Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Поняття та ознаки юридичної особи

Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
38
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЗМІСТ
 
Вступ
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ
1.1 Поняття юридичної особи
1.2 Ознаки юридичної особи
1.3 Класифікація юридичних осіб
1.4 Види юридичних осіб
1.5 Правоздатність юридичної особи
1.6 Відповідальність юриридичних осіб
РОЗДІЛ 2. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
2.1 Способи утворення юридичних осіб
2.2 Державна реєстрація
2.3 Припинення діяльності юридичної особи
2.4 Форми припинення юридичних осіб: ліквідація і реорганізація
ВИСНОВОК
Список використаних джерел
 
Вступ
 
Дана курсова робота розкриває тему «Поняття та ознаки юридичної особи» з поточним розглядом видів юридичних осіб. порядок виникнення і припинення юридичних осіб, а також підприємницькі товариства як юридичні особи.
Актуальність визначення цієї теми юридична особа як досить складне за своєю природою правове явище яке може розглядатися у багатьох аспектах.
Сучасне суспільне життя не можна уявити без таких учасників відносин, як юридичні особи.
Поняття юридичної особи було нам відомо ще з давніших часів від римлян, де було помічено, що в деяких випадках носіями приватного права можуть бути не тільки фізичні особи, а й деякі об'єднання, корпорації тощо. В Законах XII таблиць згадувались різного роду корпорації, колегії релігійного характеру, що могли бути власниками певного майна. Кількість таких корпорацій зростала. Проте для широкого розвитку цієї правової структури у Римі ще не було належних соціально-економічних умов. Не було й терміна «юридична особа», хоча саме це поняття застосовувалося і використовувалося в обороті досить часто. Римському праву ми зобов'язані тим, що правові системи Європи успадкували його і міцно закріпили в своєму обороті, хоча в господарському житті Риму юридичні особи значної ролі не відігравали навіть в пору розквіту торгівлі й господарства.
Метою даної курсової роботи є визначення та розкриття поняття юридичної особи на сучасному етапі розвитку.
Обьектом курсової роботи являеться поняття юридичної особи.
Предметом є система нормативних актів що встановлюють певні організаційно-правові форми юридичних особ.
Поняттю та класифікації юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності приділяється багато уваги, наприклад такі автори, як Є. О. Харитонов, Ю. О. Заіка, І А. Бірюков, О. В. Дзера та інші.
Основні питання розглядалися по окремим главам.
В першій главі розкриті поняття та ознаки юридичної особи.
Наслідком тривалого і досить важкого розвитку ідеї юридичної особи було визнання класичним правом певних ознак цього суб'єкта права:
1) в галузі приватноправових відносин корпорації прирівнювались до фізичних осіб;
2) майно корпорації не є ні спільною власністю всіх членів корпорації, ні її окремих членів; це відособлена від її членів власність самої корпорації як особистого суб'єктивного права;
3) корпорація від власного імені має право вступати у будь-які приватно-правові відносини як з фізичними, так і з юридичними особами. Ці відносини здійснюються через фізичних осіб.
На цьому створення правової фігури юридичної особи не завершилося.
І на сьогоднішній день багато вчених приділяють увагу розвитку та становленню юридичної особи.
 
ГЛАВА 1 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЮРИДИЧНУ ОСОБУ
 
1.1 Поняття юридичної особи
 
Юридична особа – суб'єкт права, здатний від власного імені набувати права і обов'язки, за умови реєстрації у встановленому законом порядку. Організація, як юридична особа (організаційна форма), що має відокремлене майно, здатна від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем та відповідачем в суді.
Згідно з ст. 23 ЦК України:
Юридичними особами визнаються організації, які:
мають відокремлене майно;
можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав;
нести обов'язки;
бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді.
Суб'єктами цивільних правовідносин поряд з громадянами є також юридичні особи. Хоча юридичні особи це не громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні особи. Об'єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до об'єднання, передає йому частину своїх прав і обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб [8, с. 77].
Існує кілька тлумачень феномена юридичної особи, які зводяться до трьох головних. Це:
а) тлумачення юридичної особи як штучного утворення;
б) невизнання юридичної особи як суб'єкта цивільних прав;
в) визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав.
Прихильники тлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.
Теорія невизначення юридичної особи як суб'єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключна фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян – юридичну особу – суб’єктом цивільних прав.
Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності).
Теорія визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта цивільних прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за-потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.
Юридичними особами визнаються організації, які мають у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді [9, с. 60].
 
