Політична лояльність як детермінанта забезпечення політичного порядку та стабільності держави

У першому розділі “Природа та характерні ознаки політичної лояльності” висвітлено стан наукових теоретичних розробок політологічного, філософського, соціологічного напрямків із проблем взаємовідносин суспільства та держави, розглянуті науково-теоретичні концепції та проблеми політичної лояльності в сучасній політичній науці.

У підрозділі 1.1 “Ступінь наукової розробки та політологічне розуміння поняття політичної лояльності” розглядається розвиток застосування та введення в науковий обіг терміну лояльність як політологічного. Політична лояльність аналізується на основі різноманітних підходів: соціального, духовного, біополітичного, етологічного, системного, культурологічного, ціннісного та політологічного. Були проаналізовані праці видатних філософів, політологів, соціологів, психологів та юристів, які у тому або іншому аспектах аналізували термін політична лояльність. Це дало можливість дати більш-менш адекватне визначення політичної лояльності для подальшого його застосування в українській політиці. Звернено увагу на прогалини та на загальну недостатність теоретичних розробок цього наукового напрямку.

Основою сучасного розуміння політичної лояльності та її ролі в забезпеченні порядку та стабільності стали праці ще філософів античності, ідеї яких продовжували розвивати філософи-гуманісти, функціоналісти, політичні ідеї різних напрямів.

Відзначено, що на сучасному етапі розвитку політичної науки поняття політична лояльність застосовується в разі досліджень політичної культури, політичної соціалізації, толерантності в суспільстві, коли розглядаються питання пов’язані з патріотизмом, духовним наповненням української нації – світоглядні, ідеологічні та ціннісні аспекти. У цих напрямах українські політологи зробили важливі кроки, написано багато наукових праць та здійснено великий масив теоретико-практичних досліджень. Наприклад, проблеми формування національної ідеї в Україні ґрунтовно досліджені в роботах М. Грушевського, І. Франка, В. Липинського та ін. Значну увагу цій проблемі приділяють сучасні науковці – І. Кресіна, Ю. Римаренко, С. Пролєєв, А. Швецова, Н. Небилиця, О. Білоус, Е. Лисицин, В. Молостовцева, С. Возняк, О. Тимошенко та інші. Ці автори розглядали національну українську ідеї в її генезі, аналізували її основні засади.

Питанням формування світогляду та політичної соціалізації присвячена низка прац політологів, філософів та соціологів. Серед українських вчених слід зазначити роботи О. Вашутіна, В. Головенька, О. Яременка, Н. Гедікової, Т. Говоруна. Зокрема, в роботі С. Мофи досліджено основні детермінанти оптимізації національної самосвідомості як чинника ефективного державотворення і політичних реформ в Україні.

Важливими для даного дисертаційного дослідження є праці виконані в галузі політичної культури такими науковцями як Ж. Деркач, який розглядав політичну культуру як інтегральну характеристику процесу формування і розбудови держави, В. Бебик, який акцентував свою увагу на політичній культурі сучасної молоді, В. Іова, що дослідив формування громадянської культури особистості.

Такі наукові напрямки як політична стабільність державної влади та політичний порядок, у зв’язку з якими аналізується політична лояльність в даній дисертації, представлені в роботах О. Дзьобань, в якій автор досліджує стабільність соціальної системи в контексті її безпеки на основі синергетичного аспекту, ґрунтовими дослідженнями в галузі політичної стабільності є також роботи І. Кіянки та Т. Сичової.

Велику увагу українські вчені приділяють аналізу толерантності у різних сферах життєдіяльності, у тому числі і в політичній. Зокрема, це роботи А. Шкіль, філософа О. Довгополової, яка дослідила принципи толерантності у контексті духовної культури перехідних епох, Г. Удовенко, О. Майбороди, Р. Чілави, Т. Пилипенко, І. Кресіної, М. Товта, які аналізували сприяння поширення толерантності у поліетнічному суспільстві, систематизували філософські та релігійні знання в галузі толерантності М. Колодний, М. Бабій та інші.

Але, незважаючи на великий обсяг наукової літератури з аспектів, які деякою мірою розкривають сутність та зміст політичної лояльності, праць направлених для вивчення цього явища сьогодні бракує. На теренах СНД також ця тематика є заявленою як особлива актуальна, але і тут можна виділити лише окремі роботи у цьому напрямку. На сучасному етапі найбільш ґрунтовно та широко політичну лояльність досліджує російський політолог М. Лазарев. Відзначено, що він є одним з провідних фахівців цього наукового напряму. Але, аналіз проведений М. Лазаревим, направлений на політичну ситуацію, політичну систему та режим Російської Федерації. В його роботах акцентується увага саме на російському менталітеті, специфіці російської політичної еліти. Крім того, він вважає, що політична лояльність це та характеристика, яку можливо застосовувати до політичної еліти та державних службовців через теорію державного управління. В даному ж дисертаційному дослідженні головна увага зосереджена не на лояльності державної служби до державної політики, а на відношенні громадян до політики, яку проводить державна влада.

Визначено, що зміст політичної лояльності є відмінним в різних політичних ідеологіях та культурах. Зробити цей висновок стало можливим після аналізу політичної лояльності в ідеології ліберальних держав.

Проведено порівняльний змістовний аналіз із близькими за наповненням та природою термінами, такими як толерантність, законослухняність, конформізм, коректність, політкоректність, емпатія та іншими.

У підрозділі 1.2 “Політична лояльність, як тип соціальної поведінки” проаналізовано політичну лояльність в аспекті адаптивних процесів.

Зокрема, політична лояльність розглянута як тип соціальної поведiнки, що проявляється в iдентифiкацiї (виникає поступливо-компромiсна лояльність); в iндивiдуалiзацiї (виникає вiдгороджена лояльність); в iнвестицiї (виникає найбiльш корисна для суспiльства форма лояльності – потенцiальна), в маргiналiзацiї (виникає негативiстська лояльність); в девiацiї (виникає агресивна-руйнiвна лояльність – я проти усіх, але підтримую політику держави).