Предмет:
Тип роботи:
Курсова робота
К-сть сторінок:
35
Мова:
Українська
Зміст
Вступ
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 Поняття та зміст підприємництва
1.2 Умови здійснення підприємництва
РОЗДІЛ ІІ. ОРГАНІЗАІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПІДПРИЄМСТВ
2.1 Поняття підприємства
2.2 Організаційно-правові форми підприємств
2.3 Правові особливості створення підприємства
Висновки
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, які функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини (як між підприємствами та організаціями – безпосередніми товаровиробниками, так і між ними і державними та іншими органами) потребують правового регулювання, внаслідок якого вони набувають характеру правовідносин.
Ринкова економіка породила різні організаційні форми підприємств: господарські товариства, виробничі кооперативи, приватні, державні підприємства. Виникла необхідність врегулювати правовий статус об'єднань підприємств (асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо), встановити правовий режим вільних (спеціальних) економічних зон та визначити правовий режим іноземного інвестування.
Актуальність теми роботи полягає у тому, що саме на сучасному етапі інтеграції економіки України у європейський та світовий ринок важливими є питання чіткого розмежування організаційно-правових форм підприємництва відповідно до роду занять.
Мета курсової роботи – визначити і проаналізувати сучасні умови здійснення підприємницької діяльності в Україні та визначити у ній місце різних організаційно-правових форм підприємництва.
Предметом дослідження виступають адміністративні правовідносини між суб’єктами підприємницької діяльності та державою, а об’єктом – власне існуючі організаційно-правові форми здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до теми і мети курсової роботи варто визначити завдання дослідження:
всебічне вивчення та аналіз закодавчих умов здійснення підприємницької діяльності;
встановлення основних форм підприємницької діяльності;
оцінка необхідних законодавчих вимог і норм, пов’язаних з вибором форми здійснення підприємницької діяльності.
Джерельною базою виконання курсової роботи стали законодавчі документи, нормативна документація, а також праці таких відомих вчених-економістів та юристів, як О. Віннис, В. С. Щербина, Л. Н. Семенова та ін.
РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1 Поняття та зміст підприємництва
Статтею 1 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.
Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія – це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.
Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Суб'єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємництво» суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути[3, 76]:
громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;
юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність».
Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.
Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» від 31 грудня 1992 р. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо) [3, 84].
Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов'язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це друга складова корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно