Підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу в умовах переходу до ринкових відносин (на прикладі промислових підприємств Донбасу)

В умовах переходу до ринкових відносин найважливішим завданням економічної політики є створення умов для підвищення ефективності використання інноваційного потенціалу. Це нерозривно пов'язано з оцінкою ефективності інноваційних та інвестиційних проектів. “Методические рекомендации по комплексной оценке эффективности мероприятий, направленных на ускорение научно-технического прогресса” був одним з документів, що регламентував діяльність підприємств в цій сфері в СРСР. Його було затверджено постановою Президії АН СРСР від 3. 03. 1988 р., що на цей час втратило актуальність. 

До теперішнього часу в Україні не затверджено нової єдиної методики для оцінки ефективності інноваційних проектів, яка б враховувала умови ринкової економіки. Для розв’язання цієї суперечності автором розроблено критерії та засоби оцінки ефективності інновацій, що впроваджуються на машинобудівних підприємствах. Запропоновано увесь комплекс чинників економічної ефективності інновацій поділити на три групи: кількісні критерії оцінки ефективності; чинники, вплив яких може бути оцінено кількісно лише частково; якісні фактори (рис. 2). 

 

Аналіз ефективності інноваційного проекту згідно із запропонованим підходом полягає у визначенні та оцінці наведених нижче головних показників. По кількісним чинникам: 

а) загальний фінансовий результат проекту (ЗФР) – сума фінансових результатів, що дисконтувалися (різниця поміж сумою надходжень та сумою витрат капіталу) за всі роки реалізації проекту, враховуючи дату початку інвестиції. 

Дисконтування визначає поточну вартість майбутніх доходів та витрат. Згідно з цим критерієм проект може бути прийнятий у разі, якщо ЗФР більше нуля; 

б) внутрішній коефіцієнт окупності (ВКО). Показує цінність інвестицій (у відсотках) – це ставка дисконту, при якій ефект від інвестицій (ЗФР), дорівнює нулю: 

ВКО = d, при якому ЗФР = 0. 

Проект може бути прийнятий, якщо значення показника ВКО (у відсотках) для проекту, що розглядається, більше, ніж ВКО для альтернативних проектів. Порівнювати треба ті проекти, що мають однакову ступінь ризику; 

в) період окупності (ПО). Показник визначає, скільки необхідно часу для того, щоб інвестиції дали прибуток, що дорівнює витратам. 

Проект приймається, якщо ВІ більше одиниці, тобто ЗФР проекту більше за відповідні капіталовкладення; 

д) норма фондовіддачі проекту (НФП). Середня фондовіддача проекту визначається як відношення середнього прибутку, що прогнозується, до середньої залишкової балансової вартості інвестицій. 

Отриманий результат порівнюється з нормами підприємства та галузі. 

Щодо факторів, вплив яких можна оцінити кількісно тільки частково, то основні напрямки дослідження такі: аналіз впливу інфляції; аналіз маркетингових чинників, що впливають на обсяг продажу продукції підприємства; аналіз джерел фінансування інвестицій; аналіз ступеня ризику інвестиційного проекту тощо. 

Оцінка впливу якісних чинників – одне з найскладніших напрямків аналізу ефективності інноваційних проектів. Комплекс якісних факторів настільки різноманітний, кожний інноваційний проект має стільки індивідуальних особливостей, що принципово неможливо визначити усі напрями діагностики. Проте, узагальнюючи, можна назвати такі напрямки якісного аналізу ефективності інновацій: аналіз відповідності інновацій меті, стратегії та тактиці підприємства; аналіз ризику інвестицій та комплексу сполучених чинників; аналіз системи управління інноваційним проектом. 

Найбільшу достовірність будуть мати ті оцінки ефективності інноваційного проекту, що враховують розгляд всіх наведених груп факторів. Але якщо для аналізу кількісних чинників розроблені основні підходи, то для якісних показників практично відсутня методична база. Ця проблема актуальна нині не тільки на рівні держав з перехідною економікою, але й для розвинених ринкових країн. 

Стан інноваційного потенціалу запропоновано характеризувати такими групами показників: 

кадровими – кількість та кваліфікація науково-технічних фахівців, з розподілом за спеціальностями, структурними підрозділами, науковими ступенями та званнями, з вищою і середньою спеціальною освітою та ін. (табл. 1). 

 

Таблиця 1

Кадрові показники, що пропонуються для характеристики стану інноваційного потенціалу промислового підприємства

 

матеріально-технічними: щорічні видатки підприємства на науково-технічні та дослідно-конструкторські роботи, підготовку та підвищення кваліфікації науково-технічних фахівців, рівень оснащеності підрозділів підприємства необхідним експериментальним устаткуванням, оргтехнікою й т. п. (табл. 2) ; 

показниками рівня розвитку й можливостей системи науково-технічної інформації: якість та кількість накопичених інформаційних фондів, рівень методології інноваційної діяльності персоналу, ступінь задоволення потреб науково-технічних фахівців у потрібній для роботи інформації та ін. (табл. 3) ; 

організаційно-управлінськими показниками: характеристики стану планування й управління в інноваційній діяльності підприємства, організаційної культури, ступінь відповідності організаційної структури інноваційної сфери завданням, що вирішуються нею; адекватність системи мотивації стратегічним та тактичним планам підприємства й т. п. (табл. 4) ; 

узагальнюючими показниками: підвищення продуктивності праці, зростання ефективності діяльності підприємства, прибутку за рахунок впровадження інновацій; кількість нових машин та устаткування, освоєних за рік, економія від зниження собівартості продукції за рахунок впровадження інновацій; параметри потоку винаходів, рацпропозицій, ліцензій, патентів, ноу-хау й т. п. (табл. 5). 

 

Таблиця 2

Матеріально-технічні показники, що пропонуються для характеристики інноваційного потенціалу промислового підприємства

 

Таблиця 3

Показники рівня розвитку й можливостей системи науково-технічної інформації, що пропонуються для характеристики стану інноваційного потенціалу промислового підприємства

 

Діагностику інноваційного потенціалу запропоновано проводити з позицій системного аналізу, згідно із блок-схемою (рис. 3), яка допомагає встановити певну послідовність аналізу різноманітних аспектів діяльності, поступово поглиблюючи розуміння об'єкту, що обстежується.