повнокровні, іноді трапляються ділянки пневмонії. 

При гістоісследованіі в мозку знаходять периваскулярні набряки, фібриноїдний некроз стінок судин, дистрофію гангліозних клітин (хроматоліз, зернистий розпад). У печінці зерниста і жирова дистрофії гепатоцитів, іноді дрібні некротичні вогнища. У нирках і серці зерниста дистрофія, розширення судин, місцями периваскулярні набряки. 

 

Які підвищують чутливість тварин до сонячного світла. Деякі культурні (гречка, просо, конюшина, люцерна, вика) і дикорослі рослини (звіробій, якірці, муреція, почечуйного трава) при поїданні їх як у свіжому, так і у висушеному вигляді викликають у тварин з непігментованою, а іноді і з пігментованою шкірою явище фотосенсибілізації. Найчастіше це відзначають у овець і великої рогатої худоби при поїданні зазначених рослин під час пасіння в сонячні дні. 

Патогенез: Деякі рослини (гречка, звіробій) містять велику кількість особи-вих пігментів, які проходячи з травного тракту у велике коло кровообігу, не знешкоджуються печінкою і накопичуються в шкірі, обумовлюючи первинну фотосенсибілізацію. Інші рослини, зокрема якірці, вражають печінку. У зв'язку з цим пігмент філлоеретрін, постійно утворюється в травному тракті з хлорофілу, проникає в кров і шкіру, обумовлюючи вторинну (гепатогенної) фотосенсибілізацію. 

Перші ознаки отруєння з'являються через 1-2 дні після поїдання рослин та інсоляції. 

Патологоанатомічні зміни. У загиблих тварин з'являються облисілі ділянки шкіри, різке потовщення підшкірної клітковини внаслідок просочення її набряклою рідиною з домішкою крові. Особливо помітно дифузне потовщення вушних раковин за рахунок набряку пухкої клітковини між хрящем і шкірою зовнішньої поверхні, підданої інсоляції. 

При затяжному перебігу у зв'язку з впровадженням різної мікрофлори потовщена клітковина просочена гноєм, в ураженій шкірі великі виразки. Часто виявляють збільшення печінки, вона жовтяничного або зеленуватого кольору, в'яла, з вираженою дольчатость або мускатний. При гістоісследованіі її відзначають зміни типу гострої токсичної дистрофії, які потім можуть змінюватися циротично явищами. Ці зміни зумовлюють прояв загальної жовтушності трупа. 

У нирках і серці відзначають дистрофічні процеси, іноді в поєднанні з крововиливами. Ознаки нерізкого геморагічного діатезу, нерідко одночасно з застійними явищами, знаходять і в інших внутрішніх органах. 

 

Отруєння спостерігають ранньою весною при вигоні тварин на пасовище. Отруйна речовина - цікутотоксін знаходиться в основному в кореневище. Смертельна доза свіжого кореневища для великої рогатої худоби 200-250 г, для овець 60-80 р. Ознаки отруєння: занепокоєння, тремтіння, судоми, часте відділення сечі і калу, слинотеча. 

Патологоанатомічні зміни. При розтині полеглих тварин в рубці знаходять залишки кореневища з характерними поперечними перекладинами, гіперемію слизової сичуга і кишечнику, крововиливу під ендо- і епікардом, в підшкірній клітковині, в слизових оболонках дихальних шляхів, в нирках і сечовому міхурі. 

Для підтвердження отруєння вехом отруйним зі знайдених в рубці кореневищ роблять ефірний екстракт і вводять його жабі під шкіру 1,0. При наявності цікутотоксіна у жаби з'являються судоми і настає смерть. 

 

На місці укусу отруйних змій розвиваєте „токсичний набряк“, а потім серозно-геморагічне запалення з некрозом тканини. 

Патогенез: Всмоктуючись у кров, зміїна отрута порушує згортання її, викликає гемоліз, внаслідок чого виникає гемоглобінурія і гемолітична жовтяниця. 

Патологоанатомічні зміни. При розтині, крім запальних змін і некрозів тканини на місці укусу, знаходять венозний застій і крововиливи у внутрішніх органах, дистрофічні зміни, набряк легенів.

Значення для організму

Отруєння сільськогосподарських тварин зустрічаються досить часто. Викликають їх отруйні речовини можуть бути мінерального, синтетичного, рослинного і тваринного походження. 

Мінеральні отрути дуже численні, проте тварини частіше отруюються отруйними речовинами, які застосовують у сільському господарстві в якості добрив, інсекто-і фунгіцидів. У корм худобі вони потрапляють при неправильному зберіганні або використанні. Іноді отруюється худобу, випасали близько хімічних заводів, де отруйні сполуки осідають з повітря на траву або потрапляють на пасовище зі стічними водами. Поняття "отрута" і "отруйна речовина" мають дуже відносне значення. Багато речовин у малих дозах необхідні для життя, а в порівняно великих дозах є отрутами. До останніх можна віднести кухонну сіль, мікроелементи (марганець, фтор, селен), деякі лікувальні препарати (миш'як, ртуть і т. п.). 

Рослинні отрути утворюються як в отруйних рослинах, так і при неправильній заготівлі і зберіганні кормів. Відомо чимало випадків отруєння тварин при поїданні злежалого конюшини, кукурудзи, сорго внаслідок утворення в них ціаністих сполук. При зберіганні на світлі картоплі в ньому накопичується отруйна речовина соланін. При ураженні кормів деякими видами грибів утворюються отруйні продукти, що викликають так звані мікотоксикози. 

До отрут тваринного походження відносять зміїний, бджолиний та інші отрути, що виділяються тваринами і отруйними комахами, а також птомаіни - отрути, які утворюються при розпаді тваринних білків. 

За місцем дії розрізняють отрути, які надають місцевий і резорбтивну ефект. Однак різкої межі між цими двома групами також провести не можна, тому що навіть типові місцеводіючі отрути (кислоти, луги) при всмоктуванні мають до певної міри загальним дією. Крім того, при місцевій дії отрут відбувається омертвіння тканин, продукти розпаду яких, всмоктуючись, можуть отруювати організм. 

До отрут резорбтивної дії відносять речовини, що діють вибірково на певні тканини, наприклад, стрихнін - на нервову систему, кумарин - на м'язову тканину і т. д. 

Діагноз на отруєння звичайно встановлюють на підставі клінічних ознак, даних розтину та результатів хіміко-токсикологічних досліджень з урахуванням анамнезу.