П. Тичина та Р.М. Рільке: поетична молитва митців

У статті аналізується молитва у поетичних творах Павла Тичини та Райнера Марії Рільке. Особлива увага звертається на образ Бога у віршах поетів та модифікацію біблійного жанру молитви: молитва-звертання, молитва-прохання, молитва-діалог, молитва-настанова.

Ключові слова: молитва, сакральне слово, образ Бога, ліричний герой, індивідуально-авторська інтенція.

 

В статье анализируется молитва в поэтических произведениях Павла Тычины и Райнера Марии Рильке. Особое внимание обращается на образ Бога в стихах поэтов и модификацию библейского жанра молитвы: молитва-обращение, молитва-просьба, молитва-диалог, молитва-установка.

Ключевые слова: молитва, сакральное слово, образ Бога, лирический герой, индивидуально-авторская интенция.

 

The article analyzes meaning of prayer in the poetry of Pavlo Tychyna and Rainer Maria Rilke.

Emphasis is drawn to the image of God in the verses of poets and modification of the genre in the biblical prayer, the prayer of appeal, prayer request, prayer dialogue.

Keywords: prayer, the sacred word, the image of God, lyrical hero, individual-authorial intention.

 

Сучасне літературознавство активно осмислює вплив християнської етики на творчість письменників. Європейські та вітчизняні митці, використовуючи сакральні тексти, прагнули засобами своєї мови перекодувати містичний зміст Святого Письма, насичуючи його морально-етичним змістом і наближуючи до часу своєї епохи. Поетичними текстами, через які репрезентовано містично-сакральне слово є гімн, молитва, пісня, реквієм, псалом, сповідь, заповіт. 

Молитва у свідомості людини тісно пов’язана із священним наповненням слова. Сакральний зміст молитви визначається у проголошенні віруючим особливих слів («внутрішнє слово»), звернених до Бога, надприродних сил, що виражається у проханні, поклонінні чи просто викладі думок. Молитва, як розмова з Богом, особливий контакт з ним є надто особистою, таємною, щирою та довірливою, і часто супроводжується мімікою та жестами. З молитовним словом людина звертається до Бога в радості й скорботі, тривозі й щасті, достатку і біді. В залежності від прохання визначають такі види молитв: молитви, моління, прохання, подяка (1 Тим. 2, 1) [Біблія 2002:144]. З молитвою звертаються до Бога, Богородиці Діви Марії, святих.

Питання функціонування жанру молитви у вітчизняному поетичному дискурсі осмислюється у працях В. Антофійчука, І. Бетко, Т. Бєлобрової, Т. Бовсунівської, О. Ткаченко. Дослідженню ґенези та еволюції молитви як літературного жанру присвячена монографія «Молитва як літературний жанр: ґенеза та еволюція» (2008) Ірини Даниленко, у якій виділено жанрові модифікації молитви: «псаломний/молитовний переспів або стилізація та різноманітні жанрово-віршові різновиди індивідуально-авторської молитви (похвали, подяки, елегії, ліричні медитації, духовні епіграми на честь Тройці, Христа, Богородиці, апостолів, святих та ангелів і своєрідні добірки таких епіграм («вінці»), панегіричні книги тощо» [Даниленко 2008:69]. Модифікації жанру молитви у літературі початку ХХ століття представлені у творах українських – П. Тичини, Б. І. Антонича, Ю. Шкрумеляка, Н. Лівицької-Холодної, О. Лятуринської, Є. Маланюка та європейських митців – М. Цвєтаєвої, А. Ахматової, Р. М. Рільке, Т. Еліота, і є виявом індивідуально-авторської інтенції поетів.

Релігійність ранньої творчості Павла Тичини у сучасному літературознавстві осмислена літературознавцями – М. Гоном, П. Дунай,  Г. Клочеком, М. Павленко, С. Тельнюком та іншими, які вказують на вплив релігійно-філософських систем на твори митця та інтерпретацію біблійних образів поетом. Серед останніх досліджень слід відзначити працю В. Мартинюка «Християнство в структурі поетичного мислення Павла Тичини (ранній період)» (2010), в якій окреслено інтеграцію євангельських мотивів та біблійних образів ранньої творчості поета в літературознавчий простір у контексті Святого Письма. Образ України, Бога, християнських святинь у творчості Р. М. Рільке осмислені у дослідженнях О. Ізерського, Л. Кравченко, І. Лисенко, Д. Наливайка. Вивченню індивідуально-авторських концептів поетичних текстів австрійського митця присвячена монографія «Бог» и «ангел» в поэзии Р. М. Рильке (конкорданс и интерпретация)» (2007) російської дослідниці Інни Воробєй. 

Дослідження «молитовного тексту» віршів Павла Тичини та Райнера Марії Рільке у порівняльному аспекті ще не було предметом наукового розгляду, тому виникла потреба в осмисленні цього аспекту. 

П. Тичина та Р. М. Рільке часто вживають у своїх поезіях слова «молитва», «молюся», «молитися», засвідчуючи не тільки свою релігійність, але й визначаючи свій духовний стан. Спілкування ліричного героя з Богом виражається у поетичних текстах через молитву-благання, молитву-прохання, молитву-скаргу, молитву-подяку, молитву заступництва, молитву прослави. 

Поетична молитва відрізняється від традиційної канонічної християнської молитви, адже це не просто прохання, а своєрідні роздуми ліричного героя над своєю сутністю, над сутністю світу, намагання осягнути-пізнати самого себе та навколишній світ через пізнання Бога. Шлях ліричного героя до пізнання світу, Господа і самого себе нелегкий, тому що Бога можна знайти у праведному житті. На думку І. Даниленко, «імітуючи сакральний діалог з вищими силами, літературна віршована молитва актуалізує світоглядні та творчі акценти, активізує жанрові засоби (лінгвістичні, образні, стилістичні, ритмічні), спрямовані на нарощення експресивності художнього світу, психологізацію медитативного начала, посилення ліричної рефлексії» [Даниленко 2012:46].

Поетична молитва яскраво представлена у збірках «Сонячні кларнети» Павла Тичини та «Книга годин» Райнера Марії Рільке. Український поет у 1915 – 1916 роках підготував збірку «Панахидні співи» (вийшла тільки у 1993 році), куди ввійшли поезії «Благословен єси Господи», «Плачу і ридаю», «Світає». Збірку «Сонячні кларнети» називають своєрідною молитвою, розмовою з Богом. «Душа його «Сонячних кларнетів» настільки чиста, світла і свята, що не могла не відчути Бога як всесвітню гармонію, як музику всесвітнього оркестру»,