Паяння

Газовий паяльник (рис. 6) має ацетилено-кисневий пальник 4, до якого на стержні 2 прикріплено за допомогою хомутика З звичайний паяльник 1 з міді. Ніпелі 7, 8 під шланги прикріплені до рукоятки 6. Кисень та ацетилен подаються по шлангах ніпелів 7 і 9. Подача до пальника ацетилено-кисневої суміші регулюється за допомогою вентилів 5 і 9. Ацетилено-кисневу суміш на виході з сопла 10 пальника запалюють, полум'я, що утворилося, нагріває робочу частину паяльника.

 

Рис 6. Паяльники періодичного підігрівання а – кутовий; б – прямий. Газовий паяльник безперервного підігрівання. Бензиновий паяльник безперервного підігрівання. Електричні паяльники: а – прямий: б – кутовий; в – мідний стержень (теплопередатчик) ; 2 – комутик; 3 – накладні боковини; 4 – нагрівальний елемент; 5 -стальна трубка; 6 – рукоятка; 7 – шнур; 8 – штепсельна вилка.

 

У бензиновому паяльнику (рис. 6) робоча головка 1 безперервно підігрівається полум'ям бензинового пальника 2. Рукоятка 3 одночасно служить резервуаром для бензину. Резервуар заповнюють неповністю, залишаючи невеликий вільний простір. Після заповнення резервуара бензином міцно закручують вентиль на кінці рукоятки. Категорично забороняється заповнювати бензином резервуар поблизу вогню.

Електричні паяльники застосовують широко, бо вони прості за конструкцією й зручні при користуванні. При роботі з ними не утворюються шкідливі гази, що роз'їдають полуду на мідному стержні, і нагрівання місць, які паяють, здійснюється рівномірно при постійній температурі, а це значно підвищує якість паяння. Такі паяльники нагріваються швидко – протягом 2... 8 хв.

Електричні паяльники бувають прямими (рис. 6) і кутовими (рис. 6,).

 

д

Рис. 7. Паяні шви: а – стиковий; б – внапусток; в – ступінчастий; г – зі скісним зрізом; д – стиковий з накладкою: е – герметичний

 

Для паяння олов'яно-свинцевими припоями виготовляють електричні паяльники ПЦН-10, ПЦН-16, ПЦН-25, ПЦН-40, ПЦН-60, ПЦН-100, ПЦН-ІбО, ПЦН-250 (букви позначають: П – паяльник електричний, Ц – незмінний паяльник стержень, Н – безперервний режим нагрівання; цифрою позначена номінальна потужність (Вт).

Види паяних швів (рис. 7, а-е). Залежно від вимог, які ставляться до виробів, що паяються, шви поділяють на три групи:

міцні, яким властива певна механічна міцність, але не обов'язково герметичність;

щільні – суцільні герметичні шви, які не допускають проникнення будь-якої речовини;

щільноміцні, яким властиві і міцність і герметичність.

З'єднувані деталі слід добре підганяти одну до одної.

 

 

Паяння м'якими припоями поділяється на кислотне і без кислотне. При кислотному паянні як флюс використовують хлористий цинк або технічну соляну кислоту, при безкислотному – флюси, що не містять кислот: каніфоль, терпентин, стеарин, паяльну пасту тощо. Безкислотним паянням дістають чистий, шов; після кислотного паяння не виключена можливість появи корозії.

Процес паяння м'якими припоями складається з підготовки виробу до паяння, підготовки паяльника, розплавлення припою, охолодження й очищення шва.

Підготовка виробу до паяння. Міцне паяне з'єднання можна дістати лише у тому разі, якщо місце паяння попередньо очищено від бруду, жирів, продуктів корозії й оксидних плівок, які сильно заважають розтіканню припою та його проникненню в шов. Поверхню виробів перед паянням очищають, обезжирюють, травлять, промивають і сушать.

Механічне очищення поверхні виробів від іржі та окалини виконують наждачним папером, напилками, металевими щітками, шліфувальними кругами, стальним або чавунним шротом.

Хімічне обезжирювання улужних ваннах є найпростішим та найефективнішим способом; полягає воно в обробці виробів у тонко помеленому й розведеному водою до кашкоподібного стану віденського вапна, яке пензлем наносять на виріб. Поверх потім ретельно протирають і змивають водою.

Обезжирювання в органічних розчиннийках застосовують для видалення товстого шару масла з виробів зі складними поверхнями, внутрішніми площинами й глибокими отворами. Для цього використовують ацетон, бензол, скипидар, бензин, метиловий та етиловий спирти тощо.

Хімічне травлення застосовують у тому разі, коли оксидні плівки, які є на поверхні виробу, та інші з'єднання не видаляються обезжирюванням і перешкоджають утворенню міцного з'єднання припою з металом, що паяється. Травлення здійснюють зануренням виробів у розчини сірчаної, соляної, фосфорної та інших кислот.

Очищення за допомогою ультразвуку застосовують тоді, коли інші способи не забезпечують потрібну чистоту поверхні. В ультразвукових ваннах як очисне середовище використовують органічні розчинники, лужні розчини, гарячу воду, мильний розчин тощо.

Підготовка паяльника полягає перш за все в доведенні робочої частини під кутом 30... 40° й очищення від слідів окалини. Потім обушок паяльника нагрівають, слідкуючи, щоб його робоча частина знаходилася у зоні полум'я, що не коптить, і нагрівання здійснювалося до певних температур – 250... 300 °С при паянні дрібних деталей і 340... 400 °С при паянні великих. Необхідно слідкувати, щоб паяльник не перегрівся. Нагрівання паяльника понад 500 °С підвищує окалиноутворення й ускладнює лудіння наконечника. Ознакою перегрівання є поява зеленуватого полум'я й швидке згорання каніфолі з виділенням диму замість її плавлення. При перегріванні паяльник знімають з вогню, дають трохи прохолонути, затискують у лещатах, обпилюють плоским напилком робочий кінець дочиста з обох боків і знімають з ребер задирки (рис. 8, а).

Про нормальне нагрівання паяльника судять за легким покраснінням обушка. Якщо паяльник недостатньо нагрітий, то припій на