Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Планування та аналіз інноваційної діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
60
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Курсова робота
 на тему:
«Планування та аналіз інноваційної діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод» 
 
ЗМІСТ
 
ВСТУП 
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ В ПРОМИСЛОВОМУ БІЗНЕСІ 
1.1. Управління інноваціями як передумова інноваційного розвитку підприємства 
1.2. Особливості підходів до інноваційної діяльності залежно від напрямів бізнесу підприємства 
1.3. Показники ефективності інноваційної діяльності 
РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ТА АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ЖИТОМИРСЬКИЙ МАСЛОЗАВОД» 
2.1. Загальна характеристика бізнесу ВАТ «Житомирський маслозавод» 
2.2. Управління виробничими інноваціями підприємства 
2.3. Аналіз ефективності інноваційної діяльності на підприємстві 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ НА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПАТ «ЖИТОМИРСЬКИЙ МАСЛОЗАВОД» 
3.1. Напрями удосконалення планування інноваційної діяльності на підприємстві 
3.2. Економічне обґрунтування напрямів планування інноваційного розвитку підприємства 
3.3. Вплив запропонованих заходів 
ВИСНОВОК 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
ДОДАТОК А
 
ВСТУП
 
Сьогодні зайве переконувати громадкість у необхідності активізації в Україні інноваційної діяльності, так само, як непотрібною є констатація того, що за попередні роки економічних реформ не було створено необхідних умов для інноваційного розвитку вітчизняної економіки, освоєння нових високих технологій, зміцнення інтелектуального потенціалу українського суспільства.
Сучасний ринок діє за допомогою нововведень, а інноваційне прискорення є основою його стійкого розвитку. Існуюча ж несприятливість нашою економікою науково-технічного прогресу, зростаюче технологічне відставання від розвинутих європейських країн, низька конкурентоспроможність багатьох підприємств і галузей сповільнює темпи входження України у світове господарство.
Сутність інноваційного шляху розвитку полягає у системному здійсненні структурних технологічних змін, постійному впровадженню нових чи нарощенні діючих потужностей підприємств або їх перепрофілюванні через інноваційної діяльності. На шляху розбудови інноваційної моделі розвитку економіки у підприємницькому секторі треба долати найсерйозніші труднощі. Водночас, підприємництво закономірно є одним із наймогутніших факторів інноваційного розвитку. До цього спонукає підприємницький інтерес.
Активна діяльність на ринку – це сьогодні наріжний камінь економічного розвитку підприємства. Ринок як сфера товарообміну завжди динамічний, вкрай нестійкий та вимогливий до своєї клієнтури. В даний час життєво важливими для успіху підприємства стають знання потреб кінцевого споживача, уміння гнучко реагувати на всі його вимоги, а також плодовитість підприємницької ініціативи з боку персоналу та керівників.
Харчова промисловість належить до стратегічно важливих галузей народного господарства, як України в цілому, так і Житомирської області зокрема. Забезпечуючи продовольчу безпеку країни, вона є головною переробною базою сільського господарства й основним джерелом забезпечення споживчого ринку продовольством. Випуск конкурентоспроможної продукції можливий тільки на основі використання сучасних технологій, а також здійснення інноваційної діяльності на харчових підприємствах.
Незважаючи на підвищений інтерес науковців до проблеми пошуку способів активізації інноваційний процесів на промислових підприємствах та підвищення на цій основі їх ефективності функціонування, вона залишається ще не достатньо розкритою, особливо за урахування реального стану галузі в умовах транзитивних процесів в Україні.
Теоретичним підґрунтям у дослідженні проблеми розвитку інноваційної сфери стали праці зарубіжних вчених-економістів Х. Барнета, П. Друкера, Е. Менсвілда, Г. Менша, Б. Санто, Р. Солоу, Б. Твісса, Е. Тоффлера, В. -Д. Хартмана, Е. фон Хіппеля, Й. -А. Шумпетера.
Вагомий внесок у дослідження особливостей інноваційних процесів в Україні зробили відомі українські вчені В. Александрова, О. Алимов, В. Андрійчук, Ю. Бажал, Л. Безчасний, В. Беседін, П. Бєлєнький, А. Гальчинський, В. Геєць, Г. Добров, М. Долішній, А. 3аїнчковський, Л. Кістерський, Д. Крисанов, О. Лапко, Б. Малицький, Ю. Ніколенко, Ю. Пахомов, І. Продіус, Д. Стеченко, А. Сухоруков, В. Трегобчук, Д. Черваньов, А. Юзефович, М. Якубовський та інші.
Наведені міркування щодо проблеми стабільного розвитку харчової промисловості й зумовили актуальність обраної теми дослідження. Актуальність проблеми, її наукове і практичне значення й зумовили мету, завдання, структуру, логіку та зміст дослідження.
Об’єктом дослідження роботи виступає процес здійснення інноваційної діяльності підприємства ПАТ «Житомирський маслозавод».
Предмет дослідження – науково-теоретичні, методичні і практичні засади формування механізму управління інноваціями діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод».
Метою даної роботи є розробка основних напрямків удосконалення управління інноваційною діяльністю в умовах ПАТ «Житомирський маслозавод». На основі оцінки та аналізу показників фінансово-господарської діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод» пропонується виявити слабкі та сильні сторони підприємства з метою визначення стратегічних напрямків інноваційного розвитку всього підприємства.
Завданням даної роботи є: 1) оволодіння теоретичними аспектами управління інноваційною діяльності підприємства та процесом створення нової продукції; 2) характеристика та аналіз стану інноваційної діяльності ВАТ «Житомирський маслозавод»; 3) розробка заходів щодо удосконалення управління інноваційною діяльністю підприємства на прикладі ПАТ «Житомирський маслозавод».
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що основні положення наукового дослідження становлять методичну базу для посилення управління інноваційною діяльністю у такій традиційній галузі, як молочна промисловість, і створюють більш сприятливі умови для зростання обсягів конкурентоспроможної продукції на внутрішніх ринках, її виходу на зарубіжні ринки та залучення іноземного інвестора в цю галузь.
Безпосередньо рекомендації щодо необхідності використання та створення якісно нових інноваційних товарів використані на ПАТ «Житомирський маслозавод». Отримані результати можуть бути використані не лише на даному підприємстві, але й підприємцями харчової галузі в цілому, а також іншими виробниками.
 
РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЯМИ В ПРОМИСЛОВОМУ БІЗНЕСІ
 
1.1. Управління інноваціями як передумова інноваційного розвитку підприємства
 
У наш час результати інноваційної діяльності, ініційованої прискоренням темпів науково-технічного прогресу, істотно позначаються на всіх аспектах розвитку людського суспільства, змінюють саме середовище життя і діяльності людини, способи забезпечення його існування і розвитку.
З погляду конкретних підприємств інноваційну діяльність необхідно розглядати як один з основних засобів їхньої адаптації до постійних змін умов зовнішнього середовища.
Інноваційна діяльність (інноваційний процес) означає процес створення, впровадження і поширення інновацій.
Сутністю інновацій і інноваційної діяльності є зміни, які розглядаються як джерело доходу.
Лінгвістичне тлумачення поняття «інновації» – це нововведення, новизна, новина (відчувається наявність результату) ; зміна, оновлення, відновлення (відчувається наявність процесу). Філософське тлумачення зводиться до акцентування уваги на нових знаннях і вирішенні протиріч.
Психологи, перш за все, розглядають конфлікти, способи їх вирішення та синергетичні ефекти, яких досягають команди ін новаторів.
У технічних науках увага приділяється технологічній проблемі змін принципово нових технологій.
В економіці фіксується не тільки процес упровадження, але й широкомасштабне рентабельне використання нововведення [6; c. 214].
Російський вчений В. Г. Мединський існуючі визначення інновацій як економічної категорії систематизував таким чином: як процес, як система, як зміна, як результат. Для більш наочного подання матеріалу основні трактування сутності поняття «інновації» наведено в таблиці 1. 1.
 
Таблиця 1. 1.
Варіанти визначення поняття «інновації»
 