1.2 Ознаки юридичної особи
 
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (ст. 80 ЦК).
Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:
1. Організаційна єдність. Для того, щоб бути юридичною особою, організація повинна виступати як єдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки.
Однією з індивідуальних ознак є найменування юридичної особи. Воно має містити вказівку на її організаційно-правову форму або на характер її діяльності. Вказівку на організаційно-правову форму повинно містити найменування товариства, а вказівку на характер діяльності юридичної особи – найменування установи. Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування. Якщо юридична особа виникла як підприємницьке товариство, вона повинна мати фірмове найменування. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
Про організаційну єдність свідчить також, наявність місця знаходження юридичної особи, яке визначається місцем її державної реєстрації і зазначається в її установчих документах. Так, якщо юридична особа зареєстрована в м. Києві, то її знаходження буде м. Київ в існуючих адміністративних межах. Конкретна адреса юридичної особи може зазначатись в її статуті або установчому договорі. Конкретне місце знаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов'язань тощо.
2. Майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на прав власності або законного володіння. Необхідність відокремлення майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичної особи. Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції; культурно-освітня діяльність; діяльність, спрямована на досягнення творчих результатів, тощо.
Про майнову відокремленість йдеться у ст. 96 ЦК, в якій зазначено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, передбачених законами та установчими документами.
3. Участь у цивільному обігу від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальне найменування, може діяти лише від свого імені: від свого імені вона набуває майнові і особисті немайнові права, несе обов'язки вступає в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб'єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіреності – діяти як представники.
4. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді, господарському чи третейському суді. Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється цивільно-процесуальним правом.
Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою і повинні розглядатися в сукупності, взаємодії функціональної діяльності юридичної особи [9, с. 23].
 
1.3 Класифікація юридичних осіб
 
Класифікація юридичних осіб може проводитися за різними підставами.
Зокрема, юридичні особи поділяють:
1) Залежно від виду права власності – на:
а) державні і комунальні юридичні особи – ті, що засновані на державній або комунальній формах власності.
До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст. 324ЦК, ст. 326 ЦК).
Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК).
б) приватні юридичні особи – ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК) ;
в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст. 355 ЦК).
2) Залежно від мети створення і діяльності – на:
а) комерційні юридичні особи;
б) некомерційні юридичні особи.
Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.
Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань зазначених юридичних осіб.
3) Залежно від підстав фінансування – на:
а) госпрозрахункові юридичні особи;
б) бюджетні юридичні особи.
Госпрозрахунковими юридичними особами визнаються ті, що знаходяться на самоокупності. Вони при заснуванні отримують від засновника кошти на праві повного господарського відання, а, відтак, хазяйнують самі, несуть усі витрати тощо. Вони також можуть бути власниками певного майна, у чому проявляється ознака відокремленості майна юридичної особи та інших осіб.
Бюджетні – отримують кожен рік від держави кошти для забезпечення своєї діяльності. Такі юридичні особи мають самостійний кошторис, а керівник юридичної особи користується правами розпорядника кредитів. Майно належить таким юридичним особам на праві оперативного управління. Бюджетним юридичним особам забороняється займатися комерційною діяльністю.
4) Залежно від функцій – на:
а) господарюючі юридичні особи – такі, що виконують завдання із виробництва продукції, виконання робіт тощо;
б) негосподарюючі юридичні особи, тобто не мають виробничих завдань. До них належать різноманітні громадські організації, політичні партії, школи, музеї, суди тощо. Слід зазначити, що деякі негосподарюючі організації та об'єднання можуть мати у своєму складі господарюючих юридичних осіб (які, наприклад, випускають продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності вказаних організацій).
5) Залежно від кількості засновників – на:
а) унітарні юридичні особи. Це юридичні особи, що виникають внаслідок волевиявлення одного власника;
б) юридичні особи, створені кількома засновниками – господарські товариства, об'єднання підприємств, громадян тощо.
6) За типом правосуб'єктності та функціями – на:
а) юридичні особи публічного права – створені для виконання функцій публічної влади – управління, забезпечення публічного правопорядку тощо;
б) юридичні особи приватного права – створені для досягнення мети, яка має приватний характер, для отримання прибутку та задоволення інших потреб їхніх засновників.
8) Залежно від організаційно-правової форми – на:
а) господарські товариства;
б) установи;
в) об'єднання громадян;
г) об 'єднання юридичних осіб тощо [13, с. 131].
 
