Політична лояльність як детермінанта забезпечення політичного порядку та стабільності держави

Відзначено, що, з точки зору біополітики, політичну поведінку можна підрозділити на агоністичну, яка включає такі форми поведінки, які пов'язані з конфліктами між живими організмами: агресію, ізоляцію, підпорядкування; та неагоністичну, тобто лояльну: це афіліація, кооперація, а також соціальне полегшення й імітація. Тобто, лояльна поведінка – це неагоністичні відносини, які пов’язують біосоціальну та біополітичну системи взаємодії між індивідами (групами). З точки зору біополітики, важливим є те, що деякі політичні міждержавні й міжетнічні конфлікти могли б бути пом'якшені створенням буферних зон взаємного контакту.

У другому розділі “Процес формування політичної лояльності громадян” основна увага сконцентрована на аналізі рівнів розвитку, умов та підвалин які необхідні для формування політичної лояльності в суспільстві та державі.

У підрозділі 2.1 “Фактори впливу на формування рівня політичної лояльності” розглядаються умови, характеристики, критерії суспільства, державної влади та громадянина, які впливають на формування в останнього політичної лояльності.

Відзначено, що одним з головним факторів в цьому процесі виступає соціалізація (зокрема, політична) індивідуума, головним елементом якої, в даному випадку, є духовний світ людини. Духовний світ має свою структуру, закономірності, логіку розвитку та функціонування. Ядром духовного світу особистості є світогляд як організуюча, інтегруюча та впорядковуюча сила. В духовному світі людини, окрім інтелектуальних, мають місце емоційні елементи, а також вольові спонукання, вирішення, дії. Вони також охоплюються світоглядом і в той же час виступають складовою частиною і формоутворюючими елементами лояльності.

Високий рівень соціалізації особистості в політичній сфері спонукає до активності, участі, співучасті по створенню державної політики, формуванню політичного курсу та визначення стратегії держави, тобто, усвідомлення та розуміння реальності політичних процесів надає громадянину можливість та викликає в нього бажання донести до державної влади свою особисту думку про її діяльність та вплинути на відповідні процеси. Ці аспекти дають можливість визначити самостійність прийняття рішення та самостійність вибору, як один з факторів забезпечення лояльності в суспільстві.

Обґрунтовано, що світогляд та ідейне наповнення світорозуміння також є елементом формування політичної лояльності, які надають громадянину можливість визначатися з оцінками політичної реальності і відповідно сформувати своє ставлення до неї позитивне або негативне. Тут слід враховувати, що визначення відношення як позитивного чи негативного не є тотожним лояльному та нелояльному.

Визначається, що на сучасному етапі для України та її громадян необхідною є створення національної ідеї, яка б згуртувала суспільство, консолідувала його, заради досягнення спільних інтересів та вирішення суспільних проблем. Основні принципи формування національної ідеї, її сутність, змістовні характеристики зумовлюються рівнем розвитку національної спільноти (у тому числі її самосвідомості та самоідентифікації), та сама національна ідея здатна справляти конструктивний, розвивальний консолідуючий вплив на становлення свідомості й самосвідомості нації. Національна ідея з своїм позитивним змістом, національними потенціалами та цінностями може стати державотворчим принципом, стимулюючи, зокрема, такі почуття в громадян як патріотизм, толерантність та лояльність. 

У підрозділі 2.2 “Відповідальність як основа забезпечення політичної лояльності” проаналізовано відповідальність особистості як один з основних засобів соціально-нормативного та політичного урегулювання суспільного життя. Вивчаються процеси взаємодії права та моралі, які формують нові суспільні відносини в рамках демократичного суспільства, а в даному випадку – політичну лояльність стосовно держави й існуючої політичної влади.

Вивчається вплив наявності почуття відповідальності у громадян на забезпечення їх політичної лояльності. Зазначається, що в соціальному житті людина вимірює ступінь своєї відповідальності за рівнем своїх реальних можливостей та ступенем своєї свободи. Тобто, міра особистої відповідальності пропорційна внеску в прийняття та реалізацію важливих рішень, які визначають певні напрями всього процесу. Це означає, що чим вищим є рівень демократизації суспільних та державних процесів, тим ширшим є коло осіб, які бажають та мають можливість приймати активну участь в цих процесах, і відповідно, тим глибшим є їх почуття відповідальності.

Даний аналіз показав, що практично завжди, державою передбачається система засобів морального, ідеологічного, виховного, управлінського та правового характеру, яка дозволяє створити умови для формування і забезпечення політичної лояльності. Увагу акцентовано на тому, що будь-які дії громадянина щодо політичної влади повинні здійснюватися лише усвідомлено та виважено, тобто громадянин повинен володіти моральною волею задля можливості вільного прийняття, рішення та обрання тієї або іншої моделі політичної поведінки.

У третьому розділі “Шляхи підтримки політичного порядку та стабільності в Україні” вивчаються різноманітні критерії та ознаки політичного порядку та стабільності в державі, та визначаються можливі шляхи підтримки відповідного їх рівня для нормальної життєдіяльності суспільства.

У підрозділі 3.1 “Функції політичної лояльності в забезпеченні політичного порядку та стабільності” вивчається об'єктивований вимір політики, який припускає вичленовування більш приватних аспектів та вузьких параметрів аналізу репродуктивного стану. У зв'язку із цим цей вимір розпадається на такі категоріальні позиції (або проекції), як владні регулятиви й ціннісні орієнтири; політичні простір і час; політичні порядок та стабільність. Визначається, що дестабілізація в суспільстві породжує явища нелояльності та виникає в результаті використання засобів політичної діяльності, неадекватних її цілям. Ці засоби в політиці можуть деформувати результати та спотворити визначені раніше цілі. У цьому аспекті встановлення політичного порядку розглядалося з погляду перетинання теоретичної соціології, етнометодології та політичної теорії (наприклад, теорії