 
Аналіз існуючих визначень поняття «інновація» дозволяє зробити деякі висновки про необхідність відповідності їх встановленим вимогам:
Спрямованість інновацій на досягнення економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або інших видів ефекту, що, у свою чергу, підвищить ефективність функціонування підприємства, яке їх упроваджує;
Охоплення всіх сфер діяльності підприємства (організаційно-технічної, економічної, виробничої, соціальної, технологічної, екологічної і т. д.) ;
Спрямованість на створення конкурентоспроможних товарів і послуг, які б задовольняли потреби споживачів.
Під інновацією слід розуміти кінцевий результат діяльності по створенню і використанню нововведень, втілених у вигляді удосконалених чи нових товарів (виробів чи послуг), технологій їх виробництва, методів управління на всіх стадіях виробництва і збуту товарів, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності функціонування підприємств, які їх використовують [6; c. 217].
Інновації класифікуються за такими ознаками:
За сферами діяльності (характеру застосування) : технологічні, виробничі, економічні, торгові (збутові), соціальні, управлінські;
За технологічними параметрами: продуктові (нові продукти), процеси (нові технології, методи керування, організаційні форми і т. п.) ;
Залежно від глибини змін, що вносяться: радикальні (піонерні). Ординарні (винаходи, нові рішення), що поліпшують чи модифікують (модернізації) ;
За ступенем новизни: нові для підприємства, нові для галузі, нові для країни, нові для світового ринку;
За адресатом інновацій: для виробництва, для споживача, для суспільства в цілому.
У загальному випадку виділяють два типи ринкових стратегій функціонування суб’єктів господарювання: стабілізаційні (збереження досягнутого рівня виробництва, частки ринку тощо) і розвиваючі (розширення виробництва, частки ринку, збільшення прибутку і т. п.). Однак, як свідчить практика, перші можуть принести тільки тимчасовий успіх і не можуть забезпечити тривалого виживання підприємств на ринку відповідно до їх місії і прийнятої мотивації бізнесу.
Загалом розвиток суб’єктів господарської діяльності й економіки країни в цілому можна забезпечити різними шляхами.
Екстенсивний – передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції; відбувається в умовах ненасиченого ринку, при відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання; пов’язаний зі зростаючими витратами ресурсів.
У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав себе через те, що наявні ринки вже заповнені товарами [6; c. 221].
Інтенсивний науково-технічний – передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку – підвищення конкурентоспроможності.
Перехід на цей шлях розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.
Інноваційний науково-технічний – передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.
Інноваційний розвиток визначають як процес господарювання, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і який пов’язаний з модифікацією існуючих і формування нових ринків збуту.
Процес інноваційного розвитку необхідно розглядати, насамперед, з позицій конкретного суб’єкта господарської діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами і та ін., у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах.
При цьому така взаємодія має імовірнісний характер і не піддається однозначній оцінці.
Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати згідно з такими принципами:
Адаптивності – прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності суб’єкта господарювання і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем) ;
Динамічності – динамічне приведення у відповідальність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників) ;
Самоорганізації – самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;
Саморегуляції – коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;
Саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).
За цими принципами має функціонувати і система управління інноваційним розвитком суб’єктом господарської діяльності [6; c. 243].
Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення визначених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів сталого економічного розвитку і т. ін.) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших господарюючих суб’єктів можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливостями їхнього досягнення.
 
1.2. Особливості підходів до інноваційної діяльності залежно від напрямів бізнесу підприємства
 
Важливим напрямком інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність – головне джерело процесу розширеного відтворення. Інноваційна діяльність спрямована, в першу чергу, на подолання технічного відставання, переорієнтацію виробничого потенціалу на створення конкурентоспроможних промислових виробництв, розвиток яких залежить від рівня сприйнятливих підприємств до нововведень.
Еволюція дозволяє максимально реалізовувати потенціал, що закладений в ідеї існуючого продукту, і підготувати умови для переходу до нових ідей. Тому суспільству для стійкого та динамічного розвитку потрібно поєднання маркетингового (еволюційного) та винахідницького (революційного) напрямів [14; c. 45].
Інноваційна діяльність – це процес із стратегічного маркетингу, НДВКР, організаційно-технологічної підготовки виробництва, виробництва та оформлення нововведень, їх впровадження (або перетворення в інновацію) і розповсюдження в інші сфери (дифузія).
Під інноваційною діяльністю також розуміють процес створення, впровадження та поширення інновацій. Інноваційна діяльність, як правило, спрямована на практичне використання результатів науково-технічної діяльності та наявного інтелектуального потенціалу з метою отримання або поліпшення матеріального чи інтелектуального продукту, способу його виготовлення і задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах та послугах, удосконалення соціального, інформаційного обслуговування.
Д. Кокорін в інноваційній діяльності підкреслює роль творчого характеру праці у взаємодії суб’єкта з навколишнім світом, усвідомлення суперечностей у цій системі, з чого випливає мета діяльності. Тобто інноваційна діяльність виступає засобом подолання суперечностей, що виникають як між соціальним суб’єктом та зовнішнім середовищем, яке формує нові суспільні потреби, так і в процесі розвитку власне суспільного виробництва.
Особливої уваги заслуговує інноваційна діяльність, яка спрямована на створення нових засобів виробництва і в процесі їх використання не зникає, а є основою подальшого зростання суспільного багатства. Специфіка інноваційної діяльності пов’язана з довгостроковим характером отримання результатів, підвищеним ризиком, непередбачуваністю результатів, потенційно високими прибутками. Крім того, інноваційна діяльність означає відмову від укорінених схем організації, вона не може покладатися ні на одну з форм стандартизації [14; c. 51].
Традиційно з часів промислової революції головним напрямом розвитку підприємницьких структур було зниження витрат виробництва, основою формою конкуренції була цінова. Відомий американський економіст П. Самуельсон відзначив, що виробники можуть вистояти в конкуренції і підвищити до максимуму свої прибутки, тільки знижуючи до мінімуму витрат за рахунок упровадження найбільш ефективних методів виробництва. Цю точку зору поділяють багато вітчизняних товаровиробників (як виробів, так і послуг).
Однак в останні десятиліття у світовій і в останні роки у вітчизняній економіці як доповнення до традиційних чинників, що визначають позиції підприємства на ринку (висока ефективність виробництва, здатність і стійкість до цінової конкуренції), з’явилися нові, і їх значимість постійно зростає. Не враховувати їх уже неможливо.
Необхідність коригування традиційних поглядів щодо напрямів і шляхів розвитку вітчизняних підприємств визначається такими факторами.
1. В умовах відсутності дефіциту товарів і наявності гострої конкуренції виробників безглуздо випускати продукцію, навіть ефективну у виробництві і технічно досконалу, але таку, що не відповідає потребам і запитам споживачів, переваг якої ніхто за межами підприємства-виробника не оцінив. Слід зазначити, що значна кількість товарів, які реалізуються в Україні, є неякісними, а іноді і взагалі неприйнятними для використання.
2. Як показує досвід зарубіжних і вітчизняних виробників, спроби шукати шляхи розвитку тільки за рахунок зниження витрат виробництва і просування на ринку традиційної, часто застарілої продукції, є безперспективними і спричинюють значні збитки чи банкрутство.
3. Прискорення темпів НТП призводить до швидкого оновлення асортименту продукції. У цих умовах на розробку заходів щодо зниження витрат виробництва і їх виконання може просто не бути часу, оскільки за швидкого оновлення продукції основними конкурентами вироби зійдуть з ринку раніше, ніж будуть реалізовані ці заходи. Тобто, не слід займатися нескінченним удосконаленням давно відомих, традиційних товарів. Досвід успішно працюючих на ринку вітчизняних і іноземних товаровиробників показує, що своїм успіхом вони зобов’язані переважно номенклатурній політиці, постійному оновленню номенклатури продукції відповідно до змін ситуації на ринку [14; c. 57].
4. Зниження цін з метою підвищення конкурентоспроможності (особливо застосування агресивних цінових стратегій) здатне підштовхнути конкурентів до різних відповідних заходів, на які адекватної відповіді може і не бути.
5. Процеси ринкової трансформації економіки, що відбуваються в Україні, викликають різкі зміни потреб і запитів споживачів, характеризуються різким зростанням диференціації запитів, яке викликане розшаруванням споживачів за рівнем доходів. А це, у свою чергу, зумовлює зростання спеціалізації і зниження серійності виробництва багатьох товарів.
6. Спостерігаються різкі зміни пропорцій між витратами на виробництво продукції і витрати на її збут на користь останніх, і ця тенденція все посилюється.
7. Підприємницькі структури економічно розвинених країн усе більше обирають інноваційний шлях розвитку, частка інновацій (нових технологій, нових продуктів, способів їх реалізації, організації виробництва і збуту) у загальному обсязі отримуваного прибутку неухильно зростає.
8. Зростаючий ступінь відкритості економіки України і ріст інтегральних процесів у світовій економіці, а також викликане цим зростання конкуренції з боку закордонних товаровиробників, ставлять вітчизняні підприємства перед необхідністю адаптації своєї діяльності відповідно до умов господарювання, які докорінно змінилися і продовжують змінюватися, зважаючи при цьому на світові тенденції розвитку.
У цих випадках однією з основних складових тривалого виживання і розвитку вітчизняних суб’єктів підприємницької (господарської) діяльності стає здатність запропонувати, розробити, виготовити, вивести на ринок і просування на ньому товари з новими споживчими якостями, товари, орієнтовані на задоволення існуючих потреб, але новими нетрадиційними способами, або ж товари, що призначені для задоволення нових (у тому числі принципово нових) потреб (у ряді випадків ці потреби цілеспрямовано формують).
В ідеалі це повинні бути не просто товари, а комплекси, які включають: товар, передпродажний сервіс, консультації і навчання споживача (в основному для технічно складних чи принципово нових виробів), гарантії заміни товару чи навіть повернення товару виробнику (продавцю), якщо він не сподобався споживачу, і багато чого іншого.
Природно, усе це вимагає принципово нових підходів до підготовки, управління й організації виробництва, організації постачання і збуту, підходів, які ґрунтуються на всебічному маркетинговому багатофакторному аналізі кон’юнктури ринку, прогнозуванні напрямів і темпів її розвитку, у тому числі під дією факторів НТП, для використання результатів аналізу в практичній діяльності.
Метою такого аналізу є виявлення існуючих ринкових можливостей інноваційного розвитку, вибір оптимальних варіантів, щодо наявного потенціалу конкретного суб’єкта господарської діяльності і зовнішніх умов, визначення цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації вибраних варіантів, або формування нового цільового ринку [14; c. 59].
В процесі інноваційної діяльності підприємства поєднуються різні матеріальні, нематеріальні й трудові ресурси, між якими існують певні зв’язки. Підприємство є багатоелементним утворенням і ділиться на елементи (підрозділи системи).
Залежно від об’єктів управління можна виділити підсистеми управління: НДДКР, виробничими процесами, матеріально-технічними ресурсами, персоналом тощо. До таких підсистем відноситься й управління витратами.
Сутність управління в загальному підході полягає в досягненні підприємством його мети при мінімальному використанні ресурсів і максимальній ефективності виходу інноваційного продукту.
На думку автора, Капітана І. Б. (за аналогією з визначенням Р. А. Фатхутдінова), система підприємства, яка реалізує інноваційну діяльність, складається з:
- зовнішнього оточення, що має вхід – компоненти, які входять у систему (сировина, матеріали, устаткування, кадри, документи, інформація тощо), вихід – інноваційна продукція, яка випускається підприємством як системою, зв’язки із зовнішнім середовищем та зворотній зв’язок;
- внутрішньої структури – сукупності взаємозалежних компонентів, які забезпечують процес впливу суб’єкта управління на об’єкт і досягнення цілей інноваційної діяльності системи.
Загалом, для цілей аналізу інноваційного потенціалу підприємства, на нашу думку, його варто розділити на чотири категорії, характеристики яких подані у таблиці 1. 2.
Як свідчить світовий досвід, основним шляхом стимулювання інноваційної активності є встановлення пільг щодо оподаткування підприємств з урахуванням їхньої галузевої диференціації та чіткої цільової спрямованості залежно від цілей і завдань державної інвестиційної політики.
 
