Пітер Дракер – взаємозв’язок ідей нової концепції менеджмента і посткапіталістичного суспільства

Одне з найбільш розгорнених визначень постіндустріального суспільства дане Д. Беллом: Постіндустріальне суспільство, це суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя; у якому клас технічних фахівців став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнень теоретичного знання. Постіндустріальне суспільство, вважає Д. Белл, припускає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи. Розуміння того, що сучасне суспільство може і повинно розглядатися саме як постіндустріальне, зміцнюється в міру аналізу логіки розвитку цивілізації, якою вона представлена в рамках постіндустріальної теорії. Згідно її прихильникам, в історії достатньо строго простежуються три великі епохи, що створили тріаду «доіндустріальне – індустріальне – постіндустріальне суспільство». Така періодизація соціального прогресу заснована на декількох критеріях, а постіндустріальне суспільство протиставляється індустріальному і доіндустріальному за трьома найважливішими параметрами – основному виробничому ресурсу, типу виробництва і характеру базових технологій [2, c. 85].

 

 

Істотний внесок в розвиток доктрини постіндустріалізму вніс відомий американський політолог Збігнев Бжезінський (Zb. Brzezinski), який виклав основні положення своєї концепції в книзі «Між двох століть. Роль Америки в технотронну еру». З. Бжезінський спробував застосувати теорію постіндустріального суспільства Д. Белла до того міжнародного геополітичного контексту, який сформувався до 70-х рр. минулого століття. Постіндустріальне суспільство, стверджує З. Бжезінський, стає технотронним суспільством – суспільством, яке в культурному, психологічному, соціальному і економічному стосунках формується під впливом техніки і електроніки, особливо розвиненої в області комп’ютерів і комунікацій. Технотронна революція накладає свій відбиток на характер образного сприйняття дійсності, рушаться традиційні зв’язки в сім’ї і між поколіннями, суспільне життя фрагментується, не дивлячись на зростаючі тенденції до глобальної інтеграції. Цей парадокс, на думку З. Бжезінського, сприяє краху старих вірувань, пов’язаних з національними й ідеологічними групами людей, і формує нове глобальне бачення світу.

У той самий час, як наше життя фрагментується, відзначає З. Бжезінський, глобальна реальність все сильніше і сильніше поглинає індивідуума, залучає його і навіть деколи пригнічує. Очевидною причиною цього є розвиток комунікацій. Зміни, викликані комунікаціями і комп’ютерами, сприяють зв’язаності суспільства, члени якого перебувають в безперервних і тісних аудіовізуальних контактах, постійно взаємодіючи, і їх легко можна підштовхнути до посилення особистої участі у вирішенні навіть досить віддалених проблем. Нове покоління, пише З. Бжезінський, не займається більш визначенням миру, спираючись виключно на читання; воно випробовує світ і відчуває його компенсаторний за допомогою аудіовізуальних комунікацій. Технотронна революція носить не локально-територіальний, а глобальний характер, поступово охоплюючи весь світ. У процесі цього автор концепції «технотронного суспільства» відноситься до масової культури і її експорту із США як до закономірного наслідку просторово-часової комунікаційної революції, яка, на думку З. Бжезінського, означає кінець ідеології.

Електронні аудіовізуальні засоби зв’язку створюють нове бачення світу і новий шлях до рівності – через деідеологізацію, що означає звільнення від всіх організованих форм віри і, що пропонує обирати стилі життя, спираючись на свої відчуття і потреби, а не на цілі, котрі лежать в основі політичних програм і рухів. Ця нова революція, відзначає З. Бжезінський, майже одночасно впливає на всю планету, і в результаті всі новації і чудасії у формах поведінки швидко переміщаються від одного суспільства до іншого. Покоління студентів вже живе в технотронну епоху, хоча суспільство, що в ряді випадків оточує їх, знаходиться ще поза нею.

Рубіж 1980-1990-х рр. можна позначити як початок нового етапу в розвитку ідей постіндустріалізму. Перш за все, це пов’язано з тими змінами, котрі відбулися в розвитку сучасної індустріальної цивілізації. Зокрема в 1991 р. в США вперше витрати на придбання інформації й інформаційних технологій перевищили витрати на придбання виробничих технологій і основних фондів. Зростання обсягів інформаційної складової було настільки стрімке, що на початок 1995 р. в американській економіці близько трьох чвертей доданої вартості всього промислового виробництва створювалися за допомогою інформаційних технологій[9]. У тому ж 1995 р. загальна кількість придбаних у США комп’ютерів (16, 5 млн. шт.) вперше перевищила кількість придбаних автомобілів або телевізорів[1, с. 37]. Таким чином перехід до інформаційного суспільства почав набувати характеру реальної перспективи і навіть неминучої насущної необхідності. Фахівці в галузі соціології, політології, економіки опинилися перед завданням сформулювати нові перспективи розвитку економічних і соціально-політичних систем в умовах реального функціонування технологій інформаційного суспільства і формування інформаційної економіки.

