Передумови та початок введення військ до Афганістану

Офіційні представники НАТО стверджують, що знищуються бойовики Талібану та Аль-Каїди. Очевидці ж доводять зовсім інше, наводячи приклади самоуправства американських офіцерів і солдатів: затримання та арештів людей, самовільних обшуків в будинках. Відверте недотримання норм культури, релігійних традицій і звичаїв народу Афганістану створюють серйозні проблеми для американців.

Щоденні масові вбивства мирного населення Афганістану називаються боротьбою з міжнародним тероризмом, тому американцям дозволено порушувати міжнародні закони про військові дії і права людини. Тому Вашингтон наполягає на непідсудність своїх солдатів за скоєні ними злочини.

Президент Хаммід Карзай під час свого візиту до Лондона в січні 2008 року в ході прес-конференції сказав, що число жертв серед мирних жителів не прийнятно і серйозно ускладнює не просту ситуацію в Афганістані. Питання надання допомоги у навчанні та оснащенні афганської армії, наважувалося в перші роки вторгнення американців, в теперішні час «стоїть на місці». Їм було запропоновано НАТО замість збільшення власних військ на території Афганістану зосередити зусилля на навчанні, постачанні та посиленні національної армії і поліції ІРА. Однак за минулий рік серйозних зрушень у створенні боєздатної афганської армії не сталося.

Багаторазові вимоги народу і глави держави Хамміда Карзая про припинення бомбардувань населених пунктів і доріг, нанесення ударів по автомобільним колонам американці також залишили без уваги.

Складається враження, що командування військ США в Афганістані забуло про ті цілі, які вони переслідували, починаючи цю кампанію. І як наслідок дії американських військових в республіці все більше починають нагадувати окупацію з усіма її характерними рисами: жорстокістю до мирного жителям, непропорційним застосуванням сили і презирством до місцевих традицій [2, 15].

 

 

Афганський народ повинен сам піклуватися про свою безпеку. Таку думку висловив президент США Барак Обама під час прес-конференції з прем'єр-міністром Індії Манмоханом Сингхом. Про це повідомляє Associated Press.

При цьому американський президент вказав, що США прагнуть завершити свою місію в цій країні.

Адміністрація Б. Обами активно виробляє нову стратегію по веденню бойових дій в Афганістані. Особливо гостро обговорюваним питанням тут є можлива відправка в цю країну додаткового контингенту з 40 тис. військовослужбовців США. Очікується, що незабаром Б. Обама обнародує дані плани.

У складі міжнародного контингенту військ НАТО в Афганістані знаходяться 68 тис. американських військових. Всього чисельність угрупування налічує 100 тис. військових.

За 2008 р. в Афганістані було убито близько 1 тис. 140 мирних жителів, втрати військ НАТО склали 286 чоловік. Жовтень 2008 року став найкривавішим місяцем для американської армії в Афганістані. За 27 днів в цій країні загинули 55 військовослужбовців, що є гіршим показником за всі 8 років війни.

Генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен закликав союзні країни до збільшення чисельності військ в Афганістані, не чекаючи рішення президента США Барака Обами щодо введення до Афганістану близько 40 тис. нових військовослужбовців. Збільшення чисельності військ, військового оснащення і інших ресурсів в Афганістані НАТО розглядає в рамках нової програми NATO Training Mission по підготовці поліцейських сил Афганістану. Передбачається, що програма допоможе значно розширити чисельність афганської армії і підняти її рівень.

Незважаючи на те, що деякі союзники заявили, що вони направлятимуть підкріплення, більшість країн НАТО досі ухилялися від ухвалення однозначних рішень.

Американський президент Барак Обама оголосив про своє рішення в стислі терміни направити до Афганістану військові підкріплення чисельністю 30 тис. солдатів і одночасно призначив час початку догляду – липень 2011 року. У США вважають, що саме це рішення, що базується на «іракських рецептах» Джорджа Буша, перетворило цей конфлікт у «війну Обами». Американці планують повністю піти з Афганістану до завершення нинішнього президентського терміну Обами (тобто до кінця 2012 року).

У своєму виступі у Вест-Пойнті військової академії, що готує офіцерські кадри для армії (сухопутних військ) США, Обама наголосив про своє рішення з перегляду американської стратегії в Афганістані, де ведуться вже 8 років військові дії коаліційних сил на чолі з США і поки не приносять видимого ефекту. «Афганістан не є ще одним В'єтнамом», – запевнив Обама курсантів і всю аудиторію загальноамериканських каналів телебачення. Судячи по його словам, різниця полягає в тому, що таліби, проти яких воюють коаліційні війська, не є національним рухом і не перемагають, а лише «набрали темп» у бойових діях. Відповідно мова не йде про небезпеку швидкого падіння нинішнього режиму в Кабулі. При належній підтримці та правильній політиці він з часом зможе сам взяти на себе відповідальність за безпеку в країні.

Подібні коментарі, так само як сам факт виступу Обами не в Білому домі, а у військовій академії, що направляє своїх випускників на поле бою, на думку спостерігачів, спрямований на те, щоб протидіяти настроям незадоволеності в США ходом військових дій. За даними останнього опитування громадської думки, проведеного за замовленням CNN / Opinion research company, нині на підтримку війни в Афганістані висловлюються лише 45% опитаних, у той час як на початку війни у 2001 році військові дії підтримували 90% респондентів.