Таблиця 1. 2.
Характеристика категорій інноваційного потенціалу
 
Законом України «Про інноваційну діяльність» встановлено особливості оподаткування інноваційної діяльності, зокрема, передбачено, що 50% суми податку на прибуток, одержаного від виконання інноваційних проектів, залишається в розпорядженні підприємств. Ці кошти зараховуватимуться на їхні спеціальні рахунки з подальшим використанням лише для фінансування інноваційної науково-технічної діяльності і розширення власних науково-технологічних і дослідницько-експериментальних баз [39; c. 165].
Порівнюючи механізм дій податкового кредиту в зарубіжних країнах з механізмом реалізації пільгового оподаткування прибутку від інноваційної діяльності в Україні, можна помітити певну відмінність.
У розвинених країнах підприємство отримує право скористатися податковим кредитом після здійснення ним витрат на інноваційну діяльність, тоді як в Україні підприємство, зареєструвавши інноваційний проект, спочатку отримує право на пільгу з оподаткування прибутку, а вже згодом здійснює витрати на інноваційну діяльність.
Отже, завданнями активізації інноваційної діяльності у промисловості на сучасному етапі розвитку економіки України можна вважати такі:
‒розробку і запровадження механізму наданнях пільг промисловим підприємствам, що впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;
‒поширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки.
Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залучені зовнішні інвестиції і інноваційну діяльність.Враховуючи розглянуті аспекти поняття «ефективність», її, на наш розсуд, можна трактувати як кількісну характеристику об'єкта (проекту, програми, процесу та ін.), що відображає його кінцеву результативність і розкриває міру повноти та якості досягнення поставлених цілей за допомогою системи показників.
З урахуванням цього, під ефективністю інноваційної діяльності підприємства варто розуміти кількісне вираження її результативності за допомогою системи показників, які характеризують відношення результатів інноваційної діяльності та витрат на її здійснення.
Варто зазначити, що в сучасних умовах, у вітчизняній економічній літературі, практично немає єдиних і науково-обґрунтованих методичних підходів до оцінювання ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств.
На наш погляд, під оцінкою ефективності інноваційної діяльності підприємства, потрібно розуміти функцію управління, спрямовану на вивчення стану, тенденцій розвитку, об'єктивну оцінку результатів інноваційної діяльності та розроблення на цій основі рекомендацій щодо подальшого підвищення рівня її ефективності.
Метою оцінки ефективності інноваційної діяльності є комплексний аналіз ефективності інноваційної діяльності та її впливу на найважливіші показники діяльності підприємства, визначення доцільності й оптимальних варіантів реалізації нововведень, оперативне коригування параметрів інноваційних проектів та підтримка стратегічних інноваційних рішень.
Відповідно до рекомендацій Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), у закордонній практиці застосовуються такі показники оцінки ефективності інноваційної діяльності підприємства: чистий дисконтований дохід; внутрішня норма прибутку або коефіцієнт дисконтування, проста норма прибутку; проста норма прибутку на акціонерний капітал; коефіцієнт фінансової автономності проекту; коефіцієнт поточної ліквідності; термін окупності інвестицій, спрямованих на реалізацію інноваційного проекту.
Оцінювати ефективність інноваційної діяльності можна за такими напрямами:
1. Оцінювання економічної ефективності нововведення стосовно підприємства (як саме воно забезпечує конкурентоспроможність, прибуток та фінансову стабільність підприємства).
2. Оцінювання ефективності управління інноваційною діяльністю стосовно забезпечення неперервності інноваційного процесу й досягнення кінцевої мети отримання новинок (продукту, технологій), що відповідають вимогам ринку.
3. Урахування фактора часу (здатність отримувати необхідні результати за визначений його проміжок).
Економічна ефективність від запровадження нововведення характеризується обсягом додатково отриманого прибутку, для цього обчислюють показник річного економічного ефекту (Ер) :
EP = C1−C2 + EH K1− K2 (1. 1)
де: С1 та С2 – собівартість продукції (послуг) до нововведення та після нього відповідно; Ен – нормативний коефіцієнт ефективності; К1 і К2 – капіталовкладення, необхідні для виготовлення продукції (послуг) відповідно до і після нововведення.
Цю формулу використовують для розрахунку економічної ефективності, оскільки вона виражає співвідношення між зміною собівартості продукції (послуг) та зміною обсягу капіталовкладень для її виготовлення до і після нововведення. Від того, наскільки об'єктивно та всебічно не оцінено, залежать терміни повернення вкладеного капіталу і темпи розвитку підприємства.
Відсутність комплексного підходу до розроблення показників оцінки ефективності інноваційної діяльності, чіткої системи показників, їх багатозначність і різноплановість у практиці розроблення, а загалом і старі методики ефективності інноваційної діяльності не задовольняють вимог сучасної ринкової економіки.
Саме тому потрібні нові методики, які дадуть змогу не тільки визначити комплексну систему показників оцінки ефективності інноваційної діяльності, а й будуть гарантом успішної реалізації вибраної інноваційної стратегії розвитку підприємства.
Для удосконалення оцінки ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств, вважаємо за необхідне доповнити рекомендований ЮНІДО перелік показників:
По-перше, коефіцієнтом ефективності інвестування інноваційної діяльності підприємства (Ке. і.), який пропонуємо визначати за формулою:
К (е. і) = Д інд / В інд (1. 2)
де: ін. д. Д – доходи від інноваційної діяльності; Він. д. – витрати інвестиційних ресурсів спрямованих на здійснення інноваційної діяльності.
Цей показник надасть змогу керівництву підприємства встановити кількість отриманого доходу від інноваційної продукції в розрахунку на одну гривню інвестиційних ресурсів, спрямованих на здійснення інноваційної діяльності.
По-друге, для оцінювання ефективності інноваційної діяльності, на наш погляд, доцільно використовувати окремі часткові показники, зокрема частки прибутку, отриманого від здійснення інноваційної діяльності (ЧПін. д) в загальному обсязі прибутку підприємства, який матиме такий вигляд:
ЧП інд = Пінд. / ЗП (1. 3)
Пін. д. – прибуток підприємства від інноваційної діяльності; ЗП – загальний прибуток підприємства.
Ми вважаємо, що визначення цих показників дасть змогу керівництву підприємства зробити відповідні висновки щодо розвиненості та масштабів інноваційної діяльності на підприємстві з метою їх порівняння з аналогічними показниками інших підприємств відповідної галузі чи регіону і прийняття обґрунтованих інноваційних рішень щодо можливостей і перспектив інноваційного розвитку промислових підприємств.
 
РОЗДІЛ 2. ПЛАНУВАННЯ ТА АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПАТ «ЖИТОМИРСЬКИЙ МАСЛОЗАВОД»
 
2.1. Загальна характеристика бізнесу ВАТ «Житомирський маслозавод»
 
