Передача і переробка соматосенсорної інформації

 

1. Передача і переробка соматосенсорної інформації

2. Психофізіологічна характеристика ретроградної амнезії

3. Суть та принципи професійного відбору

Список використаної літератури

 

 

До соматосенсорної системи включають систему шкірної чутливості й чутливу систему скелетно-м'язового апарату.

Рецепторна поверхня шкіри дуже велика (1, 4- 2, 1 м2). У шкірі зосереджено безліч рецепторів, чутливих до дотику, тиску, вібрації, тепла й холоду, а також до больових подразнень, їх будова дуже різна. Вони локалізуються на різній глибині шкіри й розподілені нерівномірно по її поверхні. Найбільше таких рецепторів у шкірі пальців рук, долонь, підошов, губ і статевих органів. Відчуття дотику й тиску на шкіру досить точно локалізується, тобто відноситься людиною до певної ділянки шкірної поверхні. Ця локалізація виробляється й закріплюється в онтогенезі за участю зору та пропріорецепції. Абсолютна тактильна чутливість істотно розрізняється в різних частинах шкіри. Просторове розрізнення на шкірній поверхні, тобто здатність людини відокремлено сприймати дотик до двох сусідніх точок шкіри, також сильно відрізняється на різних її ділянках. На слизовій оболонці язика поріг просторового розходження дорівнює 0, 5 мм, а на шкірі спини – більше 60 мм. Ці відмінності зумовлені головним чином різними розмірами шкірних рецептивних полів і ступенем їхнього перекриття.

Температурна рецепція. Температура тіла людини коливається в порівняно вузьких межах, тому інформація про температуру навколишнього середовища, необхідна для діяльності механізмів терморегуляції, має особливо важливе значення. Терморецепто-ри розташовуються в шкірі, рогівці ока, слизових оболонках, а також у ЦНС (у гіпоталамусі). Вони поділяються на два види: холодові й теплові (останніх набагато менше, і в шкірі вони лежать глибше, ніж холодові). Найбільше терморецепторів у шкірі обличчя й шиї.

Терморецептори можна розділити на специфічні й неспецифічні. Перші збуджуються лише температурними впливами, другі відповідають і на механічне подразнення. Рецептивні поля більшості терморецепторів локальні. Терморецептори реагують на зміну температури підвищенням частоти генерованих імпульсів, що стійко тривають увесь час дії стимулу. Диференціальна чутливість терморецепторів велика: досить змінити температуру на 0, 2°С, щоб викликати тривалі зміни їхньої імпульсації. У деяких умовах холодові рецептори можуть бути збуджені й теплом (вищим від 45°С). Цим пояснюється виникнення гострого відчуття холоду при швидкому зануренні в гарячу ванну.

Теорії шкірної чутливості численні й багато в чому суперечливі. Одним із найбільш розповсюджених є уявлення про наявність специфічних рецепторів для чотирьох основних видів шкірної чутливості: тактильної, теплової, холодової та больової. Відповідно до цієї теорії, в основі різного характеру шкірних відчуттів лежать розходження в просторовому й часовому розподілі імпульсів в аферентних волокнах, збуджуваних при різних видах шкірних подразнень.

Больова чутливість має особливе значення для виживання організму, тому що сигналізує про небезпеку при дії будь-яких надміру сильних і шкідливих агентів. У симптомокомплексі багатьох захворювань біль є одним із перших, а іноді і єдиним виявом патології й важливим показником для діагностики. Однак кореляція між ступенем больових відчуттів і тяжкістю патологічного процесу відзначається не завжди. Незважаючи на інтенсивні дослідження, дотепер не вдається вирішити питання про існування специфічних больових рецепторів і адекватних їм больових подразників. Сформульовано дві гіпотези про організацію больового сприйняття:

існують специфічні больові рецептори (вільні нервові закінчення з високим порогом реакції) ;

специфічних больових рецепторів не існує, і біль викликає надсильне подразнення будь-яких рецепторів.

Можлива адаптація больових рецепторів: відчуття уколу від голки, яка продовжує залишатися в шкірі, швидко минає. Однак у дуже багатьох випадках больові рецептори не виявляють істотної адаптації, що робить страждання хворого особливо тривалими й болісними і вимагає застосування анальгетиків.

Больові подразнення викликають ряд рефлекторних соматичних і вегетативних реакцій. За помірної вираженості ці реакції мають пристосувальне значення, але можуть призвести до тяжких патологічних ефектів, наприклад до шоку. Серед цих реакцій відзначають підвищення м'язового тонусу, частоти серцевих скорочень і дихання, тиску, звуження зіниць, збільшення вмісту глюкози в крові тощо. Для зменшення або зняття больових відчуттів у клініці використовують чимало спеціальних речовин – анальгетичних, анестетичних і наркотичних. За локалізацією дії їх поділяють на речовини місцевої та загальної дії. Анестетичні речовини місцевої дії (наприклад новокаїн) блокують виникнення і проведення больових сигналів від рецепторів до спинного мозку або структури стовбура мозку. Анестетичні речовини загальної дії (наприклад ефір) знімають відчуття болю, блокуючи передачу імпульсів між нейронами кори великого мозку.

 

 

Основні експериментальні факти і клінічні спостереження підтверджуючі подвійну природу пам'яті, – розділення її на короткочасну і довготривалу, пов'язані з явищем ретроградної амнезії. Ретроградна амнезія полягає у випаданні пам'яті на події, передуючі дії амнестичного агента (електрошоку, травмі головного мозку, введенню фармакологічних препаратів і ін.). Люди, потерпаючі від амнезії, викликаної травмою головного мозку, зазвичай не можуть пригадати події, безпосередньо їй передуючі, тоді як спогади про більш ранні події у них зберігаються.

Результати дослідів з тваринами по навчанню також погіршуються якщо відразу за ним слідує електроконвульсивний струм. Враховуючи ці факти, а також дані клінічних спостережень, Л. Вейскранц – нейропсихолог з оксфордського університету (Великобританія) – припустив, що електрошок викликає амнезію за рахунок порушення процесів перекладу інформації з короткочасної (перехідної) пам'яті в постійну,