Поняття, мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства

Особлива частина кримінально-виконавчого законодавства характеризується наступними ознаками. Перша полягає в тому, що Особлива частина являє собою сукупність кримінально-виконавчих норм, які визначають порядок та умови виконання кримінальних покарань, а також звільнення від відбування покарання у колоніях різних видів, особливості відбування покарання засудженими жінками і неповнолітніми. Друга ознака Особливої частини виражається в тому, що кримінально-виконавчі норми, які створюють Особливу частину, розташовані в певному порядку: від м'якого виду покарання до найтяжчого. Третьою ознакою є те, що кримінально-виконавчі норми Особливої частини видаються суто Верховною Радою України.

В Особливій частині законодавець формулює порядок і умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, виконання покарань у виді позбавлення волі, у виді довічного позбавлення волі. Крім того, законодавець окремо передбачив звільнення від відбування покарання, допомогу особам, які звільнені від відбування покарання, нагляд і контроль за ними; особливості відбування покарання в колоніях різних видів; особливості відбування покарання засудженими жінками і неповнолітніми.

Таким чином, узагальнюючи викладене, можна надати наступне визначення Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства: це сукупність норм, які регулюють порядок і умови виконання кримінальних покарань, визначених кримінальним законодавством, порядок звільнення від відбування покарання, особливості відбування покарання в колоніях різних видів та особливості відбування покарання засудженими жінками і неповнолітніми.

Норми Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства можуть бути застосовані на підставі та зважаючи на положення Загальної частини. І навпаки, норми Загальної частини кримінально-виконавчого права можуть бути реалізовані тільки через нормативні приписи Особливої частини, що визначає їх нерозривну єдність.

Норми Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства вперше розташовані в певній ієрархічній послідовності у чотирьох розділах КВК України (Розділ II: гл. 5 ст. 26-28; гл. б ст. 29; гл. 7 ст. 30-35; гл. 8 ст. 36-40; гл. 9 ст. 41-46; гл. 10 ст. 47; гл. 11 ст. 48-49; гл. 12 ст. 50-55; гл. 13 ст. 56-70; гл. 14 ст. 71-85; Розділ Ш: гл. 15 ст. 86-101; гл. 16 ст. 102-106; гл. 17 ст. 107-117; гл. 18 ст. 118-122; гл. 19 ст. 123-137; гл. 20 ст. 138-140; гл. 21 ст. 141-149; Розділ IV: гл. 22 ст. 150-151; Розділ V: гл. 23 ст. 152-157; гл. 25 ст. 158-159; гл. 26 ст. 160-166).

Норми Загальної частини кримінально-виконавчого законодавства можуть бути застосовані на підставі та з урахуванням положень Особливої частини. Крім того, норми кримінально-виконавчого законодавства реалізовуються тільки за допомогою нормативно-правових приписів Особливої частини. Наприклад, застосування режиму у виправних і виховних колоніях (ст. 102 Особливої частини КВК України) передбачає встановлений законом порядок та умови виконання та відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених і постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колоній; зміну умов тримання засуджених - все це є одним із засобів виправлення і ресоціалізації засуджених (ч. З ст. 6 Загальної частини КВК України). Крім того, умовами відбування покарання у колоніях є врегульовані Кримінально-виконавчим кодексом (ст. 107) права і обов'язки засуджених до позбавлення волі; загальний же порядок визначення прав і обов'язків засуджених передбачений ст. 7 і 8 Загальної частини КВК України.

Про тісний зв'язок норм Загальної і Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства свідчить практика виконання та відбування кримінальних покарань.

Так, застосування ч. 2 ст. 11 КВК України неможливо без осіб, засуджених до арешту, без осіб, засуджених до обмеження волі, без осіб, засуджених до позбавлення волі і т.п.

Крім того, неможливо виконувати покарання, а засудженим відбувати покарання без норми, закріпленої у ст. 4 Загальної частини КВК України, яка визначає підстави виконання і відбування покарання. Тому ст. 4 КВК України може застосовуватися лише разом з відповідною статтею Особливої частини КВК України.

Єдність норм Загальної і Особливої частини кримінально-виконавчого законодавства проявляється і в спільності захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими (ст. 1 КВК України).

Поряд із визначенням видів покарань, органів та установ, які їх виконують, Особлива частина кримінально-виконавчого законодавства

містить так звані заохочувальні норми, які передбачають підстави звільнення від відбування покарання (ст. 152 КВК); припинення відбування покарання і порядок звільнення (ст. 153); порядок дострокового звільнення від відбування покарання (ст. 154); надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання (ст. 157). Крім того, Особлива частина врегульовує порядок нагляду і контролю за особами, звільненими від відбування покарання (гл. 25 і 26 КВК України).

Особлива частина кримінально-виконавчого законодавства" як і Загальна частина, піддається певним змінам, які спричинені, в першу чергу, розвитком суспільних відносин, змінами у політичному, економічному та духовному житті населення, а також станом злочинності в державі.

При цьому цілком