«Житомирський маслозавод» було створено у 1981 році задля задоволення потреб області в молочній продукції. Згодом продукція підприємства набула популярності в інших регіонах України та за її межами. До 1976 року на території діючого маслозаводу знаходився «Житомирський м’ясокомбінат». З 1976 по 1981 роки відбулась реконструкція приміщень заводу. Починаючи з 1981 року, поетапно були введені в дію цехи по виробництву масла тваринного, сухого знежиреного молока, морозива.
В 1996 році «Житомирський маслозавод» шляхом приватизації був реформований у ПАТ «Житомирський маслозавод». На цьому етапі приватизації було викуплено 75% акцій, в тому числі членами колективу – 51%. Працівники підприємства приділяють особливу увагу тим видам продукції, які користуються попитом на ринку споживання і потребують високої технології і якості виробляємої продукції.
ПАТ «Житомирський маслозавод» за період існування завоював авторитет і популярність продукції в Росії – другому за величиною після українського ринку збуту, країнах Прибалтики, Чехії, Японії, Франції, Швейцарії, Німеччині, Польщі, Ірландії, Таїланді та Англії.
Підприємство створене з метою найефективнішого використання майна акціонерів шляхом спільної діяльності щодо впровадження нових, прогресивних технологій, форм організації виробництва та оплата праці, залучення іноземних інвестицій, насичення споживчого ринку та задоволення потреб населення продукцією.
Основними напрямками діяльності підприємства є:
• виробництво молочної продукції та іншої продукції, яку виробляє підприємство та її реалізація;
• оптова та роздрібна торгівля продукцією і товарами, що виробляється на підприємстві в межах України та за кордоном;
• здійснення зовнішньоекономічної діяльності згідно з чинним законодавством України;
Також підприємство здійснює:
• відкриття магазинів для реалізації товарів на Україні та за кордоном,
• відкриття згідно з чинним законодавством України, філій і представництв, необхідних для виконання виробничо-комерційної діяльності, як в межах України так і за її кордоном;
• виконання будівельно-монтажних, транспортних та інших послуг на замовлення населеній, підприємств, організацій та установ;
• торгівельно – посередницькі послуги;
• проведення бартерних і лізингових операцій;
• випуск, реалізація та придбання цінних паперів згідно з чинним законодавством України.
Метою діяльності Товариства є:
всебічне забезпечення споживачів якісною і конкурентоспроможною молочною продукцією широкого асортименту;
- надання послуг населенню;
- комерційна та інвестиційна діяльність і отримання прибутку для забезпечення інтересів трудового колективу, акціонерів Товариства;
Система управління якістю – сертифікована та розповсюджується на всі процеси крім фінансів, впроваджуються системи НАССР та управління навколишнім середовищем відповідно до ДСТУ 14001-97.
Фінансові ресурси підприємства формуються за рахунок надходжень від реалізації продукції, робіт послуг, а також доходів від інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством. Підприємство самостійно визначає структуру джерел фінансування, вирішує питання розподілу й використання фінансів, керуючись Статутом і чинним законодавством. З доходів одержаних акціонерним товариством, відшкодовуються матеріальні витрати, витрати на оплату праці, плату процентів за кредит, страхових внесків, податків, платежів в бюджет. Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства, використовується в його власних інтересах – для створення дольового, страхового, тощо фондів на розвиток підприємства.
Основними конкурентами підприємства в межах Житомирської області є: ПАТ «Житомирський молокозавод» – «Фаворит», Дзержинський маслозавод, Бердичівський маслозавод, Мартинівський маслозавод (Червоноармійський район), Поромівський маслозавод (Володар-Волинський район), Галіївський маслозавод (Чуднівський район).
Основними виробниками-конкурентами за межами області є: «Полтавський маслозавод», «АПВТ – Фірма Ласка» (м. Кіровоград), «Львівський холодокомбінат», фірма «Мушкетер» (м. Дніпропетровськ), «Троянда-Експрес» (м. Луцьк), «Лисичанський холодокомбінат», «Київський холодокомбінат №2» та інші виробники молочної продукції в Україні.
Основним видом сировини, що використовується на заводі є молоко, яке постачається з таких районів Житомирської області як Андрусівський, Брусиловський, Чуднівський, Малинський, Романівський, Любарський, Барановський, Овруцький, Попельнянський, Черняхівський та інші. Але при потребі, особливо взимку, коли удої молока зменшуються, існує необхідність закуповувати молоко і в інших областях, сусідніх Житомирській.
Оскільки ПАТ «Житомирський маслозавод» в основному являється сезонним підприємством (коефіцієнт завантаженості підприємства влітку становить 100%), тому кількість працюючих влітку дещо відрізняється від кількості працюючих взимку.
Постійний склад працюючих становить 1170 робітників, а починаючи з березня завод набирає ще 400 осіб, які працюють до вересня – листопада, так як в цей період попит на морозиво (сезонну продукцію) різко підвищується. З постійних робітників інженерно-технічні працівники складають 105 чоловік.
У процесі пошуку своєї ніші на ринку підприємство випускало різні види молочної продукції в залежності від позитивної чи негативної реакції споживачів, не рідко вдаючись навіть до експериментів, так за останні 3 роки «Житомирський маслозавод» випускав такі види продукції: морозиво, сирки солодкі в глазурі, вершкове масло, сухе і цільне молоко, торти з морозива, йогурти ті ін. На даний момент на підприємстві випускається 140 видів морозива, молоко, йогурт, кефір, масло, сухе молоко, сметана.
Але все ж таки пріоритетними видами продукції, що випускає завод, є – морозиво, масло, та сухе знежирене молоко. Основна частина споживачів незбираномолочної продукції: молока, кефіру, ряжанки, сметани, вершків, сиру, йогурту є Житомир, Житомирська та Вінницька області.
Продукція підприємства, насамперед, насичує місцевий ринок, тобто Житомир і Житомирську область. Продукція під торговою маркою «Рудь» широко відома не тільки в усіх куточках України, але й Америці, Англії, Болгарії, Голландії, Ізраїлі, Німеччині, Польщі, в країнах Прибалтики, Росії, Чехії, Філіппінах, Японії та ін. Дилери підприємства забезпечують збут 80% продукції, що виробляється в ряді міст.
Такими містами, приміром, є Івано-Франківськ, Львів, Луцьк, Рівне, Миколаїв, Вінниця, Сімферополь, Одеса, Київ, Тернопіль, Хмельницький, Полтава, Чернівці й ін. Збут інших 20% продукції відбувається через торгівельну мережу та фірмову торгівлю у м. Житомирі.
 
2.2. Управління виробничими інноваціями підприємства
Раціональна організація праці персоналу в період створення нового продукту ґрунтується на принципах і методах, розроблених у рамках таких наукових дисциплін, як економіка праці, управління персоналом, соціологія, економічна кібернетика, інформаційні технології, психологія Творчості й ін.
Успіх нової продукції на ринку більш ніж на 60% визначається на стадії її створення. З ростом наукоємності продукції збільшується значимість цієї стадії в життєвому циклі. На практиці більшість видів високотехнологічної продукції постійно допрацьовується і модернізується, у результаті відбувається зміна їхніх споживчих властивостей. Існує ціла гама виробів, що послідовно заміщають один одного в процесі удосконалювання первісної моделі.
У результаті аналізу виявляється здатність підприємства створювати в оптимальний термін такі види виробів, що досить повно задовольняють потреби відповідних груп закордонних і вітчизняних потенційних покупців. При цьому витрати на створення виробів знаходяться в економічно виправданих межах і окуповуються при їхньому продажі.
В основі стратегії впровадження на ринок нової продукції лежить визначення цілі і завдань маркетингової діяльності підприємства, а також способи їх досягнення. Для досягнення таких результатів підприємство здійснює: безупинне розширення номенклатури й асортименту продукції, що випускається; підвищення якості виготовлених виробів і поліпшення їх споживчих властивостей; у своєму складі має добре розвинуті структурні підрозділи.
Розглядаючи загальну структуру доходу підприємства від реалізації нових видів морозива у 2015 р. (табл. 2. 1) можна зазначити позитивний результат внаслідок реалізації такого виду морозива як «Ріжок», яке має найбільшу питому вагу в обсязі реалізації морозива -9, 67%,
 
Таблиця 2. 1
Структура обсягів реалізації нових видів морозива на ПАТ «Житомирський маслозавод» за 2013-2015 рік
 
 
Таблиця 2. 2
Ранжування нових видів морозива ПАТ «Житомирський маслозавод» за рівнем доходу від реалізації, тис. грн., 2013 рік
 
 
Розглядаючи показники таблиці 2. 2, можна зробити висновок, що у 2013 р. приоритетними видами морозива, які принесли найбільший дохід від реалізації нових видів морозива стали морозиво «Стакани люкс з родзинками» – 8508, 4 тис. грн., «Стакани забава» – 2440, 5 тис. грн., та морозиво «Стакани сюрприз» – 1143, 6 тис. грн., трохи менший дохід у цьому році був від сортів морозива «Глазур забава» і «Ромео дарунок-горіх», що склав – 908, 2 тис. грн., 617, 8 тис. грн. відповідно. Також можна спостерігати поступове збільшення доходу від морозива преміум-сегмента «Імперія класік» – 123, 2 тис. грн. та «Імперія карамель» – 55, 9 тис. грн., не досить високий рівень доходу від реалізації цих видів морозива пояснюється невисокою купівельною здатністю більшої частини населення регіонів України.
Аналізуючи дані таблиці 2. 3 видно, що у 2014 р. значного успіху досягли впровадження та реалізація таких новинок, як «Імперія Джем», «Брикети пломбір з крапл. « та «Стакани пустун. вишня» рівень доходу від
 
Таблиця 2. 3
Ранжування нових видів морозива ПАТ «Житомирський маслозавод» за рівнем доходу від реалізації, тис. грн., 2014 рік
 
Розглядаючи інноваційну політику ПАТ «Житомирський маслозавод» в напрямку удосконалення вже існуючого асортименту морозива можна відмітити, що впровадження на ринок нових сортів морозива має наступний позитивний результат для підприємства: за підсумками та результатами роботи інноваційної групи загальний доход від впровадження нових видів продукції склав 11335, 2 тис. грн. у 2015 р. (табл. 2. 4).
 
