Політика балканських країн щодо визначення статусу Косово (1990-2016 рр.)

Росія не залишає без своєї уваги й Боснію і Герцеговину, спираючись у цій країні на боснійських сербів. Однак, навіть боснійські серби, а особливо хорвати й боснійські мусульмани, виступають за перспективу вступу Боснії і Герцеговини до Євросоюзу. У середині лютого 2016 року Боснія і Герцеговина подала заявку на вступ до Європейського Союзу. Поки що Євросоюз насторожено ставиться до неї, але не поспішає її відкинути, адже надто великими в цьому випадку можуть бути ризики дестабілізації усього регіону.

Безпосередній вплив на дестабілізацію становища в Косово має ситуація, яка складається в сусідній Македонії. Восени 2015 року в цій країні загострилась внутрішньополітична ситуація. Безпосереднім приводом для конфронтації між основними парламентськими політичними силами Македонії стало питання розподілу влади між македонськими слов’янами та македонськими албанцями. Етнічні албанці, які проживають на території Македонії, звинуватили уряд слов’янської більшості в потуранні системній корупції та вимагали проведення дострокових виборів. Нарешті, під тиском вуличних протестів опозиції 24 лютого 2016 року було розпущено македонський парламент, і країна вступила в дострокову виборчу кампанію. Як це завжди буває в країнах із невизна- ченою остаточно зовнішньополітичною орієнтацією, у Македонії посилилося напруження. Проте, варто зауважити, що на відміну від сербських націоналістів, які послідовно виступають проти НАТО, македонські слов’янські націоналісти пропагують ідею вступу своєї країни до НАТО, адже вважають цю військово-політичну організацію гарантом від гіпотетичного створення «Великої Албанії», тобто від вірогідності міжетнічних зіткнень і відокремлення від Македонії районів, населених албанцями та дотичних до Косово.

Після подій «арабської весни» 2011 р. стало зрозуміло, що реальними є ризики створення ісламської екстремістської держави, яка включатиме частину Косово, Санджак, частину Македонії і мусульманську ділянку Боснії і Герцеговини. У багатьох селах Боснії вже існують села, над адміністративним об’єктами яких відкрито вивішені прапори «Ісламської держави Іраку і Леванту». «Балканський маршрут» залишається головним для транзиту нелегальних біженців до країн Європейського Союзу.

Найбільшу стурбованість викликає питання недостатньої спроможності країн, які розташовані на кордонах Шенгенського простору з рештою світу, виконувати зобов’ язання щодо надійної охорони цих кордонів. Яскравим прикладом цього останнім часом є Греція. Знову Грецію закликали посилити контроль над припливом мігрантів до країни. Фінансову допомогу, яку Євросоюз направив Греції для відкриття пунктів початкової реєстрації біженців, адже саме Греція є першою країною Шен- генського простору на шляху мігрантів до Євросоюзу, Афіни використовували, як вважають експерти Євросоюзу, «не за призначенням». Більша частина цих коштів, як з’ ясували європейські аудитори, пішла на нагальні фінансові потреби Греції, а не на розв’ язання спільних міграційних проблем. Тому цілком логічно, якщо неможливо захистити зовнішні кордони Шенгенського простору на лінії Греції і Туреччини, тоді зону посиленого контролю потрібно буде перенести до Центральної Європи, а Грецію виключити з Шенгену. Саме такий варіант пропонує Австрія.

Натомість різко проти виключення Греції із Шенгену висловились інші балканські країни. Зокрема, Болгарія і Румунія, які тільки мріють приєднатись до Шенгенського простору, виступають проти спроб його територіального зменшення. Вони посилаються на те, що стримали влітку 2015 року мігрантів, хоча отримали на це менше коштів, ніж Греція. Однак болгарам і румунам відразу нагадали, що численні потоки біженців, які тоді хлинули до Греції, були неспівставні з тими, які опинились на території Болгарії і Румунії. Своєю чергою Німеччина вважає, що проблему біженців Євросоюзу має допомогти розв’язати Туреччина. Пропонується виділити близько трьох мільярдів євро, аби турки побудували в себе пункти прийому біженців.

Навіть після квітневих 2016 р. парламентських виборів, які підтвердили європейський курс Сербії, вагомою перешкодою на цьому шляху залишається розкол сербської політичної еліти. Її націоналістична частина продовжує орієнтуватись на Росію. Наприклад, 9 березня 2016 року Москву відвідав сербський президент Т. Ніколич. Нагадаємо, що 2012 р. він був обраний на посаду президента тодішнім складом сербського парламенту як компромісна політична фігура. Т. Ніколич неодноразово заявляв, що підтримує багатовекторний зовнішньополітичний курс Сербії, який надасть їй можливості отримувати переваги від співпраці як з Євросоюзом, так і з Росією. Утім, після агресії Росії проти України російський вектор зовнішньополітичних орієнтирів Сербії опинився під великим питанням. Прагматично він виправдовувався наміром «Газпрому» побудувати газопровід «Південний потік», який теоретично міг перетворити Сербію на головного газового диспетчера Європи. Однак станом на 2016 р. цей проект опинився під питанням, не лише через «холодну війну» між Росією і Туреччиною, а й унаслідок негативної позиції Євросоюзу. На нашу думку, результат квітневих 2016 р. виборів до Скупщини Сербії дав сербам історичну нагоду вивести країну із нестабільного «балканського стану» та перетворити на стабільну консолідовану європейську демократію.

Упродовж 1990-2016 рр. Косово було визнано як незалежна держава всіма балканськими країнами, за винятком Сербії, Греції, Румунії. Дедалі більша орієнтація Сербії на європейську та євроатлантичну інтеграцію сприяє досягненню компромісу в косовському питанні між Белградом і Приштиною. Суттєвий вплив на формування національного зовнішньополітичного курсу балканських країн щодо визнання незалежності Косово мають Європейський Союз і НАТО. Серед країн регіону лише Греція та Румунія залишаються при власній думці щодо невизнання незалежності Косово. Найбільше в максимально можливій інтеграції Косово до балканських регіональних процесів зацікавлений Європейський Союз.

Після 2014 р. створений механізм угод про асоціацію і стабілізацію з балканськими країнами, які поки що не входять до Європейського Союзу: Албанією, Боснією і Герцеговиною, Косово, Сербією, Македонією, Чорногорією. Очікувана успішність реалізації цього проекту асоціації і стабілізації як «підготовчого класу» до повноцінної європейської інтеграції може розглядатись як європеїзація Балкан.