Перша залізниця в Україні (на честь 160-річчя побудови британської залізниці в Криму під час Східної війни 1853-1856 рр.)

 

З трьох типів локомотивів, виготовлених у Британії, які обслуговували залізницю в Балаклаві протягом Кримської війни, два локомотиви були побудовані компанією Е B Wilson and Co of Leeds (вони називалися Alliance і Victory). Інший тип 2-2-0 тендер – локомотив, який спроектував Edward Bury, побудувала компанія B Hick of Bolton. У Балаклаві працювали два тендери. Паровозів третього типу був лише один екземпляр. Він був відомий під ім’ям Swan і був куплений у залізниці St Helen. Це був 0-4-0 тендер, його побудували Jones Turner і Evans of Newton – Willows. Їх використовували лише на ділянці залізниці від Балаклави до Кади-Коя23.

Французи також хотіли прокласти свою залізничну гілку від британської залізниці, але цей проект не був реалізований. Під час бойових дій англійською Балаклавською залізницею щодня перевозилося до 250-300 тонн вантажу. У грудні 1855 р. на балаклавській залізниці працювали 4 паровози і 2 стаціонарних паровози-машини для підняття вагонів з низовини біля Балаклави на плато перед Севастополем. Для перевезення вантажів використовувалося 190 вагонів, на окремих ділянках застосовували 215 коней і 17 мулів. Розклад руху поїздів строго контролювався диспетчерською службою. Поїзд відходив з Балаклави щогодини з 7: 00 ранку до 7: 00 вечора. До першої стаціонарної станції потяг досягав за 48 хвилин24.

 

 

 

У лютому 1856 р. на залізниці використовувалося в середньому до 130 вагонів, які щодня перевозили близько 425 тонн різних вантажів. У тому числі по головній лінії Балаклава – Каткартів пагорб 87 вагонів перевозили 240 тонн вантажу. Решта вантажу доставлялася по сардинській гілці. У травні 1856 р. через непотрібність залізниця була розібрана і вивезена до Туреччини. 12 липня 1856 р. англо-французько-італійські війська остаточно покинули Крим. Перед відходом з Криму англійці на скелі в районі Кади-Коя встановили мармурову дошку з меморіальним написом на честь побудови залізниці, але вже влітку 1860 р. її вирвали зі скелі і розбили. За поясненням таврійського цивільного губернатора генерал-лейтенанта Г. Жуковського, це зробили за особистим наказом новоросійського і бессарабського генерал- губернатора графа О. Строганова27.

Підсумовуючи викладене, можна зробити деякі висновки:

Кримський півострів є невід’ємною частиною України, адже ще з часів середньовіччя, як стверджує український історик Т. Чухліб, домінуючою частиною його населення були саме вихідці з українських земель. Величезну роль відігравали українці й у відвоюванні Криму Російською імперією від Туреччини. Саме тому спорудження британцями на території півострова залізниці під час Східної війни 1853-1856 рр. необхідно вважати першим в історії України випадком побудови і налагодження регулярного залізничного сполучення.

Поразка імперії Романових у Кримській війні була зумовлена значною технічною відсталістю Росії та відсутністю якісних шляхів сполучення. Наявність кримської залізниці дала можливість військам союзників більш ефективно вести бойові дії у Криму й успішно завершити осаду Севастополя. Ця поразка продемонструвала небоєздатність Російської імперії і спричинила до проведення царським урядом ряду реформ у військовій галузі, пришвидшення завершення промислового перевороту та розгортання залізничного будівництва на теренах українських земель.

Природне прагнення як дореволюційних російських авторів, так і радянських істориків та сучасних дослідників не помічати ролі кримської залізниці у Східній війні 1853-1856 рр. пояснюється намаганнями применшити грандіозність поразки Росії у цьому конфлікті. Тож сучасним українським історикам не варто продовжувати цю імперську традицію і не озираючись на думку «старшого брата» правдиво й об’єктивно підходити до вивчення власного історичного минулого.

Спорудження британцями залізниці у Криму, як за строками прокладання рейкової колії, так і за масштабами та організацією самого будівництва, так і за якістю налагодження залізничного сполучення стало прикладом колосальної технічної переваги нового індустріального суспільства, яке утверджувалось у той час у країнах Західної Європи над відсталим аграрним устроєм патріархальної імперії Романових.