Таблиця 2. 4
Ранжування нових видів морозива ВАТ «Житомирський маслозавод» за рівнем доходу від реалізації, тис. грн., 2015 рік
 
 
За результатами таблиць 2. 2, 2. 3, 2. 4 щодо ранжування нових видів морозива ПАТ «Житомирський маслозавод» у період з 2013 – 2015 рр. можна зробити висновок, що найдохіднішими для підприємства видами морозива стали: у 2013 р. – морозиво в стаканах «Люкс з родзинками», «Забава» та «Сюрприз»; в 2014 р. – імперія «Джем», морозиво в брикетах «Пломбір з краплями» та морозиво в стаканах «Пустун. Вишня»; в 2015 р. – ріжок «Абрикос», морозиво в стаканах «Пустунчик зі згущеним молоком», ріжок «Ексклюзив-ваніль» та імперія «Виноград».
Нові види морозива були розроблені після ретельного вивчення досвіду закордонних виробників, зокрема, фірми «Хойер» (Німеччина), попиту на такі види морозива за кордоном. Потім рецептура і технологія були адаптовані до смаків українського споживача. Так виникли сорти морозива «Імперія-ріжок» з абрикосовим та ожиновим наповнювачем. Це було щось дійсно нове на вітчизняному ринку.
Незвичайна форма, «багата» і престижна упаковка та ультра нове поєднання смаків забезпечили новому морозиву великі об’єми попиту серед споживачів солодкої прохолоди, незважаючи на дещо вищу ціну від традиційної. За схожою схемою розроблені сорти морозива «Ексклюзив» та «Ексклюзив-ваніль».
Враховуючи те, що в 2015 р. підприємство проводило активну асортиментну політику по впровадженню у виробництво нових видів морозива, таких як «Торти», «Ріжок» та «Рулети», робити висновки щодо результатів реалізації цих видів морозива ще рано.
По-перше, це пов'язано з недостатнім проходженням часу після їх проникнення на ринок та відсутності достатньої інформації щодо ставлення споживачів до нових сортів морозива, так як ці види відносяться до «Елітних», тобто якість відповідає ціні і навпаки.
Щоб здійснити оцінку відповідності цього постулату необхідно, щоб споживачі особисто в цьому переконались під впливом часу, торгової марки, реклами та інших факторів, що впливають на попит споживачів.
При виготовленні цих новинок використовуються не лише поточні лінії, але й ручна праця по оформленню тортів, що потребує великого мистецтва та смаку майстрів. Назви, упаковка і дизайн нових видів морозива розробляється менеджером з реклами.
Організаційний рівень управління інноваційною діяльністю ВАТ «Житомирський маслозавод», на даному етапі його розвитку має досить високий інноваційний потенціал, що забезпечує позитивні результати діяльності та подальший розвиток підприємства.
Щоб проаналізувати та дати оцінку рівня управління інноваційною діяльністю на підприємстві можна розглянути схему «Інтегрованої системи управління методикою розроблення та поставлення нових видів продукції на виробництво». На основі даної схеми видно, що управління інноваційною діяльністю ПАТ «Житомирський маслозавод» здійснюється у декілька етапів.
Так, на першому етапі процесу розроблення та поставлення нових видів продукції на виробництво здійснюються: маркетингові дослідження; проведення дослідних робіт, складання проектів документів (проект типової рецептури, розрахунок сировини та матеріалів для планово-економічного відділу, проект технологічної схеми, аналіз на екологічну безпеку та безпеку продукції) ; аналіз та узгодження проектної документації з головним технологом; розрахунок планової калькуляції собівартості; аналіз технологічної схеми; подача проекту типової рецептури на комісію з розробки; затвердження доцільності впровадження нового виду продукції на нараді комісії з розробки нових видів продукції (тут, складається протокол наради комісії з розробки нових видів продукції).
На основі вище розглянутої схеми, можна зробити висновок про високий рівень управління інноваційним потенціалом підприємства, що простежується у злагодженій роботі усіх підрозділів ПАТ «Житомирський маслозавод»; детальний розгляд, дослідження та впровадження ідей щодо нових видів продукції у виробництво; введення нових технологій, що підвищують якість як самого процесу виробництва, так і продукції, що виробляється; використання ресурсозберігаючих технологій; використання оригінального маркування продукції підприємства, що вирізняє її серед продукції конкурентів.
ПАТ «Житомирський маслозавод» має тісні партнерські зв'язки з підприємствами Києва, Львова, Дніпропетровська та іншими українськими містами, Ірану (ізюм), Малайзії (кокосове масло), Голландії (шоколадні краплі), Польщі (вафельні стаканчики), Австрії (ароматизатори і стабілізатори), Німеччини (какао-порошок), Бельгії (олія).
Якість та дотримання технології контролюється на кожному етапі виробництва і реалізації: приготування суміші, яка вариться з високоякісних інгредієнтів: сухого молока, цукру, кокосового масла, вершкового масла, патоки, згущеного молока та ін. ; підготовка та високий рівень гігієни виробничого персоналу; якість наповнювачів та інгредієнтів від кращих вітчизняних і закордонних виробників; загартування морозива до -30° С і зберігання його у камері при температурі -24° С; широка мережа фірмових торгівельних точок та дистриб’юторів.
 
2.3. Аналіз ефективності інноваційної діяльності на підприємстві
Ми вважаємо, що для комплексного визначення результативності інноваційної діяльності підприємства за допомогою розрахунку відповідних показників (коефіцієнта ефективності інвестування інноваційної діяльності; показників частки прибутку від інноваційної діяльності в загальному обсязі прибутку підприємства, частки інноваційної продукції у загальній вартості продукції підприємства; коефіцієнта збалансованості грошових потоків; коефіцієнта результативності інноваційної діяльності загалом та ін.), керівництво та відповідні підрозділи підприємства повинні аналізувати динаміку наведених вище показників порівняно з попередніми періодами, здійснювати оцінку ефективності реалізованих підприємством інновацій і їхнього впливу на показники ефективності функціонування підприємства та, водночас, виявляти можливі резерви поліпшення цих показників.
Для оцінки комплексних результатів інноваційної діяльності пропонуємо, розрахувати показники економічної ефективності інноваційної діяльності ПАТ «Житомирський маслозавод» за 2013-2015 рр., які наведемо в таблиці 2. 5.
Виконаний аналіз дає змогу констатувати, що протягом 2013-2015 рр. на підприємстві відбулося зростання обсягу реалізованої інноваційної продукції від 12148, 3 тис. грн. до 45830, 2 тис. грн.
 
Таблиця 2. 5
Економічна ефективність інноваційної діяльності за 2013-2015 рр.
 
Як видно з таблиці 2. 5, прибуток на одну гривню витрат від інноваційної діяльності становив у 2013 р. – 4, 0 грн, 2014 р. – 2, 7 грн, 2015 р. – 2, 8 грн. Це свідчить про зменшення у 2015 р. окупності витрат на інноваційну діяльність більше ніж у 2 рази, порівняно з 2013 р. А загальне скорочення цього показника в динаміці відображає тенденцію зменшення економічної ефективності інноваційної діяльності промислових підприємств в Україні.
Таким чином, можна зробити висновок, що в сучасних умовах вирішальною умовою розвитку та стабільності підприємств є ефективність їх інноваційної діяльності.
При цьому результативність інноваційної діяльності прямо залежить від того, наскільки точно оцінено ефективність інновацій, наскільки адекватно визначено її методи, сформовано чітку стратегію та пріоритети розвитку інноваційної діяльності.
Це дає можливість керівникам підприємств виявити як сильні, так і слабкі сторони цієї діяльності, дає змогу приймати обґрунтовані раціональні управлінські рішення та ефективно керувати не тільки інноваційною діяльністю, але й забезпечувати успішний, довготривалий, стійкий розвиток підприємства загалом.
Також ми вважаємо, що результативність інноваційної діяльності промислових підприємств визначається, насамперед, наявністю необхідних внутрішніх і зовнішніх джерел фінансування інновацій, можливістю їхньої швидкої мобілізації, зацікавленістю інвестора в підтримці інноваційного розвитку.
Тому предметом наших подальших досліджень є узагальнення конкретних методичних рекомендацій щодо вибору та обґрунтування індикаторів для оцінювання інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності промислових підприємств.
Таким чином, можна зробити висновок, що роль і значення інноваційної діяльності повною мірою виявляється у відтворювальному процесі підприємств.
Наступним кроком у визначенні ефективності системи управління інноваціями були розрахунки показників ефективності інноваційної діяльності підприємства, основні з яких представлено в Додатку А.
Аналіз системи управління інноваціями показав, що ПАТ «Житомирський маслозавод» найефективніше здійснює інноваційну діяльність, на що вказує 32, 8% рентабельності інноваційної діяльності при 2% зайнятих інноваційною діяльністю працівників, 46% виручки від освоєння нової продукції в загальному доході підприємства, коефіцієнт якості виконання управлінських функцій на рівні 0, 76, що дає підстави стверджувати про високий рівень наявності і реалізації управлінського потенціалу під час здійснення інноваційної діяльності.
Сучасні умови економічного розвитку вимагають від підприємств не тільки активізації інноваційної діяльності, але й удосконалення методів її організації, правильний вибір стратегії й пріоритетів розвитку інноваційної сфери, зокрема, за рахунок виявлення та використання ресурсів, спрямованих на підвищення ефективності її проведення.
Це можна зробити за допомогою економічного аналізу інноваційної діяльності, що дасть можливість керівникам підприємств виявити як сильні, так і слабкі сторони цієї діяльності, дозволить приймати раціональні управлінські рішення та ефективно керувати не тільки інноваційною діяльність, але й підприємством в цілому.
 
