Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ПОЛІТИКА БАЛКАНСЬКИХ КРАЇН ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ СТАТУСУ КОСОВО (1990-2016 рр.)
 
Олександр Павленко аспірант
Київський славістичний університет
У статті розглядаються етапи формування та реалізації політики балканських країн щодо визначення статусу Косово. На етапі розпаду колишньої Югославії більшість балканських країн була стурбована власними кордонами та європейськими перспективами. Зміни в політиці щодо визначення статусу Косово відбулися після Дейтонських мирних угод і створення «Армії визволення Косово». Війна на території Косово створила додаткову загрозу територіальній цілісності Греції, Сербії, Македонії, Чорногорії. Визнання незалежності Косово залежало від політичного курсу балканських країн у контексті членства в Євросоюзі й НАТО або планів вступу до цих організацій.
Ключові слова: Албанія, Балкани, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Греція, Косово, Македонія, Сербія, Словенія, Чорногорія, Хорватія, Югославія.
Розпад СРСР і колишньої Югославії створив принципово нову гео- політичну ситуацію як у світовому, так і європейському масштабі. Балканські країни перетворились на суб’єкти міжнародних відносин. Їхня зовнішня політика значною мірою залежала від сприйняття або заперечення процесу підготовки до вступу в Євросоюз і НАТО.
Після вступу Болгарії, Румунії, Хорватії і Словенії до Євросоюзу та поширення на колишні республіки Югославії, включно з незалежним Косово, статусу асоційованих членів ЄС особливого значення набуло транскордонне співробітництво, зокрема, щодо протидії нелегальній міграції. Зазначені тенденції обумовлюють актуальність дослідження політики балканських країн щодо визначення статусу Косово.
Географічні межі балканського регіону включають у сенсі політичної географії країни-члени Європейського Союзу (Болгарія і Румунія з 2007 р., Греція з 1981 р., Словенія з 2004 р., Хорватія з 2013 р.), а також балканські країни, які мають чинні угоди про асоціацію та стабілізацію з Євросоюзом (Албанія, Боснія та Герцеговина, Косово, Македонія, Сербія, Чорногорія).
Метою цієї статті є виявлення основних етапів політики балканських країн щодо проблеми визначення статусу Косово впродовж 1990-х років – початку ХХІ століття.
Вітчизняна та зарубіжна історіографії косовської проблеми не мають спеціального монографічного дослідження, присвяченого еволюції політики балканських країн щодо визначення статусу Косово. Більше уваги приділяється політиці щодо Косово великих держав та міжнародних організацій.
В українській історичній науці одним із перших досліджень проблеми розпаду Югославії стала кандидатська дисертація Алли Шилової, присвячена висвітленню ролі світового співтовариства в урегулюванні конфліктів на Балканах1. Широкий балканський регіональний контекст визначення статусу Косово представлено в статті Михайла Гелетія.
З погляду концептуальних підходів російської історіографії зазначену проблему у своїй монографії дослідила Олена Пономарьова. У питанні визначення статусу Косово авторка зупинилася лише на позиції колишніх республік Югославії3. З просербських позицій висвітлив розвиток відносин між колишніми югославськими республіками, а після 1991 р. Новими незалежними балканськими державами, відомий дослідник Інституту слов’янознавства РАН Володимир Волков4. У зазначеній сербській парадигмі історію балканських війн ХХ століття розглядає більшість російських науковців5. Еволюція позиції Албанії щодо косовської проблеми опосередковано висвітлена в російській академічній короткій історії Албанії, але фактаж цієї праці обмежується роком її видання6.
Частина сербської історіографії, яка орієнтується на політичні потреби поетапної інтеграції Сербії до Євросоюзу, намагається розглядати факт визнання сусідніми балканськими країнами незалежності Косово з погляду політичного реалізму. Цю позицію ще 2002 р. сформував сербський прем’єр-міністр Зоран Зінзіч7. Професор Белградського університету Предраг Сіміч наголошує, що оптимальний варіант розв’язання проблеми статусу Косово полягає в переході всіх балканських країн до стратегії європейської інтеграції8. Відомий американський політолог японського походження Френсіс Фукуяма також вважає, що стабілізація становища на Балканах залежить від ступеня успішності інтеграції країн регіону до європейських та євроатлантичних структур9. Динамічні зміни політичної ситуації у більшості балканських країн вимагають постійної уваги до цього регіону. Адже дві світові війни, так чи інакше, мали витоки на Балканах і стосувалися спроб розв’язання суперечностей між великими державами й народами балканських країн. Тому історіографія політики балканських країн щодо Косово перманентно доповнюватиметься новими науковими працями, які віддзеркалюють розвиток подій.
Процес розпаду колишньої Югославії спровокував серйозні геополі- тичні зрушення на Балканах. У першій половині 1990-х років Хорватія і Словенія взяли чіткий курс на інтеграцію до Євросоюзу і НАТО. Водночас член НАТО та Євросоюзу Греція займала обережну позицію щодо підтримки процесу розпаду Югославії, яка була її традиційним партнером. Поза межами європейських та євроатлантичних структур у цей час залишались Албанія й Болгарія, які сподівались швидко переорієнтувати свою зовнішню політику на Євросоюз і НАТО. На початку 1990-х років намітились грецько-македонські протиріччя, пов’язані з назвою колишньої югославської республіки Македонія. Тому Македонія в питанні визначення статусу Косово орієнтувалась на підтримку ООН, США та ОБСЄ. 1992 р. місія спостерігачів НАТО була розквартирована на югославсько-македонському кордоні, точніше на його косовській ділянці.
Під час активної фази сербсько-хорватського та сербсько-боснійського конфліктів у Косово ситуація жорстко контролювалась сербськими силами безпеки. Однак, питання автономії албанців Косово залишалось на другому плані актуального міжнародного порядку денного.
Поворотним моментом у цій історії можна вважати Дейтонські мирні угоди 1995 р., які покінчили з Боснійською війною. Відтоді косовський конфлікт поступово, але неухильно «розморожується». Наприкінці 1997 р. – на початку 1998 р. створюється «Армія визволення Косово», яка ставить собі за мету відвоювання незалежності Косово.
Важливим етапом еволюції політики балканських країн щодо визначення статусу Косово можна вважати гостру міжнародну кризу 1998-1999 років. У лютому-березні 1999 р. у Рамбуйє відбувались міжнародні переговори
Фото Капча