1.4 Види юридичних осіб
 
Поділ юридичних осіб на види може проводитися за різними підставами. Так, юридичні особи можна класифікувати залежно від:
• порядку утворення – на особи публічного та приватного права.
Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчих актів відповідних органів державної влади або органу місцевого самоврядування для здійснення спеціальних функцій (міністерства, відомства, органи забезпечення правопорядку, державні навчальні заклади тощо). Юридичні особи приватного права створюються саме для участі в цивільному обігу для досягнення мети, яка має приватний характер;
• підстав фінансування – на госпрозрахункові та бюджетні. Перші здійснюють свою діяльність на засадах самоокупності, другі – фінансуються державою;
• організаційно-правової форми – на господарські товариства, установи, об'єднання громадян, об'єднання юридичних осіб тощо;
• мети створення і діяльності – на комерційні й некомерційні юридичні особи. До комерційних юридичних осіб належать ті, які виникають заради досягнення прибутку. Це головна мета їх діяльності. Такими особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства[9, с. 98].
Некомерційні юридичні особи створюються насамперед для задоволення певних потреб громадян (наприклад, у житлі тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції (громадські й релігійні організації, їх об'єднання, благодійні та інші фонди) ;
- виду права власності – на державні та комунальні, приватні та ті, які засновані на спільній власності юридичних та фізичних осіб і юридичних осіб та громадян іншої держави;
- складу засновників – на юридичні особи, засновниками яких можуть виступати виключно юридичні особи, тільки держава та будь-які суб'єкти права;
- обсягу прав юридичної особи на майно, яке вона використовує – на юридичні особи, які володіють майном на праві власності, на праві оперативного управління (державні підприємства) або на праві господарського відання [11, с. 44].
У деяких країнах СНД поширений поділ юридичних осіб на комерційні та некомерційні. Комерційними визнаються організації, головною метою діяльності яких є одержання прибутку. Такими юридичними особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності. До некомерційних юридичних осіб належать такі, які не мають на меті одержання прибутку і створюються для інших цілей.
Такими некомерційними юридичними особами визнаються різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди та інші.
Однак слід зазначити, що такий поділ є певною мірою умовним, оскільки і некомерційні організації досить часто виконують роботи, надають послуги, отримуючи при цьому прибуток.
З цих причин при розробці проекту ЦК України відмовилися від такої класифікації і натомість відновили традиційний поділ на юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права.
Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші).
І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у них виникає потреба укластицивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різних послуг тощо), то діє загальний принцип: публічні юридичні особи, вступаючи у цивільно-правові відносини, підпадають під режим цивільно-правового регулювання, як і будь-які інші приватні юридичні особи, незалежно від того, що створені вони розпорядчим способом на підставі рішення державних органів та органів місцевого самоврядування і в цілому функціонують для здійснення завдань публічного характеру. Таким чином, забезпечується єдність регулювання цивільно-правових відносин незалежно від того, хто є їх учасниками. Водночас порядок утворення юридичних осіб публічного права регулюється не актами цивільного законодавства, а нормами публічного права.
 