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ НА НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПАТ «ЖИТОМИРСЬКИЙ МАСЛОЗАВОД»
 
3.1. Напрями удосконалення планування інноваційної діяльності на підприємстві
Найважливішою функцією управління підприємством є планування його діяльності. Планування являє собою процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов їх досягнення. Воно об’єднує структурні підрозділи підприємства загальною метою, надає усім процесам однонаправленість і скоординованість, що дозволяє найбільш повно і ефективно використовувати наявні ресурси, комплексно, якісно та якомога швидше вирішувати різноманітні завдання управління.
Перехід національної економіки України на ринкові принципи функціонування та розвитку обумовлює необхідність кардинальних змін в системі управління, в тому числі, в плануванні діяльності підприємства. В умовах колишньої командно-адміністративної системи одним із її наріжних каменів було жорстке директивне планування. Підприємство одержувало від органів державного планування і управління завдання щодо майже всієї сукупності показників діяльності, господарських зв’язків (від кого отримувати матеріально-технічні ресурси, що і в яких обсягах виробляти, кому і за якими цінами реалізовувати продукцію тощо). Це не давало йому змоги розробляти оптимальні плани, приймати найкращі рішення виходячи із реальних локальних умов.
В нових умовах господарювання та переходу до ринкового регулювання підприємство самостійно здійснює весь комплекс планової роботи. Надання самостійності підприємству означає не тільки відмову від повної регламентації зверху всієї його діяльності та надання підприємству широких прав у визначенні та реалізації виробничої програми, шляхів розвитку виробництв, мотивації праці та відповідальності за кінцеві результати господарювання, але й усвідомлення важливості безперервного вивчення ринку та готовності до ринкових коливань. Все це повинно знайти відображення в планах діяльності підприємства. Відкрита система підприємства як його нова якість в ринкових умовах та пряма залежність від взаємодії попиту та пропонування обумовлюють необхідність створення системи планування і управління підприємством, здатної швидко і ефективно реагувати на ринкові потреби.
При плануванні діяльності підприємства на ПАТ «Житомирський маслозавод» розробляють плани для: різних підрозділів підприємства та загальний план; всіх видів діяльності або цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи; різних періодів часу – довго-, середньо- та короткострокові. Кожний вид плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні показники.
Існують такі фактори, які впливають на вибір методу планування:
‒складність визначення показника, що планується і його взаємозв’язків з іншими показниками;
‒термін планування (довгостроковий, середньостроковий, короткостроковий) ;
‒забезпеченість вихідною інформацією з зовнішнього середовища, так і використання внутрішніх факторів підприємства;
‒матеріали аналізу відповідних показників у передплановому періоді.
При виборі методів планування необхідно враховувати певні вимоги до них:
‒повинні бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин;
‒повинні найбільш повно враховувати профіль діяльності об’єкта планування та різноманітність в засобах та шляхах досягнення основної підприємницької мети – збільшення прибутку;
‒відрізнятися в залежності від виду розроблюваного плану.
 
Таблиця 3. 1
Прогноз обсягу продажу на ПАТ «Житомирський маслозавод»
 
 
На підставі даних балансу грошових потоків можна передбачити недостатність коштів у плановому періоді і спланувати подолання дефіциту за рахунок залучення короткотермінових позик або перенесення терміна сплати окремих платежів.
При наявності стабільного залишку на рахунку підприємства доцільно розглянути варіант розширення масштабів виробництва або вкладення коштів в інший бізнес. Отже цей документ дозволяє уникнути фінансових втрат або отримати додатковий прибуток.
Баланс грошових потоків складається у вигляді таблиці, в якій відображаються дані про наявність грошових коштів на початок періоду, їх надходження і витрачання в самому періоді, і завершується таблиця даними про наявність грошових коштів на кінець періоду (табл. 3. 2).
Взаємозв’язок виробничого і фінансового планування забезпечується балансом доходів і видатків. В цьому документі знаходять відображення рух всіх фінансових ресурсів підприємства. Кожне підприємство самостійно визначає форму і розробляє власний порядок скадання балансу доходів і видатків, який включає такі розділи: доходи і надходження коштів; витрати і відрахування; кредити і взаємовідносини з банками; взаємовідносини з бюджетом.
 
Таблиця 3. 2
Плановий баланс грошових потоків на ПАТ «Житомирський маслозавод»
 
 
Для складання планового балансу доходів і видатків використовуються дані про виробничо-господрську діяльність підприємства в плановому періоді, плановий прибуток, його використання, надходження і сплати ПДВ, дані про заплановані витрати підприємства та інші розрахунки.
Спрощений варіант балансу доходів і видатків на плановий період для ПАТ «Житомирський маслозавод» подано в табл. 3. 3.
 
Таблиця 3. 3
Плановий баланс доходів і витрат ПАТ «Житомирський маслозавод»
 
 
До складу фінансового плану входить також баланс активів та пасивів підприємства. Він складається з метою оцінки тих видів активів, в які спрямовуються грошові кошти та тих видів пасивів, за рахунок яких планується фінансувати придбання чи створення цих активів.
Серед активів балансу виділяють поточні активи (рахунок в банку, каса, інші надходження, дебіторська заборгованість) – як найбільш мобільну частину коштів, запаси та фіксовані активи. В пасиві відображено власні та позикові кошти, причому важливе значення має їх структура та зміна протягом запланованого трирічного періоду.
 
3.2. Економічне обґрунтування напрямів планування інноваційного розвитку підприємства
 
Як відомо, в економічних розрахунках при плануванні перевага надається активам і витратам, а вже потім шукають джерела їх формування і фінансування. Різниця між запланованими активами і наявними джерелами фінансування називається «пробкою». Якщо вона має від’ємне значення, то її вибивають за допомогою додаткового зовнішнього фінансування: емісії цінних паперів чи кредитів. Якщо ж власних джерел і вже залучених до обігу позикових коштів буде більше, ніж необхідно для формування фінансових активів, виникає додатне значення пробки, яке ліквідується поверненням позикових коштів, а зайві власні засоби можуть бути інвестовані в цінні папери.
 
Таблиця 3. 4
Вихідні дані для визначення прогнозної граничної рентабельності для ПАТ „Житомирський маслозавод”
 
 
При складанні фінансового плану також проводиться аналіз беззбитковості підприємства (метод «Витрати – Обсяг – Прибуток»). Методологічні основи цього методу розроблені вже досить давно, але практичному його використанню сприяла система обліку витрат „direct-costing”, в основі якої лежить розподіл витрат на постійні та змінні, які по-різному реагують на зміну обсягу виробництва.
Точка беззбитковості – це такий обсяг реалізації, коли доходи підприємства дорівнюють його затратам, а підприємство не має ні прибутків, ні збитків.
Досліджуване підприємство реалізує достатньо широкий обсяг номенклатури продукції. Тому будемо використовувати спосіб розрахунку точки беззбитковості для багатономенклатурного підприємства.
Коефіцієнт загального маржинального доходу розраховується за формулою:
  (3. 1)
Точка беззбитковості (ТБ) методом маржинального доходу обчислюється за формулою:
  (3. 2)
 
Таблиця 3. 5
Прогнозна гранична рентабельність для ВАТ „Житомирський маслозавод”
 
Слід відзначити, що аналіз беззбитковості передбачає ряд припущень, які ми маємо зробити при його використанні:
по-перше – це постійність ціни продажу, яка, в свою чергу грунтується на двох інших припущеннях: еластичність попиту на продукцію дуже висока, що дає змогу залишитись ціні постійною у міру збільшення продажів; ціна продажу продукції за звітний період залишається стабільною.
по-друге, припущення полягає у тому, що змінні витрати на продукцію теж відносно стабільні, а постійні і змінні витрати правильно визначені і класифіковані.
по-третє, припущення передбачає, що в запланованому періоді можливі зміни обсягів продажів, що забезпечують самоокупність.
В процесі фінансового планування відбувається конкретна ув'язка кожного виду капіталовкладень чи відрахувань та джерела його фінансування. Для цього складається перевірочна (шахова) таблиця до фінансового плану, в якій по вертикалі записують напрями використання фінансових ресурсів та прирівняних до них коштів, а по горизонталі джерела фінансування, тобто фінансові ресурси і прирівняні до них кошти.
 
3.3. Вплив запропонованих заходів
 
Проаналізувавши ринки продажу обладнання для виробництва шоколадної глазурі, найбільш оптимальним вибором є іспанська фірма UNIVERSAL – ведучий лідер обладнання для виробництва шоколадной глазурі в Європі. Фірма UNIVERSAL в своєму асортименті має 7 установок для виробництва глазурі різного об’єму: на 20, 50, 200, 500, 1000, 1500, 3000 кілограмів за 6 годин (стільки годин потрібно для виробництва однієї норми).
Розрахуємо, яку установку потрідно закупити для ПАТ «Житомирський маслозавод». Виробництво морозива в шоколадній глазурі на ПАТ «Житомирський маслозавод» складає 7 тон/добу, або 10-11% від загального об’єму виробництва морозива вцілому на підприємстві. Морозиво в глазурі є перспективним видом продукції й займає біля 30% об’ємів всіх продаж.
Виробництво морозива в шоколадній глазурі – 7тон/добу.
Процентний склад глазурі в одній пачці -20%.
Потреба глазурі на заводі:
7000кг × 20% /100% = 1400 кг/за день
1400кг × 25дн. = 35000кг/місяць
Установка на добу може зробити 4 порції глазурі, а загальна вага виробництва повинна бути не менше 1400 кілограмів. Отже, для торгової марки “Рудь” найбільш оптимальним варіантом є установка, що виробляє 500 кілограмів за 1 приготування.
За допомогою установки UNIVERSAL – 500 підприємство повністю задовольнить свої потреби і навіть буде мати надлишок шоколадної глазурі, яку зможе реалізувати іншим підприємствам, що потребують даний продукт.
Надлишок глазурі:
(4 × 500) – 1400 = 600кг/добу
600 × 25 = 15000 кг/місяць
Установка для приготування глазурі не потребує додаткового приміщення, а значить не потребує додаткових затрат. Для обслуговування UNIVERSAL500 необхідно 2 працівника на зміну, кількість змін – 3.
Отже, для обслуговування установки потрібно 8 чоловік, які будуть працювати в такому порядку: 3 зміни відпрацював – одну відпочинок. Заробітна плата таких працівників по нормативам складатиме 1326, 12 грн/місяць. Оплата праці працівників на обслуговуванні установки за місяць:
1326, 12 грн. × 8 чол. = 10608, 96 грн.
Для виготовлення 1000 глазурі потрібно: кокосове масло 650 кг за ціною 6, 62 грн. /кг, какао-порошок – 80 кг за ціною 9, 2 грн. /кг, цукор 269 кг за ціною 1, 9 грн. /кг, ліцетин 1 кг за ціною 10 грн. /кг.
Вартість 1000 кг суміші буде становити:
(650×6, 62) + (80×9, 2) + (269×1, 9) + (1×10) = 5560, 1 грн/тону.
За місяць вартість суміші на шоколодну глазур буде становити:
5560, 1 грн/тону × 35 тон/місяць = 194603, 5 грн/місяць.
Також для розрахунку собівартості шоколадної глазурі враховуються затрати на природно-енергетичні ресурси.
Потужність електродвигунів установки – 15 kW/год.
Потужність електротенів – 3 kW/год.
Вода – 750 літрів/тону.
Потреба електроенергії за добу:
(15×24) + (3×24) = 432 kW/год
1 kW/год коштує 35 копійок.
Затрати на енергію:
(432 kW/год×35коп.) × 0, 2 = 30, 24 грн. /день
30, 24грн × 25 днів = 756 грн/місяць.
Плата за користування води входить в загальну оплату підприємства за послуги Житомирському водоканалу. Розрахуємо загальну собівартість шоколадної глазурі:
(194603, 5 + 10608, 96 + 756) / 35000 = 5, 88 грн. /кг.
Отже, розрахувавши собівартість одного кілограма глазурі неозброєним оком видно, що ціна глазурі, яка закупалась і ціна власної глазурі розрізняються, отже таку установку доцільно впровадити на підприємстві.
Вартість установки складає 250000 гривень, плюс 2% митний збір та плюс 20% податок на добавлену вартість.
Вцілому вартість установки для виробництва шоколадної глазурі складе 305000 гривень.
 
