Педагогічна система П. П. Чистякова

Перші роки після повернення на батьківщину були надзвичайно творчо вдалі. Продовжуючи працювати над розпочатим ще в Італії психологічним жанром, він задумує декілька картин з селянського життя.

Пошуки правди людської душі Чистяков продовжує і в історичних сюжетах, до яких відчував сильний потяг. В 1876 році завершує велику картину “Боярин”. В 80-х роках починає дві картини: “Монах” та “Аннушка”.

З роками Чистякову стає все важче і важче займатися творчою роботою. Його хвороба не дає місяцями взятись за пензлі. Створення кожного полотна затягується на довгі роки. Відчайдушно приховуючи важке захворювання, художник тільки таким близьким друзям як Третьякову, зізнається в тому, наскільки нестерпно важко стає йому писати. Проте педагогічна діяльність займає головне місце в житті Чистякова.

 

 

В системі навчання рисунку Чистяков виходить з положення про необхідність вироблення в учнях вміння цілеспрямовано, “сюжетно” зображати видиму форму. Він стверджує, що все має об’єм, “все в формі”. Мають форму дуже великі і малі предмети, має форму простір між ними. Щоб зуміти достатньо точно все це передати необхідно навчитися вимірювати форму, створюючи подібність існуючих в натурі вимірювань на папері. Тут художник може домогтися повної передачі того, що бачить. Вимірювання тоном, лінією, кольором має в системі Чистякові принципове значення. Чудовий педагог розробляє метод рисунку – не протокольної фігурації натури, а послідовної побудови – доказу її форм на площині. Відтворення реального об’єму він мислив виключно з врахуванням особливості сприйняття художника. Художнику необхідно відтворювати і форму, і своє відчуття цієї форми. Тому вимірювання як умова об’єктивної побудови реального об’єму мало дуже велике значення. Цей підхід до рисунку був глибоко новаторським і, водночас, традиційним. В своєму підході до проблем рисунку, живопису, композиції Чистяков враховував всі шляхи, котрі раніше були пройдені національним і західноєвропейським мистецтвом.

Навчання рисунку чітко ділиться Чистяковим на ряд самостійних розділів, кожний з яких вирішує певне коло методик і творчих задач. Таких розділів є чотири. Перший своєю ціллю має обладнання образним баченням натури і переводом її на площину картини. В нього входили різні вправи, дозволяючи молодому художнику сюжетно-пластично виражати в зображуваному просторі на листку паперу певні трьохмірні форми. Другий етап навчання складає вивчення методів, дозволяючи зобразити конкретну форму. Це був, в основному, рисунок з гіпсів, де учень міг розібратися в принципах вимірювання складної, але пластично достатньо зрозумілої форми.

Третій етап зводився до вивчення людського тіла. Як і в Академії мистецтв XVIII ст., до якої Чистяков завжди відносився з особливим інтересом, на перше місце тут ставилася сюжетна побудова зображення людини.

Спочатку йшло пластичне вирішення, потім підкреслюється певна тематика, яка виражена в тій чи іншій “експресії” фігури. Все це, за Чистяковим, разом вело до дуже вільного трактування форми засобами рисунку, що складало обов’язкову умову останнього – творчого розділу. Володіючи всією різноманітністю методів і приймає зображення, молодий художник міг по-своєму не лише вимірювати форми і простір, передаючи особисте відчуття зображеного, але й індивідуально вирішувати той чи інший сюжет. Таким чином, найголовнішим на початку навчання Чистяков вважав виховання у молодого художника здібності образно мислити на картинній площині.

 

 

Проблеми живопису постійно знаходять у центрі уваги Чистякова. За порівняно довгі роки життя в Італії він мав можливість пізнати науку сучасних художників, і, зокрема, тих, яких відрізняла найбільша сміливість пошуків. Проблема кольору в другій половині ХХ століття була найбільш тісно пов’язана з проблемами життєвості і художньої правди в образотворчому мистецтві. Передача оточуючої дійсності в складному співвідношенні побаченого і конкретно існуючого вперше поставила перед художниками питання впливу образотворчих засобів на глядача і можливість посилення подвійного впливу, причому проблема кольору закономірно заміняла тут місце, яке дозволяло чистякові стверджувати: “колір є мистецтво”.

Колір в його трактуванні був засобом образного зображення побаченого. Чистяков значно розширював поняття кольору, вважаючи найважливішим включення в нього пластично-сюжетного змісту, тобто передачу матеріально-пластичних і ідейних моментів.

“Рисунок – справа роздумів та іншого, живопис, кольори – справа почуттів і вміння дивитися і просто списувати”. В живописі головне – вірно “списати почерк” життя, враховуючи, звісно, специфічні закони мистецтва – характер кольору, особливості його сприймання і дії.

“Вміння бачити” було вирішальною умовою розвитку образного володіння кольором у молодого художника. Око і натура особистості повинні підказувати йому, які брати фарби. Не дивно, що саме з вміння визначати сутність кольору Чистяков і починав заняття по живопису.

Недоліком свого часу і, зокрема, російської школи Чистяков вважав нехтування кольором. На противагу академічним настановам система Чистякова вимагала від учня в рисунку займатися переважно проблемами, пов’язаними власне з рисунком, а в живописі – з кольором. Відповідно молодому художнику пропонувалися вправи, які ще до цього часу не мають аналогій в художній методиці.

Розробка Чистяковим питань живопису відносилася до того часу, коли перед російським і світовим мистецтвом гостро постало питання про можливість розширення образотворчих засобів. Це робило відкриття чудового педагога особливо геніальним. Якщо в рисунку він