1.5 Правоздатність юридичної особи
 
Як суб'єкт майнових і особистих немайнових відносин юридична особа наділяється цивільною право- і дієздатністю. На відміну від громадян, у яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні право- та дієздатність виникають водночас, тому в Законі (ст. 26 ЦК України) йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за змістом тотожна цивільна дієздатність.
Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації (ст. ст. 5. 6 Закону «Про підприємства»), а у випадках передбачених законодавчими актами (наприклад, ст. 13 Закону “Про свободу совісті та релігійні організації»), з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент виникає цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.
Якщо цивільна правоздатність громадян е загальною (ст. I0 ЦК України), правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. 1 ст. 26 ЦК України).
У нинішніх умовах значно розширено господарську самостійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств, господарських товариств, кооперативів як основної виробничої ланки народного господарства. Так, відповідно до статті Закону “Про підприємства” незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше. майно підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими актами України і. відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства. Окремими видами діяльності, перелік яких визначається Законом “Про підприємництво”, підприємство може займатися лише на основі спеціального дозволу (ліцензії). Зміцнення господарської самостійності підприємств і кооперативів, застосування в їхній діяльності правила «дозволено все, що не заборонено законом» не означають відходу він принципу спеціальної цивільної правоздатності юридичних осіб. Вони можуть набувати лише тих прав і нести ті обов’язки, які відповідають цілям їхньої діяльності.. Цивільні права і обов’язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед з угод. Так, у п. 1 ст. 21 Закону «Про підприємства» зазначається, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.
Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні змісту зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству.
Майнові права і обов’язки юридичної особи можуть виникати із односторонніх yгод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо).
У зміст цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність її мати особисті немайнові права та обов'язки. До них відносяться права на найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на честь, гідність і ділову репутацію та інші.
Юридична особа має своє найменування (ч. 1 ст. 27 ЦК України). Воно присвоюється організації в момент й створення і виступає засобом індивідуалізації цього творення в цивільному обороті, бо має містити реквізити, які дозволяють відрізняти її від інших юридичних осіб. Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших її документах.
Юридичні особи, які здійснюють, комерційну діяльність, повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та організаційно-правову форму, місце знаходження і спеціальну назву.
Місцем знаходження юридичної особи є місце знаходження її постійно діючого органу. Господарська організація має право виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо.
Виробнича марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, то нею виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на сорт виробу, номер стандарту, охну та інші відомості. Зокрема, при поставці товарів вони підлягають маркіруванню відповідно до вимог стандартів, технічних умов або договору.
Знаки для товарів і послуг – це зареєстроване в установленому порядку позначення, яке служить для відрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути зареєстровані словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення та їхні комбінації. На зареєстрований знак Держпатентом України видається свідоцтво.
Організації – юридичні особи мають право на честь, гідність і ділову репутацію та їх захист в судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також можуть набувати інших немайнових прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом
(положенням).
Органи юридичних осіб, залежно від їх вивів, можуть бути єдиноначальними або колегіальними. Так, відповідно до ст. 14 Закону «Про підприємства» управління підприємством здійснюється згідно з його статутом на основі поєднання прав власника по господарському використанню свого майна і принципів самоуправління трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через уповноваженним органи. Ці права можуть делегуватись раді підприємства (правлінню) або іншому органові, який передбачений статутом підприємства і представляє інтереси власника і трудового колективу.
Керівник підприємства наймається (призначається) власником або уповноваженим ним органом і з ним укладається контракт (договір).
Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права вмішуватись в оперативну діяльність керівника підприємства.
Вищим керівним органом колективного підприємства є загальні збори. Виконавчі функції по управлінню колективним підприємством здійснює правління, яке є колегіальним органом. Правління підприємства, якщо інакше не передбачено статутом, вибирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на альтернативній основі.
Повноваження правління визначаються статутом. Правління вибирає із свого складу голову та його заступників або їх роль виконують почергово всі члени правління.
В кооперативних організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають голову, а у великих кооперативах – також правління.
Правління кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, що не віднесені до компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.
Виступаючи від імені юридичної особи, орган виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органа – це дії самої юридичної особи. Проте дії органів, які не пов'язані з цілями юридичної особи, не слід визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність за ці дії повинна нести особа (орган), цю їх вчинила. Вчинення ж органами юридичної особи дій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх дій від імені юридичної особи, але з перевищенням своїх повноважень, тягне відповідальність юридичної особи у відповідності з чинним законодавством. Цивільні права та обв’язки юридичної особи можуть виникати і внаслідок дій її представників, належним чином уповноважених (наприклад, шляхом видачі довіреності). Але виробничо-господарська, соціально-культурна, управлінська та інша діяльність юридичної особи проявляється не лише в діях її органу і представників, але й в діях і рішеннях всього трудового колективу в цілому, і кожного працівника зокрема. Тому в Законі (ст. 441 ЦК України) закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.
 
1.6 Відповідальність юридичних осіб
 
Стаття 96. Відповідальність юридичних осіб:
1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями [1, ч. 1 ст. 96].
Однією з ознак юридичної особи є можливість самостійно відповідати за своїми зобов'язаннями. З можливістю відповідати за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном пов'язана можливість визнання юридичної особи банкрутом у випадку неплатоспроможності юридичної особи, тобто неможливості виконати свої зобов'язання перед кредиторами. Юридична особа відповідає як за цивільні зобов'язання, що виникли з договору, а також за заподіяння шкоди, в тому числі її працівниками, так і за виконання податкових та інших зобов'язань [2, с. 247].
2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном [1, ч. 2 ст. 96].
Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном, яке належить їй на праві власності. Для деяких юридичних осіб встановлені винятки із цього правила. Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» на майно культового призначення не може бути звернено стягнення за претензіями кредитора. Якщо у юридичної особи майно перебуває тільки у користуванні на підставі договору оренди чи, наприклад, право користування передане як вклад до статутного капіталу товариства, на це майно не може бути звернено стягнення за борги юридичної особи [2, с. 247].
3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом [1, ч. 3 ст. 96].
Відповідальність юридичної особи є самостійною. Тобто за загальним правилом учасники, акціонери, члени цієї юридичної особи не відповідають за її обов'язки, а юридична особа не відповідає за обов'язки учасника, за винятком випадків, встановлених законом, зокрема:
- учасники повного та командитного товариства солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями цих товариств (статті 119, 133 ЦК) ;
- учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного капіталу, а при недостатності цих сум – додатково майном, що належить їм в однаковому для всіх учасників кратному розмірі щодо внеску кожного учасника [2, ст. 151].
4. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації [1, ч. 4 ст. 96].
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи.
Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації, а юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників (засновників), що пов'язані з її створенням, лише у разі подальшого схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної особи. [2, с. 127].
 