Таблиця 3. 6
Бюджет витрат лінії виробництва шоколадної глазурі
 
ВИСНОВОК
 
Сучасний ринок діє за допомогою нововведень, а інноваційне прискорення є основою його стійкого розвитку. Існуюча ж несприятливість нашою економікою науково-технічного прогресу, зростаюче технологічне відставання від розвинутих європейських країн, низька конкурентоспроможність багатьох підприємств і галузей сповільнює темпи входження України у світове господарство.
Сутність інноваційного шляху розвитку полягає у системному здійсненні структурних технологічних змін, постійному впровадженню нових чи нарощенні діючих потужностей підприємств або їх перепрофілюванні через інноваційної діяльності. На шляху розбудови інноваційної моделі розвитку економіки у підприємницькому секторі треба долати найсерйозніші труднощі. Водночас, підприємництво закономірно є одним із наймогутніших факторів інноваційного розвитку. До цього спонукає підприємницький інтерес.
У загальному випадку виділяють два типи ринкових стратегій функціонування суб’єктів господарювання: стабілізаційні (збереження досягнутого рівня виробництва, частки ринку тощо) і розвиваючі (розширення виробництва, частки ринку, збільшення прибутку і т. п.). Однак, як свідчить практика, перші можуть принести тільки тимчасовий успіх і не можуть забезпечити тривалого виживання підприємств на ринку відповідно до їх місії і прийнятої мотивації бізнесу.
Інноваційний розвиток визначають як процес господарювання, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і який пов’язаний з модифікацією існуючих і формування нових ринків збуту.
Процес інноваційного розвитку необхідно розглядати, насамперед, з позицій конкретного суб’єкта господарської діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами і та ін., у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах. При цьому така взаємодія має імовірнісний характер і не піддається однозначній оцінці.
Важливим напрямком інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність – головне джерело процесу розширеного відтворення. Інноваційна діяльність спрямована, в першу чергу, на подолання технічного відставання, переорієнтацію виробничого потенціалу на створення конкурентоспроможних промислових виробництв, розвиток яких залежить від рівня сприйнятливих підприємств до нововведень.
Еволюція дозволяє максимально реалізовувати потенціал, що закладений в ідеї існуючого продукту, і підготувати умови для переходу до нових ідей. Тому суспільству для стійкого та динамічного розвитку потрібно поєднання маркетингового (еволюційного) та винахідницького (революційного) напрямів.
Під інноваційною діяльністю також розуміють процес створення, впровадження та поширення інновацій. Інноваційна діяльність, як правило, спрямована на практичне використання результатів науково-технічної діяльності та наявного інтелектуального потенціалу з метою отримання або поліпшення матеріального чи інтелектуального продукту, способу його виготовлення і задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах та послугах, удосконалення соціального, інформаційного обслуговування.
Функціонування підприємств у конкретному, ринковому середовищі потребує постійного контролю за рівнем економічної ефективності їхньої діяльності.
Економічна ефективність підприємств визначається зіставленням їхніх кінцевих результатів із використаними ресурсами й здійсненими витратами. На рівень цієї ефективності впливають як зовнішні умови господарювання, так і внутрішні ресурси підприємства як суб’єкта господарювання. Зовнішні умови господарювання визначаються чинним оподаткуванням, рівнем цін на виробничі ресурси та енергоносії, наданням банківських кредитів, купівельною спроможністю споживачів і деякими іншими чинниками. Вони можуть позитивно чи негативно впливати на досягнення (реалізацію) підприємством своїх стратегічних цілей.
Об’єктом дослідження є ПАТ «Житомирський маслозавод». Основними напрямками діяльності підприємства є: виробництво молочної продукції та іншої продукції, яку виробляє підприємство та її реалізація; оптова та роздрібна торгівля продукцією і товарами, що виробляється на підприємстві в межах України та за кордоном; здійснення зовнішньоекономічної діяльності згідно з чинним законодавством України.
Але все ж таки пріоритетними видами продукції, що випускає завод, є – морозиво, масло, та сухе знежирене молоко.
Аналіз результатів діяльності підприємства в останній період свідчить, що з кожним роком підприємство покращує свої основні господарські показники. За структурою виробництва основних видів продукції підприємство вважає найбільш пріоритетним для себе видом – морозиво. В результаті своєї активної діяльності на ринку підприємство намагається збільшити розміри прибутку.
Організаційний рівень управління інноваційною діяльністю ПАТ «Житомирський маслозавод», на даному етапі його розвитку має досить високий інноваційний потенціал, що забезпечує позитивні результати діяльності та подальший розвиток підприємства.
Управління інноваційною діяльністю ПАТ «Житомирський маслозавод» здійснюється у декілька етапів.
Так, на першому етапі процесу розроблення та поставлення нових видів продукції на виробництво здійснюються: маркетингові дослідження; проведення дослідних робіт, складання проектів документів (проект типової рецептури, розрахунок сировини та матеріалів для планово-економічного відділу, проект технологічної схеми, аналіз на екологічну безпеку та безпеку продукції) ; аналіз та узгодження проектної документації з головним технологом; розрахунок планової калькуляції собівартості; аналіз технологічної схеми; подача проекту типової рецептури на комісію з розробки; затвердження доцільності впровадження нового виду продукції на нараді комісії з розробки нових видів продукції (тут, складається протокол наради комісії з розробки нових видів продукції).
На другому етапі даного інноваційного процесу ПАТ «Житомирський маслозавод» передбачені наступні дії. Якщо по результатам першого етапу процесу новий вид продукції затверджено (у негативному випадку повторюється крок щодо можливого доопрацювання нового виду продукту), далі здійснюється: затвердження головою правління технологічної схеми, типової рецептури, технологічної інструкції, розрахунок енергетичної цінності нового продукту; подання повідомлення про зміст змін до ТУ начальнику ВЛ для розроблення зміни до ТУ, розроблення ТУ або зміни до ТУ та подання ТУ, ТІ у ЖДЦСМС для реєстрації.
Другий етап продовжується з: розробки тексту маркування на двох мовах, узгодження тексту маркування з нач. виробничої лабораторії (ВЛ). При узгодженні тексту маркування, здійснюється подання різних параметрів нового продукту для їх затвердження у начальників відповідних відділів (наприклад, подання розмірів та виду пакувальних матеріалів, тексту маркування на споживчу тару, текст маркування на транспортну тару в типографію та ін. Наступним кроком стає питання про затвердження вище перерахованих параметрів, з якого починається п’ятий етап процесу. У випадку негативної відповіді здійснюється повернення оригінал-макету в типографію на доробку. При затвердженні надалі відбувається друкування в типографії на пакувальному матеріалі з затвердженого оригінал-макету. На завершенні цього етапу здійснюється – вхідний контроль.
Третій етап за схемою продовжується: інформуванням про новий вид відділу збуту та виробництва (інформація в довільній формі) ; при забезпеченні, на 4 етапі, сировиною та таропакувальними матеріалами, здійснюється виробництво нового продукту; сертифікація нового виду продукту (сертифікат відповідності).
Завершенням даного етапу є – процес виробництва, тобто завершення усього процесу розроблення та поставлення нових видів продукції, з подальшою метою комерціалізації новинок.
На основі вище розглянутої схеми, можна зробити висновок про високий рівень управління інноваційним потенціалом підприємства, що простежується у злагодженій роботі усіх підрозділів ПАТ «Житомирський маслозавод»; детальний розгляд, дослідження та впровадження ідей щодо нових видів продукції у виробництво; введення нових технологій, що підвищують якість як самого процесу виробництва, так і продукції, що виробляється; використання ресурсозберігаючих технологій; використання оригінального маркування продукції підприємства, що вирізняє її серед продукції конкурентів.
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  1. Закон України «Про інноваційну діяльність». Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2002 №36.
