Порівняльний аналіз грецької і римської міфології

 

Вступ

1. Походження та своєрідність римської міфології

2. Порівняльний аналіз грецької і римської міфології

3. Основні цикли

Висновки

Список використаних джерел

  

 

Що таке міфи? У повсякденному розумінні – це насамперед античні, біблійні й інші стародавні «казки» про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх богів і героїв.

Саме слово «міф» має давньогрецьке походження й означає саме «переказ», «сказання». Європейським народам аж до XVI-XVII ст. були відомі лише знамениті і понині грецькі і римські міфи, тільки пізніше їм стало відомо про арабських, індійських, німецьких, слов’янські сказання та їх героїв.

Починаючи з III ст. до н. е. на римську релігію, а звідси і на римську міфологію дуже сильний вплив стала робити грецька релігія. Римляни ототожнили з грецькими богами своїх абстрактних богів. Так, Юпітер був ототожнений із Зевсом, Марс з Аресом, Венера з Афродітою, Юнона з Герою, Мінерва з Афіною, Церера з Деметрою і ін.

Серед римських численних богів виділилися під впливом грецьких релігійних уявлень головні олімпійські боги: Юпітер – бог неба, грому і блискавки, Марс – бог війни, Мінерва – богиня мудрості, покровителька ремесел, Венера – богиня любові і родючості, Вулкан – бог вогню і ковальського ремесла, Церера – богиня рослинності, Аполлон – бог сонця і світла, Юнона – покровителька жінок і шлюбу, Меркурій – вісник олімпійських богів, заступник подорожан, торгівлі, Нептун – бог морячи, Діана – богиня місяця.

Міфологія Стародавнього Риму носила печатку формалізму і тверезої практичності: від богів чекали допомоги в конкретних справах і тому скрупульозно виконували встановлені обряди і приносили потрібні жертви.

 

 

Римська міфологія – збір переконаннь, ритуалів і обрядів надприродного походження, які відзначали древні римляни з найдавніших часів до часу, коли християнство повністю замінило корінні релігії Римської імперії.

Римська міфологія докорінно різниться від грецької. Тверезі римляни, фантазія яких не створила народного епосу на зразок Іліади та Одіссеї, не знали міфології. Їхні боги безживні. Це білі постаті без родоводу, без тих подружніх, батьківських і синівських зв’язків, які об’єднували грецьких богів у одну родину. Часто вони навіть не мали справжніх імен, а лише прізвиська, що визначали межі їхньої влади і діянь. Про них не складали ніяких легенд. Цей брак легенд, що свідчить про конкретне мислення, стародавні люди вважали достоїнством римлян, які мали славу найрелігійнішого народу. Греків дивувала ця релігія без міфів, які зачіпали честь і достоїнство богів.

Мандри Енея

Еней народився на горі Іда, його виховували німфи. За «Іліадою» (XX, 215 і наст.), Еней походив від Троя. У перші дні Троянської війни не брав у ній участі, та коли Ахіллес напав на нього й відтиснув до міста Лірнесс, Еней повів свої загони проти греків. У двобоях з Діомедом та Ахіллесом його врятувала від загибелі Афродіта, а потім Посейдон.

Післягомерівські міфи наділили Енея особливо доброзичливим ставленням богів; у нашаруванні міфічних сюжетів, що зосередились навколо Енея, вихідними пунктами були топоніми, зближені з його ім'ям та місцевістю, де процвітав культ Афродіти. Таким чином, перекази про Енея через острови Делос, Епір, Сіцілію та через Карфаген дійшли до Італії. У гомерівському гімні до Афродіти Еней залишився після падіння Трої в Троаді і владарював над троянським народом; пізніше поширюється легенда про його переселення на півострів Паллену (Гелланік), де він засновує місто Енею, згодом (за Стесіхором) – у Гесперію. Про троянське походження римлян уперше згадує Тімей (сучасник Пірра), за свідченням якого, Еней заснував Лавіній із святилищем троянських пенатів та Рим. Сам Пірр, на думку Павсанія, вирішив розпочати війну проти римлян під впливом переконання, що він, як нащадок Ахіллеса, буде боротися з нащадками троянців. У III ст. до н. е. переказ про походження римлян від троянців утвердився в Римі, що знайшло свій вираз у творах Невія, Еннія, Фабія. Рим вбачав в Енеєві як представникові стародавнього царства свого предка, а піднесений у I ст. до н. е. рід Юліїв – у сині Енея, Юлі, свого родоначальника.

Про мандри Енея та про заснування ним міста в Латіумі існують розмаїті оповіді римських істориків; за «Енеїдою» Вергілія, Еней залишив Трою під час падіння міста. Він забрав із собою сина Асканія (Юла) і на своїх плечах виніс старого батька Анхіса. Зібравши вцілілих троянців, Еней відплив на захід, відвідав Фракію, Кріт і Сіцілію (тут помер Анхіс). Еней відплив у Латіум, але Гера викликала велику бурю, внаслідок чого флот Енея віднесло до Карфагена. Тут в Енея закохалася Дідона, але Зевс наказав героєві покинути Карфаген. Спустившись в Аїд, Еней довідався від Анхіса про своє майбутнє, після чого вирушив у Латіум, де його гостинно прийняв Латин. У творі Вергілія згруповано всі основні риси місцевих переказів про Енея. Як римська епопея, «Енеїда» мала на меті вказати на божественне походження Риму, уславити нащадка Енея, відновника римської держави – Авґуста і відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи.

Поява Риму. Детальніше у статті Заснування Риму

Близнят