ГЛАВА 2 ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ І ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
 
2.1 Способи утворення юридичних осіб
 
Створення юридичної особи. Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:
• розпорядчий;
• нормативно-явочний;
• дозвільний;
• договірний.
Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права – власник або уповноважена ним особа.
Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.
Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).
Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.
Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення) ; установчий договір і статут; протокол зборів тощо.
Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.
Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи [7, с. 63].
Державна реєстрація передбачає:
• перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;
• внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;
• оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.
Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.
Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить:
• найменування юридичної особи;
• ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;
• місцезнаходження юридичної особи;
• місце і дату проведення державної реєстрації;
• відомості про державного реєстратора [12, с. 32-33].
Припинення юридичної особи. Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.
Реорганізація може здійснюватися в таких формах:
• злиття;
• приєднання;
• поділ;
• виділ;
• перетворення.
При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.
При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.
При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичних осіб, які виникли на її базі.
При виділі юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу – інституту).
При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено на акціонерне товариство).
Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.
Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою. Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створювалася юридична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.
Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.
У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу – вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;
2) у другу – вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;
3) у третю – вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів) ;
4) у четверту – всі інші вимоги [12, с. 44].
Законодавством передбачається декілька способів виникнення юридичних осіб. Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб:
розпорядчий;
нормативно-явочний;
дозвільний;
договірний.
Суть розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноваженій ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та затверджує й статут або положення про неї. В такому порядку виникають зокрема підприємства (ст. 5 Закону «Про підприємства»).
У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібна ділянка землі, а також інші природні ресурси, дозвіл на їх використання видається Радою народних депутатів, а в передбаченнях законодавчими актами випадках – Верховною Радою України за наданням первинного природокористувача при позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної Ради народних депутатів.
Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної особи зафіксовані у законі (нормативному акті) у вигляді загального дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібні прояв ініціативи (явки) її організаторів і реєстрація у відповідному органі. У такому порядку виникають, зокрема, кооперативи і громадські об’єднання. Так, кооператив, організується за бажанням громадян на добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж 3 особи. Статут кооперативу приймається загальними зборами громадян, що бажають його створити. З протоколом загальних зборів і статутом орган кооперативу звертається у виконком районної Ради народних депутатів з письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу.
Юридичні особи можуть утворюватись на договірній основі, тобто шляхом укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що добровільно об'єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах у такому порядку виникають різноманітні господарські товариства, асоціації, концерни, та інші об'єднання підприємств з метою координації їхньої діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях.
Установчий договір – укладається між засновниками юридичної особи. В ньому засновники зобов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок сумісної діяльності по а утворенню, умови передачі в її володіння, користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному посвідченню.
Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створене у результат виділення зі складу діючого підприємства чи організації одного чи кількох структурних підрозділів за рішенням їх трудових колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих підприємством договірних зобов'язань (п. 2 ст. 5 Закону «Про підприємства»).
Для створення юридичних осіб, діяльність яких відповідно до установчих документів пов'язана з громадською безпекою, забезпеченням правопорядку, грошово-кредитним обігом, охороною здоров'я громадян, одержанням освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних державних органів.
Іноді створення юридичної особи відбувається складнішим шляхом, холи поєднуються одразу декілька названих вище способів: розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний або договірний.
 
