Передумови та початок введення військ до Афганістану

На запитання президента, чи влаштовує генерала новий варіант плану, той відповів позитивно. І цей план був прийнятий до виконання. На думку Томмі Френкса, операція в Іраку була проведена чудово і історики «будуть згадувати про неї тисячу років». «Я щасливий, коли поряд з розмовами про те, що рішення про війну в Іраку була помилковою і зараз ми розплачуємося за авантюризм, я бачу на газонах перед будинками таблички з написом: 'Ми підтримуємо наші війська', – сказав генерал. – Це справжня демократія. Я впевнений на 100%, що та ціна, яку ми платимо за цю війну, виправдана цілями, які ми хочемо досягти «.

Томмі Френкс нагадав присутнім про вибухи в Мадриді і сказав, що поклав квіти біля посольства Іспанії в Вашингтоні. «Успіх терористів породжує успіх, – сказав він. – Ми повинні сконцентруватися на війні з тероризмом незалежно від того, яка адміністрація прийде до влади в Білому домі» [3, 43].

На думку генерала, США повинні подвоїти зусилля для створення «коаліції прихильників». Зокрема, залучення нових країн до участі в іракському врегулюванні позбавить «ворогів демократії в Іраку можливості звинувачувати у всьому США».

Радикальне угрупування Талібан прийшло до влади після падіння уряду доктора Наджібули під час жорстокої боротьби за владу між бандами, завдяки фінансовій допомозі Америки, підтримки Саудівської Аравії і всебічного сприяння Пакистану. Дуже швидко ця маленька група, отримавши з боку Америки постачання найсучаснішою зброєю та поповнюючись прихильниками руху з числа різних угруповань моджахедів і учнів пакистанських медресе, перетворилася на потужну військово-політичну силу, яка виступала проти війни. У 1994 році, захопивши місто Кандагар, таліби проголосили власний уряд і отримали широку, претендуючи на світову, популярність. У 1996 році таліби встановили свій контроль над Кабулом, а потім і над усією країною. Хоча були противники талібів, які чинили опір і намагалися створювати опозиційну коаліцію. Але порядок у лавах нової влади був залізний, а форма управління країною забезпечувала зростання фінансової та військової потуги Руху Талібан [3, 17].

На території, що підконтрольна талібам, панував мир і стабільність при жорстокому середньовічному шаріатському законі. Поступово вкрай жорстокий режим управління талібів почав підбурювати народ і своїх союзників на Заході. Однак крім засудження політики керівництва Талібану ніяких дій проти нього Вашингтоном не робилося. Більш того, за свідченнями американських ЗМІ, представники руху мали можливість відвідувати США, де зустрічалися з американськими чиновникам і, в тому числі з майбутнім президентом США Дж. Бушем.

Все змінилося після терактів 11 вересня 2001 року. США назвали У. бен Ладена, одного зі спонсорів Руху Талібан, організатором теракту і зажадали від талібів його екстрадиції. Після того як таліби погодилися з вимогами Вашингтону, президентом Дж. Бушем був обраний варіант військового вторгнення в Афганістан в надії на те, що бомбардування території Афганістану змусять талібів укласти угоду з США. Після більш ніж місячного бомбардування Афганістану раптово вночі таліби без бою залишили Кабул, зосередивши сили в Кандагарі. А через 3 дні режим талібів канув у минуле.

Але головне завдання вторгнення в Афганістан не було виконане. Америці все ще не вдається зловити «терориста № 1» і його сподвижників. Минуло більше 7 років з моменту вторгнення в Афганістан, протягом яких США та сили НАТО не змогли забезпечити мир і стабільність в країні, хоча адміністрація США постійно збільшує свій військовий контингент в Афганістані.

Одночасно в пресі все частіше з'являється інформація про те, що жертвами американських військових замість талібів стають мирні жителі.

Намагаючись уникнути прямих зіткнень з бойовиками і вимушених втрат, командування МССБ використовує масовані бомбардування населених пунктів, що призводить до значних жертв серед мирного населення. Авіаційні удари наносяться на основі неперевіреної інформації, ці дії не узгоджуються з афганською владою.

Згідно з даними березневої доповіді 2008 року генерального секретаря ООН жертвами бойових дії в 2007 році в Афганістані стали понад 8000 осіб. Тільки в березні 2008 року в результаті натовських авіанальотів в області Гарамсер провінція Гільменд загинули 57 людей, в основному діти, жінки і люди похилого віку. Очевидці підтверджують, що в населених пунктах, які піддавалися бомбардування, талібів не було. Крім того, НАТО завдавало удар по мітингах, мирних демонстраціях, весільних святах. Подібних прикладів достатньо. Американці кожен захід, будь то збори або весілля, вважають за місце збору талібів і бойовиків «Аль-Каїди». Талібом може бути представлений будь-який житель, якщо він не сподобався американцям [3, 29].

У вересні