  2. Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації. – К. : КНЕУ, 2003.
  3. Василенко В. А. Роль прогнозирования в разработке альтернатив них планов ситуационного менеджмента. // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. -2013. – № 13, т. 1. – С. 202-209.
  4. Василенко В. О., Шматько В. Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. За редакцією В. О. Василенко. – Київ: ЦУЛ, Фенікс, 2003. – 440 с.
  5. Головко В. І., Міщенко А. В., Шарманський В. М. Фінансово-господарська діяльність підприємства: контроль. Аналіз та безпека: Навч. Посібник. – К., 2006 – 448 с.
  6. Гончарова Н. В. Напрями розвитку інтеграційних процесів у сфері фінансової підтримки малого підприємництва // Фінанси України. – 2003, – №7. – С. 75-83.
  7. Говоруха Ж. А. Питання розвитку інноваційної діяльності підприємств України // Актуальні проблеми економіки. – 2012. – № 8. – с. 107-110.
  8. Гришанова І. Ю. Оборотні засоби молоко-переробних підприємств. За ред. академіка УААН М. Я. Дем’яненка. – К., 2005. – с. 374
  9. Дорофиенко В. В., Колосюк В. П. Инновационный менеджмент и научно-техническая деятельность: 2013 – 234 с.
  10. Дейнеко Л. В., Старшинська Л. В, Коваленко А. О., Шелудько Е. Ш. Сучасний стан, проблеми та стратегія розвитку харчової промисловості України до 2016 року / Економіка промисловості України. -К. : РВПС України НАН України, 2003. – с. 127.
  11. Завадський Й. С. Менеджмент: Підручник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. : У 2 т. Т. 2. – К. : Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 640 с.
  12. Загородній А. Г., Чербай В. М. Оцінювання конкурентоспроможності інноваційної продукції в процесі вибору інноваційної стратегії підприємства. – Фінанси України – №1- 2014- с. 99-110
  13. Заїнчковський А. О., Левченко Ю. Г. Науково-інноваційні пріоритети управління розвитком хлібопекарської і макаронної галузей України // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. – 2002. – № 21. – С. 294-296.
  14. Захарченко В. О., Счасна С. І. Систематизація методів оцінки фінансового стану підприємства – Фінанси України -2015-с. 137-144.
  15. Ильдеменов С. В. Управление нововведениями / Под ред. В. Н. Войтоловского, А. М. Лайкова. – ЛФЭИ, Л., 1991- с. 250
  16. Иванов В. В. Национальные инновационные системы: опыт формирования и перспективы развития // Инновации. – 2014. – №4. – С. 14-18.
  17. Инновационный менеджмент: Учебник / Под ред. проф. В. А. Швандара, проф. В. Я. Горфинкеля. – М. : Вузовский учебник, 2012. – 256 с.
  18. Ізмайлова К. В. Фінансовий аналіз. : Навчальний посібник. – К. : МАУП, 2000. – 152 с.
  19. Ільчук М. М. Ефективне функціонування молокопродуктового підкомплексу України. – К. : Нічлава, 2004. – с. 198
  20. Інновационный менеджмент. Справочное пособие под редакцией Завлина П. Н. /Санкт-Петербург. Наука. 1997. – 542 с.
  21. Ковалев В. В. Финансовый анализ: управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности. – М. : Финансы и статистика, 2013. – 460 с.
  22. Коробов М. Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. – К. : Знання, КОО, 2000 – 378 с.
  23. Кремень В. Освіта і наука – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати. – К. : Грамота, 2005. – 448 с.
  24. Ковалев Г. Д. Основы инновационного менеджмента: Уч. пособие для вузов / Под ред. проф. В. А. Швандара. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2012 – 218 с.
  25. Кирина Л. В., Кузнецова С. А. Стратегия инновационной деятельности предприятия // Формирование механизма управления предприятием в условиях рынка / Под ред. В. В. Титова. – 2013. – 491 с.
  26. Кузьмінський В. О. Інноваційно-інвестиційний потенціал фінансово-промислових груп – Фінанси України – №6-2014- с. 114-123.
  27. Крупка М. І. Фінансово-кредитними механізм інноваційного розвитку економіки // Фінанси України. – 2014. – №11. – С 86-98.
  28. Лахтінова Л. А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К. : КНЕУ, 2001. – 320 с.
  29. Лапко О. Н. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К. : ІЕП НАНУ, 2012. – 386 с.
  30. Левченко Ю. Г. Аналіз інноваційної діяльності промислових підприємств м. Києва // Наукові праці Національного університету харчових технологій. – 2005. – № 17. – С. 101-104.
  31. Левченко Ю. Г. Теоретико-методологічні аспекти інновацій та інноваційного процесу підприємств // Наукові праці Національного університету харчових технологій. – 2006. – № 19. – Ч. 1. – С. 87-89.
  32. Левченко Ю. Г. Стан і тенденції інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості України // Агроінком. – 2006. – № 9-10. – С. 22-27.
  33. Левченко Ю. Г. Аналіз фінансування інноваційної діяльності підприємств окремих галузей харчової промисловості // Наукові праці Національного університету харчових технологій. – 2012. – № 21. – С. 67-70.
  34. Левченко Ю. Г. Основи інвестиційної та інноваційної діяльності підприємств АПК // Облік, контроль і аналіз в управлінні підприємницькою діяльністю. Матеріали І-ої Всеукраїнської науково-практичної конференції. Черкаси, 20-22 листопада 2002 р. – Черкаси: ЧДТУ, 2002. – С. 162-164.
  35. Мартюшева Л. С., Калишенко В. О. Інноваційний потенціал підприємства як об’кт економічного дослідження – Фінанси України – №5 – 2015 – с. 61-66.
  36. Морозов Ю. П. Инновационный менеджмент: Уч. пособие для вузов. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2012. – 321 с.
  37. Методичні рекомендації з розробки стратегії інноваційного розвитку підприємств. Зза редакцією Харківського Д. Ф. / Одеса, “Інвац”, 2006. – 32 стор.
  38. Медынский В. Г. Инновационный менеджмент: Учебник. – М. : ИНФРА-М, 2013. 123 с.
  39. Микитюк П. П. Інноваційна діяльність: Навч. посібник – К. : Центр учбової літератури, 2014. – с. 112-117.
  40. Мендрул О. Г. Управління вартістю підприємств: монографія / О. Г. Мендрул. – К. : КНБУ, 2002. – 272с.
  41. Нейкова Л. И. Анализ эффективности технического перевооружения промышленных предприятий. – М. : Финансы и статистика, 1990. -89 с.
  42. Нейкова Л. И. Финансовые рычаги и стимулы технического развития промышленного комплекса Украины. – Одесса: ОЦНТиЗИ, 1995. – 235 с.
  43. Осовська Г. В., Фінцук О. А., Жалінська І. В. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2002.
  44. Основы инновационного менеджмента: Теория и практика: Учебное пособие/ Под ред. П. Н. Завлина и др. – М. : ОАО «НПО «Издательство «Экономика», 2006. – 222 с.
  45. Планування діяльності підприємства: Навч. – метод. Посібник для самостійного вивчення дисц. /М. А. Бєлов, Н. М. Євдокимова, В. Є. Москалюк та ін. /За заг. ред. В. Є. Москалюка. – К. : КИЕУ, 2002. -252 с.
  46. Павленко І. А., Гончарова Н. П., Швиданенко Г. О. Економіка та організація інноваційної діяльності: навч. – метод. посібник для самост. вивч. дисц. – К. : КНЕУ, 2002. – 150 стор.
  47. Поршнев А. Г. Управление инновациями в условиях перехода к рынку. – М. : Аланс, 2013. – 406 с.
  48. Сіденко В. Р. Експортний потенціал вітчизняних виробників високотехнологічної продукції // Економіка і прогнозування. – 2015. – №3. – С 43-49.
  49. Тарасенко Н. В. Економічний аналіз діяльності промислового підприємства. – К. : Алеута, 2003. – 485 с.
  50. Трифилова А. А. Анализ инновационного потенциала предприятия // Инновации – 2003- №6- с. 67-72.
  51. Трифилова А. А. Оценка эффективности инновационного развития предприятия / А. А. Трифилова. – М. : Финансы и статистика, 2005. – 304 с.
  52. Фасоля О. О. Фінансове планування на підприємстві // Пещук. – 2014. № 1 (2). – с. 33-35.
  53. Фінанси підприємства: підручник / А. М. Поддєрьогін, Л. Д. Буряк. – 5-те вид. – К. : КНЕУ, 2004 – 546 с.
  54. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник / Самига С. Я. та інші. – К., 2006-210 с.
  55. Федулова Л. І. Інноваційна економіка / Л. І. Федулова. – К. : Либідь, 2006. – 480 с.
  56. Хомин П. Я., Журавель Г. П. Звітність підприємства: підручник – К. : Центр навчальної літератури, 2006 – 612 с.
  57. Чабан В. Г. Інноваційний потенціал підприємства та його оцінка – Фінанси України – №5 – 2006 -с. 142-148.
  58. Черваньов Д. М., Рейкова Л. І. Менеджмент інноваційно-інвестиційного розвитку підприємств України. – К. : Т-во «Знання», КОО, 1999. – 514 с.
  59. Череп А. В. Економічний аналіз: Навч. посібник. – К., 2005- 160с.
  60. Чечевицина Л. Н., Чуев Т. Н. Анализ финансово – экономической деятельности. – М., 2002.
  61. Швайка Л. А. Планування діяльності підприємства Навч. посіб. Львів “Новий світ – 2000”, – 2004. – 268с.
  62.  268с.
 
 
 
Фото Капча