2.2 Державна реєстрація
 
Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація або реєстрація її статуту.
Відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 p., державну реєстрацію суб'єктів підприємництва незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності (банки, фондова біржа тощо), проводять виконкоми міських, районних у містах рад або в районних, міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцезнаходженням суб'єкта. Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності – юридичної особи – власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до органу державної реєстрації:
1) установчі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним органу про створення суб'єкта підприємництва (якщо власників кілька, таким рішенням є засновницький договір) ; статут, якщо це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємництва;
2) реєстраційну картку;
3) документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору;
4) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законодавчими актами;
5) рішення Антимонопольного комітету про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів підприємницької діяльності, якщо законодавчими актами України передбачена необхідність такої згоди.
Орган державної реєстрації протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначених документів зобов'язаний провести державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності і видати заявникові свідоцтво.
Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться в тому самому порядку, який встановлено для їх реєстрації. Зокрема, вона проводиться у разі зміни: назви суб'єкта підприємницької діяльності; форми власності; організаційної форми суб'єкта підприємництва.
Відмова у державній реєстрації суб'єкта підприємництва можлива з мотивів порушення встановленого законом порядку його створення, а також невідповідності установчих актів (документів) вимогам законодавства. Наприклад, відмова у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його створення не допускається. Якщо державну реєстрацію підприємства у встановлений строк не здійснено або у ній відмовлено з мотивів, які засновник вважає безпідставними, він може звернутися до суду. Засновник має право стягнути Через суд збитки, заподіяні йому внаслідок незаконної відмови у реєстрації. За державну реєстрацію береться плата, розмір якої визначається у порядку, встановленому Законом України «Про підприємництво».
Для реєстрації об'єднань громадян залежно від їх статусу засновники подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів державної виконавчої влади, виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії має бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору. Політичні партії подають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію розглядається у двомісячний термін від дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляється письмово у 10-денний строк. Відмова в реєстрації об'єднання громадян допустима тоді, коли статутні документи або інші документи, подані для реєстрації, суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації має містити підстави для такої відмови. Це рішення можна оскаржити у судовому порядку (статті 15 і 16 Закону України «Про об'єднання громадян»).
 
2.3 Припинення діяльності юридичної особи
 
Порядок припинення юридичних осіб. При настанні передбачених у законі обставин юридична особа припиняє свою діяльність. Такими обставинами можуть бути:
досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення будівництва об'єкта ліквідується будівельна організація, створена спеціально для його спорудження) ;
закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність юридичної особи (наприклад, на час дії надзвичайних обставин тощо).
Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому самому порядку, в якому вони були створені. Так, припинення державних організацій, що е юридичними особами, здійснює орган, за рішенням якого вони утворюються (ст. 38 ЦК України).
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про підприємства в Україні» ліквідація і реорганізація підприємства здійснюються за рішенням власника його майна або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство ліквідується також у випадках: визнання його банкрутом; якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності; якщо рішенням суду визнані недійсними установчі акти про створення підприємства; з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.
Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють свою
діяльність на підставах, зазначених у їх статутах (ч. 2 ст. 39 ЦК
України).
 
