Подання бухгалтерських документів і консолідація бухгалтерських звітних документів у Данії

Орендні операції. Єдина вимога закону – надання інформації про орендні витрати, та вимоги, які виникли в результаті укладання орендної угоди. На практиці майна всі підприємства обліковують будь-яку оренду як короткострокову.

Інфляційні явища. У Європі проблемі інфляції приділяли значну увагу у 20-30-х роках, коли континент був охоплений гіперінфляцією. На сьогодні в ряді країн в тому числі і в Данії навіть відсутні стандарти, або спеціальні розпорядження, які б регулювали інфляційні явища.

Події після складання балансового звіту. Бухгалтерське законодавство розмежовує події, які сталися після складання балансового звіту, але які пов'язані із умовами, що мали місце на дату складання, та іншими подіями, які можуть вимагати спеціального згадування у звіті керівництва компанії.

Проведення консолідації. Закон 1990 р. звільнив середні та малі групи від обов'язку надавати консолідовані звіти. Для складання звіту використовують метод придбання, для спільних підприємств – пропорційна консолідація.

Форми подання бухгалтерської фінансової звітності. В Данії ряд компаній на обкладинці бухгалтерських документів наводять поділ своїх витрат на постійні і змінні.

Підприємства Данії можуть подавати як вертикальну так і горизонтальну форму звітності.

Взаємодія з іншими організаціями

Данія входить в Організацію економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка об'єднує уряди 24-ох країн, включаючи більшість індустріально розвинутих держав. Її мета – сприяти економічному розвитку країн-членів організації шляхом надання консультаційної допомоги по широкому спектру проблем, таких як, наприклад, проблема упорядкування валютних курсів. У 1976 році ОЕСР видала зведення правил управління БНК, одним з розділів якого були рекомендації щодо змісту фінансового звіту. В останній час ОЕСР приступила до огляду практики в країнах-учасницях з тим, щоб розробити рекомендації по зближенню національних методик. Експерти ОЕСР мають бажання виступити в ролі каталізатора, що стимулює діяльність різноманітних професійних організацій по узгодженню облікових стандартів, оскільки ОЕСР не має ні ресурсів, ні бажання займатися вирішенням цієї проблеми в повному обсязі.

Данія також входить в Європейське економічне співробітництво, відоме також під назвою Європейський спільний ринок, створений у 1957 році, до якого входить 12 країн. Головним завданням при створенні Європейського економічного співробітництва було забезпечення вільного обертання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; встановлення єдиних митних правил; гармонізації права.

Крім цього, Данія входить до технічного штабу КМСБО та інших менеджерів проекту.

 

 

1. Зміст ситуації і завдання

Завдання І. Дайте коротку характеристику системи стандарт-кост.

Завдання II. Розгляньте і проаналізуйте основні дані задачі.

Для розв'язання задачі необхідно:

1. Визначити фактори.

2. Обчислити величину відхилень за прямими матеріальними затратами.

3. Зробити висновки.

2. Інформаційне забезпечення

Для виготовлення однієї деталі потрібно 15 кг основних матеріалів по

10 дол. за кг. За звітний місяць було виготовлено 100 деталей, для цього використано 800 кг матеріалів вартістю 12 дол. за кг.

 

 

«Стандарт-кост» відноситься до одного з найбільш поширених за рубежем методів управлінського обліку, методів управління виробничими затратами.

Засновником цієї системи був Ф. Тейлор, який обґрунтував метод нормативного визначення затрат. Дж. Чартер Гаррісон у 1911 р. розробив і впровадив діючу систему «стандарт-кост».

Основною ідеєю методу «стандарт-кост» є розробка норм, до яких підприємство повинно прагнути.

Розробка норм – стандартів, складання стандартних калькуляцій до початку виробництва і облік фактичних витрат з виділенням відхилень від стандартів, систематизованих як сукупність, отримали назву системи «стандарт-кост» (standart cost).

У США та Великобританії «стандарт-костом» називають метод обчислення стандартної собівартості. Термін «стандарт-кост» дослівно означає стандартні вартості:

«стандарт»- кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для виготовлення одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво одиниці продукції або надання послуг; «кост»- це грошовий вираз виробничих витрат, які припадають на одиницю продукції.

«Стандарт-кост»- це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Система «стандарт-кост» спочатку застосовувалась на машинобудівних підприємствах, а потім – в інших галузях промисловості для обчислення собівартості продукції, контролю за виробництвом і управління ним. Вирахування витрат на базі «стандарткосту» широко застосовується при позамовному і попроцесному методах обліку витрат на виробництво.

Основою системи «стандарт-кост» є, безперечно, підрахунок майбутніх (очікуваних) витрат.

Очікувані витрати визначають на основі стандартів (норм і нормативів), розрахованих всередині фірм. Ці стандарти є основою функціонування системи і розкривають її зміст. Всю сукупність стандартів у США поділяють на такі групи:

1. Залежно від рівня цін, що приймаються у розрахунок, розрізняють такі види стандартів:

Ідеальні – передбачають найбільш сприятливі ціни на матеріали, тарифи на послуги, ставки на оплату праці і кошторисні ставки накладних витрат.

Нормальні – розраховуються за середніми протягом економічного циклу цінами.

Поточні – передбачають розрахунок на основі цін певного облікового періоду як очікуваних, так і діючих в цей період.

Базисні – встановлюються на початку року і протягом року* залишаються незмінними. Звичайно вони застосовуються для обчислення індексу цін.

2. Від рівня використання Потужності стандарти поділяють на:

Теоретичні – досяжні підприємством при хорошому