Пітер Дракер (P. F Drucker – іноді в українському перекладі як П. Друкер), відомий американський економіст, один з творців сучасної теорії менеджменту, брав участь в дискусіях постіндустріалістів у 70-х рр. Минулого століття. Проте свій внесок у формування нової зовнішності концепції постіндустріалізму він вніс у 1995 р., опублікувавши книгу «Посткапіталістичне суспільство»[1, с. 114], в якій виклав свої переконання на сучасний стан і перспективи розвитку західної цивілізації. П. Дракер описує тенденції, що ведуть до подолання традиційного капіталізму, причому, на його думку, основними ознаками зрушення, що відбувається, виступають наступні чинники:

- перехід від індустріального господарства до економічної системи заснованою на знаннях та інформації;

- подолання капіталістичної приватної власності та відчуження (у марксистському розумінні) ;

- формування нової системи цінностей сучасної людини і трансформація ідеї національної держави у бік глобальної економіки і глобального соціуму. На думку Дракера, сучасна епоха – це епоха радикальних змін основ суспільного устрою – трансформації капіталістичного суспільства в суспільство, засноване на знаннях (knowledge society) [12].

Що ж дозволило подолати ті «неминучі суперечності капіталізму» про які свого часу писав К. Маркс – «відчуження» і «зубожіння» трудящих, а також ліквідовувати само поняття «пролетаріат»? Це, відповідає П. Дракер, революція в продуктивності праці, причому початок цієї революції зв’язується з діяльністю Тейлора, який в 1881 р. почав застосовувати принципи наукової організації праці для аналізу продуктивної діяльності та проектування трудових процесів.

Всі могутні в економічному відношенні держави – Великобританія, США, Німеччина – стали такими завдяки лідерству в розвитку техніки і технологій. Країни, що забезпечили різке зростання економіки після другої світової війни (Японія, Південна Корея, Тайвань, Сінгапур), зобов’язані своєму підйому, вважає П. Дракер, системі професійно-технічного навчання, організованій за Тейлором. «Вона дозволила цим країнам у короткі терміни навчити робітників практично доіндустріальної епохи, а тому низькооплачуваних, трудитися на рівні світових стандартів продуктивності»[3, с. 24]. В результаті, щорічне зростання продуктивності праці на 3, 5-4% (подвоєння за вісімнадцять років) дозволив збільшити цей показник в розвинених країнах майже в 50 разів. Це безпрецедентне зростання і є основою для підвищення матеріального добробуту та поліпшення життя населення передових країн. До 1930 р. система наукового управління Тейлора, стверджує П. Дракер, набула широкого поширення в усіх розвинених країнах – у результаті цього «пролетар» фактично перетворився в «буржуа». Тому, капіталізм і промислова революція, робить висновки П. Дракер, принесли вигоди перш за все робочим, а не капіталістам – чим і пояснюється повний провал марксизму у високорозвинутих країнах. «Цим пояснюється і те, чому Велика депресія не привела до комуністичної революції, чого з повною упевненістю чекали Ленін і Сталін, та й практично всі марксисти. До цього часу марксові пролетарі ще не стали багатими, але вже перетворилися на середній клас. Вони стали трудиться продуктивно»[1, с. 85].

У своїй концепції П. Дракер співвідносить прогрес з трьома етапами зміни ролі знання в суспільстві:

- перший етап пов’язаний із застосуванням знань для розробки знарядь праці, технологій і організації промислового виробництва;

- другий етап – застосування знань до процесів організованої трудової діяльності;

- третій (сучасний) етап характеризується тим, що знання стає основною умовою виробництва і «знання тепер використовується для виробництва знань»[3, с. 63].

Зміна значення знання, що почалася 250 років тому, на думку П. Дракера, призвела до того, що знання стало сьогодні основною умовою виробництва. У процесі цього, природно, традиційні «чинники виробництва» – земля, робоча сила і капітал – не зникли, але набули другорядне значення. В сучасному суспільстві, вважає П. Дракер, ці ресурси можна одержувати без особливих зусиль, якщо є необхідні знання – таким чином, знання в його новому розумінні означає реальну корисну силу, засіб досягнення соціальних і економічних результатів.

Третьою зміною ролі знання П. Дракер визначає революцією у сфері управління, оскільки «використання знань для відшукування найбільш ефективних способів застосування наявної інформації в цілях одержання необхідних результатів – це, по суті справи, і є управління»[4, с. 45]. Нині, вважає П. Дракер, наше суспільство знаходиться в процесі трансформації від капіталістичного в посткапіталістичне. Це створює нові рушійні сили соціально-економічного розвитку і спричиняє за собою нові процеси в політичній сфері.

 

 

1. Белл Д. Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування. / Белл Д. [Пер. з англ. під ред. В. Л. Іноземцева. ] – М., 1999. – 106
2. Бочан І. О. Глобальна економіка: підруч. / І. О. Бочан, I. Р. Михасюк. – К. : Знання, 2007. – 403 с.
3. Вишняков В. М. Глобальні тенденції розвитку прямих іноземних інвестицій / Вишняков В. М. // Держава та регіони. Сер. : Економіка та підприємництво. – 2003. – № 1. – С 70-73
4. Глобальні та регіональні проблеми економічного розвитку: Збірник праць вчених / Інститут світової економіки і міжнародних відносин HAH України / [ відп. ред. В. Є. Новицький] – К: Знання, 1998. – 47 с.