2.4 Форми припинення юридичних осіб
 
Формами припинення юридичних осіб є:
ліквідація;
реорганізація (ч. 1 ст. 37 ЦК України). При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто переходу прав та обов'язків до інших осіб.
Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється, як правило, ліквідаційна комісія.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про підприємства в Україні» ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, що її створює власник або уповноважений ним орган, а у разі банкрутства – арбітражний суд. За їхнім рішенням ліквідація може здійснюватись самим підприємством в особі його органу управління. При цьому встановлюються порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заявлення претензій кредиторів, який не може бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або інший орган, що здійснює ліквідацію, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок і строки заявлення кредиторами претензій. Водночас вживаються заходи зі стягнення дебіторської заборгованості підприємству і виявлення претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.
Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію.
Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з майна цього підприємства. При цьому у першу чергу погашаються борги перед бюджетом і компенсуються затрати з рекультивації земель, що перебували у користуванні підприємства.
Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для заявлення їх, задовольняються з майна підприємства, що залишилося після першочергових вимог та інших претензій, виявлених або заявлених у встановлений строк.
Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вважаються погашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитори протягом місячного строку з дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пред'являть позову до суду чи арбітражного суду про задоволення їхніх вимог. При ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому у грошовій формі або цінними паперами після задоволення вимог кредиторів.
Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів та членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника (ст. 36 Закону України «Про підприємства в Україні»).
При ліквідації кооперативу майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу. Майно ліквідовано! громадської організації передається її вищестоящій організації, а у разі відсутності такої – відповідному органові на громадські потреби. Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторів ліквідованої міжколгоспної, державно-колгоспної або іншої державно-кооперативної організації, розподіляється між учасниками пропорційно до їхніх внесків (ст. 40 ЦК України).
Законом України «Про об'єднання громадян» (ст. 32) передбачено й примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднань громадян. Зокрема, за поданням легалізуючого органу або прокурора на підставі рішення суду об'єднання громадян примусово розпускаються (ліквідуються) у випадках вчинення дій, передбачених ст. 4 закону (пропаганда війни, насильства, расової,
релігійної ворожнечі тощо.).
Однією з підстав для ліквідації юридичних осіб, які є суб'єктами підприємницької діяльності, виступає банкрутство. Відповідно до ст. І Закону від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» під банкрутством розуміється пов'язана з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності – задовольнити у встановлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.
Визначення юридичної особи банкрутом здійснюється арбітражним судом за заявою будь-кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може звернутися з заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли остання неспроможна задовольнити протягом одного місяця визнані нею претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами. Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників, бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове становище.
Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, які здійснюють розрахунково-касове, обслуговування боржника, ухвалу про порушення провадження по справі. Не пізніш як через місяць після цього арбітражний суд у попередньому засіданні оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін і банків і в разі необхідності призначає розпорядника майном боржника і зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради чи Кабінету Міністрів оголошення про порушення справи про банкрутство. Розпорядником майна боржника може бути призначений банк, фонд державного (комунального) майна або інша особа за пропозицією боржника чи кредиторів. Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення ліквідаційної комісії.
У місячний термін з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство кредитори подають до арбітражного суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, які суд визнає або відхиляє. В цей же строк арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов'язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами, скликати збори за їх участю, на яких в разі необхідності створюється їх повноважний комітет. Якщо знайдуться фізичні чи юридичні особи, які бажають взяти участь у санації (оздоровленні фінансового стану) боржника, то вони повинні у той же місячний строк подати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу. Санація можлива за умови, що збори (комітет) кредиторів згідні на її проведення. Право вибору умов проведення санації шляхом реорганізації, приватизації залишається за боржником у випадку, якщо він сам звернувся до арбітражного суду з заявою про визнання його банкрутом.
Арбітражний суд або приймає ухвалу про проведення санації, або постанову про визнання боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо проведення санації чи незгода кредиторів з умовами її проведення. В постанові про визнання юридичної особи банкрутом визначаються ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом визнане державне підприємство. На ліквідаторів, які утворюють ліквідаційну комісію, покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів.
Існує черговість задоволення претензій кредиторів при ліквідації юридичної особи внаслідок визнання й банкрутом. Відповідно до ст. 21 Закону «Про банкрутство» з коштів, виручених від продажу майна банкрута, передусім покриваються витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Далі у першу чергу виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (наприклад, виникаючих з трудових відносин тощо). У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення. У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою; у четверту чергу – вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу; у п'яту чергу погашаються усі інші вимоги.
У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно належній кожному редиторові сумі. Вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх подання, або не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
При реорганізації також має місце припинення юридичної особи, але її справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального правонаступництва.
Сама реорганізація здійснюється в різних формах: шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення.
Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування. Таким шляхом можуть утворюватись виробничі і науково-виробничі об'єднання, в які входять на правах структурних одиниць раніше самостійні підприємства, проектно-конструкторські та інші організації.
Приєднання – це форма реорганізації, при яких одна юридична особа включається до складу іншої юридичної особи, що продовжує існувати й далі але вже в більшому масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність.
Зворотній процес має місце при поділі й виділі. Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше нових юридичних осіб, а ця перша припиняється. При виділі немає припинення юридичної особи. З її складу лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.
Своєрідною формою реорганізації осіб є їх перетворення. Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи створюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності, структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов'язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. В разі приєднання однієї юридичної особи до іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до правонаступника в день підписання передаточного балансу, якою інше не передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч. 2 ст. 37 ЦК України).
Правонаступник відповідає по зобов'язаннях юридичної особи, що припинила своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані активи не покривають усіх вимог кредиторів. При поділі і виділі правонаступники відповідають по боргах попереднику пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому балансі.
Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філіалів і представництва. Філіал юридичної особи – це структурно і територіально відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.
Представництво – теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження (укладає договори, дає згоду на оплату рахунків). Філіали і представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філіалу aбo представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. З1 ЦК України, юридична особа може відкривати філіали і представництва в порядку, встановленому законодавчими актами. Зокрема, створення філіалів, представництв, відділень та інших відособлених підрозділів підприємств, об'єднань, організацій та установ здійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих організацій (ст. 7 3акону «Про підприємства в Україні»).
Крім понять філіалу і представництва в господарській практиці побутує поняття дочірньої організації (підприємства), хоча воно в законі не визначене. Дочірньою може визнаватися організація яка створена як юридична особа іншою організацією передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої організації, призначає її керівника і здійснює щодо неї інші права власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація зазначається в статуті організації, що її створила. Проте дочірня організація не відповідає по боргах своєї основної організації, а ця остання – по боргах дочірньої організації. При неплатоспроможності (банкрутстві) засновника стягнення по його боргах може звертатись на майно дочірньої організації при умові ліквідації останньої і після задоволення претензій її кредиторів.
 