«Як верховний головнокомандувач я прийшов до висновку, що в наших національних інтересах направити до Афганістану додатково 30 тисяч американських солдатів. Через 18 місяців наші війська почнуть повертатися додому. Це ті сили, які необхідні нам, щоб взяти у свої руки ініціативу в той час, як ведеться створення афганських ресурсів, здатних забезпечити відповідальне виведення наших військ з Афганістану «, – оголосив Обама [3, 25].

Відомо, що напередодні цього виступу американський президент близько години спілкувався в режимі телеконференції з президентом Афганістану Хамідом Карзаєм. Досягнуті в ході цієї бесіди домовленості дозволили Обамі оголосити, що Кабул вживе заходів до поліпшення роботи афганських владних структур, зі складу яких будуть видалені «неефективні і корумповані елементи».

Американські ЗМІ додають деякі деталі, що розкривають план Обами, що розроблявся близько трьох місяців. Відзначається, що Обама пішов по шляху, рекомендованому командувачем військами США і НАТО в Афганістані генералом Стенлі Маккрісталом. З урахуванням військ, обіцяних Вашингтону країнами НАТО (5-7 тис. осіб), що направляються підкріплення близькі до запиту Маккрістала (40 тис. осіб). Виходить, відзначає CNN, що чисельність американських військ в Афганістані наблизиться до розмірів радянського контингенту, що воювали в цій країні (в даний час там перебувають 68 тис. американських військових).

Обама помітно скоротив терміни перекидання військ в порівнянні з тим, як їх планував Пентагон. Перші частини повинні прибути в країну до нинішнього Різдва, останні – до серпня. За оцінками експертів, напрям підкріплень до Афганістану обійдеться американській скарбниці в 30 млрд. дол. Повідомляється також, що до бюджету Пентагону вже включені суми для оплати переходу бойовиків-талібів на бік Кабула.

Як оголосив американський президент, американські війська почнуть повертатися на батьківщину з Афганістану вже в липні 2011 року. Роз'яснюючи його наміри, американські ЗМІ повідомляють, що Білий дім розраховує на повернення основної частини американських військ до часу завершення нинішнього президентського терміну Обами – до кінця 2012 року або принаймні до січня 2013 року.

В американських політичних колах неоднозначно зустріли рішення Обами. Так, його головний суперник на президентських виборах сенатор-республіканець Джон Маккейн вважає, що талібам вигідно знати, коли Білий дім має намір відкликати свої війська. «Війни виграють, зламавши волю противника, а не призначенням дати свого відходу», – заявив Маккейн. У той же час деякі законодавці-демократи висловлюються за те, щоб утриматися від посилки підкріплень і просто назвати дату відходу США з Афганістану. При цьому чинниками ризику вони вважають не тільки плани швидкого виведення військ з Афганістану, але і розрахунок на швидке зміцнення режиму, очолюваного Карзаєм.

 

 

До невійськових аспектів стабілізації обстановки в Афганістані можна віднести: цивільно-військове співробітництво, співробітництво в економічній сфері та досягнення домовленостей щодо перемирення між опозиційними силами й офіційною владою Афганістану. Якщо перші два напрями відносяться до компетенції коаліційних сил, то досягнення домовленостей з опозиційними силами виключно покладається на органи державної влади Афганістану.

Основним органом, який забезпечує виконання заходів цивільно-військового співробітництва, й надалі залишатиметься Група реконструкції провінції (ГРП). З початку розгортання коаліційних сил в Афганістані Концепція ГРП зазнала суттєвих змін. Наразі ГРП поєднує здатність підтримувати необхідний рівень безпеки військовими силами, а цивільними структурами реалізовувати економічні проекти та співпрацювати з органами місцевої влади. ГРП представляє собою формування, до якого входять військові підрозділи та групи цивільних фахівців, яке очолює країна-координатор. З 2009 року, залежно від рівня загроз, стану оперативної обстановки, завдань економічного розвитку та відповідного рішення воєнно-політичного керівництва країни-координатора, ГРП може очолювати й цивільний керівник. Також ГРП забезпечує виконання завдань по підтриманню миру, які не передбачені мандатом ISAF, є посередником між конфліктуючими сторонами, сприяє навчанню афганської армії і поліції, здійснює координацію дій серед нерядових міжнародних організацій.

Таким чином, саме цивільно-військове співробітництво та пов’язана з цим реалізація проектів у економічній та соціальній сферах стають головним невійськовим аспектом стабілізації обстановки в Афганістані.

 

 

1. Апанович О. Зовнішня політика США // Урядовий кур’єр. – 2010.

2. Загайко П. К. Новітня всесвітня історія. Київ, 2010.

3. Огієнко І. Зовнішня політика США. – К., 2009.

4. Петренко І. Зовнішня політика США // Урядовий кур’єр. – 2010.

5. Копержинський К. Новітня всесвітня історія. Київ, 2010.

6. Мицько І. З. Зовнішня політика США. – К., 2009.

7. Шумовський П. Зовнішня політика США. – К., 2009.

8. Яворівський К. Зовнішня політика США. – К., 2009.