ВИСНОВОК
 
Розглянувши кожний розділ в більш широкому аспекті, зробиленл такі висновки:
1. Юридична особа як досить складне за своєю природою правове явище може розглядатися у багатьох аспектах. Юридична особа – це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді.
2. Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:
• розпорядчий;
• нормативно-явочний;
• дозвільний;
• договірний.
3. Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.
Реорганізація може здійснюватися в таких формах:
• злиття;
• приєднання;
• перетворення.
Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.
4. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
5. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.
6. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
7. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.
 
Список використаних джерел
 
1. Цивільний Кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 1 квіт. 2007р. : (відповідає офіц.. текстові). – К. : Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2007.
2. Цивільний Кодекс України: Науково-практичний коментар: у двох частинах/ За заг. ред. Я. М. Шевченка, Київ. – Концерн – Видавничий дім «Ін Юре», ч. 1, 2004. – 1043с.
3. Безбабік О. Поняття та правосуб’єктність юридичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності// Юридичний журнал. Видавнича організація «ЮСТІНІАН», 2006р., №9 (51) – С. 9-11.
4. Блащук Т. Організаційно-правові форми юридичних осіб у сучасному цивільному праві// Підприємництво, господарство і право. Науково-практичний господарсько-правовий журнал, 2005., № 8. – С. 12-17.
5. Бондаренко Л. Цивільно-правовий аналіз юридичних осіб публічного права// Юридична Україна. Вид. Юрінком Інтер2005., №3 – С. 23-24.
6. Винар Л. Організаційно-правові форми юридичних осіб заснованих державою// Підприємництво, господарство і право. Науково-практичний господарсько-правовий журнал, 2005., №12- С. 21-24.
7. Приватне право у Стародавньому Римі: Навчальний посібник/ За ред. Харитонова Є. О. – Одеса: АО БАХВА, 1996р. – 321с.
8. Українське цивільне право: Навчальний посібник/ Заіка Ю. О. – Київ: Видавництво «Істина», 2005. – 438с.
9. Цивільне право України: Навч. посібник, видання 2-ге зі змінами/ За ред. Бірюкова І. А., Заіки Ю. О. – Київ: Видавництво «Прецедент» 2005. – 341с.
10. Цивільне право України: Підручник у двох книгах, книга перша/ За ред. Дзери О. В., Кузнєцової Н. С. – Київ: Юрінком Інтер, 2004. -234с.
11. Цивільне право України: Навчальний посібник/ За ред. Стефанчука Р. О – Київ: Видавництво «Прецедент», 2005. -213с.
12. Цивільне право України: Підручник, Видання 2-ге, перероблене і доповнене/ За ред. Харитонова Є. О., Старцева О. В. – Київ: Видавництво «Істина», 2007. – 815с.
Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: Підручник/ За ред. Харитонова Є. О., Калітенка О. М., Зубара В. М. – Харків: Видавництво «Одіссей», 2002. – 489с.
Кучеренко І. М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права. – К., – 2004.
Загальна теорія цивільного права. Підручн. / За ред. О. А. Підопригори, Д. В. Бобрової – К., 1992.
Харитонов Є. О. Вступ до цивільного права України. – К., 2006.
Ромовська З. Українське цивільне право. Академічний курс. Т. 1. – К., 2005.
Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол. : Ю. С. Шемшученко та ін. Том 6. : Цивільне право / відп. ред. Я. М. Шевченко. – К., 2003.
Боднар Т. В. Виконання договірних зобов'язань у цивільному праві. – Монограф. – К., 2005.
Баршак М. В. Основи правознавства. Кишеньковий довідник- Тернопіль, 1999р. -244 с. 3-95
Фото Капча