Порівняльний аналіз плейбек театру, класичного ігрового театру і психодрами

Глядачі в психодрамі – це члени групи, які не беруть безпосередньої участі у психодраматичній дії, але обговорюють ситуацію після її завершення, в тому числі і відносно до самих себе. На заключному етапі заняття вони демонструють своє емоційне ставлення до подій, розповідають про хвилювання і конфлікти, які аналогічні до тих, що були розіграні в даному сеансі психодрами.

Цей критерій найбільш яскраво демонструє диференційованість розглянутих нами явищ. Якщо глядач в Плейбек приймає найбільш активну участь і є рушійною силою процесу, то в ігровому театрі глядач є спостерігачем, на внутрішні переживання якого спрямована діяльність всієї цієї сфери мистецтва. У той же час в психодрамі глядачі є учасниками, але пасивними, сприймають все через свій досвід і мають можливість висловити свої враження, переживання і думки з приводу роботи, яка відбувалася.

Декорації. У перформансах Плейбек театру прийнято використовувати [1]: ящики або стільці, на яких сидять актори; «дерево» кольорової тканини; місце, де відбувається дія; стілець для оповідача; музичні інструменти; стілець для ведучого; артистичні доповнення.

У класичному театрі розрізняють два роди декорацій: активну, чисто-архітектонічну, до якої належать, наприклад, карнизи, консолі, тяги, лопатки, цільні «архітектурні» споруди (макети) і т. п., і пасивну, чисто-орнаментальну, застосовувану для пожвавлення стін, стель і т. д. [3, c. 201]

А в психодраматичному підході використовують все, що є під рукою, або взагалі нічого не використовують.

Як ми бачимо, це найбільш демократичний критерій, який залежить скоріше від уподобань керівника та специфіки процесу, до якої можна віднести наступний диференційний критерій – тематику.

Тематика. Іноді Плейбек-перфоманс може спочатку задаватися певною темою, тоді глядачам пропонується розповідати історії, що розкривають цю тему. Іноді виступ проходить без заданої тематики, і тоді теми, які хвилюють присутніх у залі людей, розкриваються через глибинний малюнок, утворений їх розповідями. Він не завжди очевидний, але вмілий ведучий здатний донести його до свідомості учасників наприкінці виступу [1].

Теми професійного театру обрані заздалегідь, так як передбачаються репетиції і генеральна репетиція в костюмах і при декораціях до основного виступу.

Форми розігрування в психодрамі варіюються від буквального відтворення реальних подій до постановки символічних сцен, які ніколи не мали місця в реальності.

Таким чином, тематика зустрічей Плейбек і психодрами залежить від обставин, а постановочного театру – від обраного твору.

Особливості процесу. Головне в Плейбек-перфомансі – розповідь історії [1]:

Коли хто-небудь з глядачів висловлює бажання поділитися своєю розповіддю, то ця людина, звана Оповідачем, виходить із залу до стільця Оповідача. Сидячи на цьому стільці, вона розповідає історію, їй допомагає Ведучий.

Потім за допомогою Ведучого Оповідач вибирає акторів, які виконають ролі в його розповіді. Обрані актори встають на сцені. Коли історія розказана, Ведучий говорить: «Давайте подивимося».

Ця репліка є сигналом початку дії для акторів. Для створення певної атмосфери і настрою може звучати музика, актори можуть використовувати свої стільці для розмежування простору.

Актори і музиканти спонтанним чином імпровізують, розігруючи цю історію, і ця імпровізація може приймати різні артистичні форми, з тим, щоб схопити і виявити суть і ядро історії.

В кінці дії актори дивляться на Оповідача в знак того, що тепер їх інсценізація буде прийнята Оповідачем.

Потім Оповідач висловлює своє враження: йому надається можливість висловитися, якщо він відчуває в цьому потребу. Ведучий дякує Оповідачеві, і той повертається на своє місце. Потім запрошується наступний глядач, який бажає розповісти свою історію, і так далі.

Дуже важлива особливість акторської гри для театру, який існує за законами К. Станіславського, – переживання «тут і зараз». Будь-яка емоція, будь-яка дія має народитися на сцені. Актор, незважаючи на те, що він знає, що він повинен робити як той чи інший персонаж, повинен дати собі можливість захотіти зробити ту чи іншу дію. Дія таким чином здійснена буде природною і виправданою. Якщо одна й та ж дія з вистави у виставу буде відбуватися кожного разу «тут і зараз», то вона не стане в актора якимось «штампом». Актор кожен раз буде виконувати її по-новому. І для самого актора виконання цієї дії кожного разу буде давати відчуття новизни, необхідне для того, щоб актор міг отримувати задоволення від того, що він робить [3, с. 94].

У зарубіжній літературі прийнято виділяти такі фази психодрами [4, с 48]: розігрів, дію, опрацювання, завершення, шерінг.

Психодраматична сесія починається з розігріву, це може бути рухова або медитативна вправа, покликана підняти рівень енергії в групі та налаштувати учасників на певні групові теми. Потім відбувається вибір протагоніста, тобто того учасника, на якого протягом даної сесії буде працювати вся група. Дуже важливо, щоб вибиралася саме тема, а не людина, яка її представляє, оскільки тільки в цьому випадку обрана для роботи тема буде груповою. Етап дії закінчується, коли контракт, укладений з протагоністом, виконаний, тобто знайдено рішення проблемної ситуації або протагоніст відчуває, що отримав достатньо інформації про ситуацію. Форми завершення цього етапу залежать від контракту, укладеного між ведучим і протагоністом. Після етапу дії проходить шерінг – обмін почуттями між учасниками дії і глядачами. Спочатку учасники, які грали ролі, діляться своїми переживаннями «з ролі», тобто розповідають про те, як їм було бути, наприклад, мамою протагоніста. Потім вже вся група ділиться почуттями «з життя», тобто учасники розповідають про схожі ситуації, що відбувалися в їхньому житті, про почуття, які у них були під час дії або спостереження за нею.

Як ми бачимо, особливості процесу найкраще розкривають специфіку розглянутих явищ і демонструють відмінності в підходах і структурі.

Висновки. Був проведений порівняльний аналіз Плейбек театру, постановочного театру і психодрами за наступними критеріями: визначення понять, керівник, учасники, особистісні якості, особливості гри, глядачі, декорації, тематика, особливості процесу. За допомогою такої диференціації вдалося виявити відмінні риси кожного розглянутого нами явища, завдяки чому стає ще більш помітна самодостатність і унікальність Плейбек театру.

 

 

1. Нида В. О Плейбек-театре [Текст] / В. Нида. – [Электронный ресурс]. URL: http: //flogiston. ru/articles/therapy/playback
2. Савінов В. В. Інтерактивний психологічний театр як засіб профілактики та подолання стресових ситуацій [Текст] / В. В. Савінов // Профілактика порушень адаптації молоді до повсякденних стресів і кризових життєвих ситуацій: навч. посіб. / Національна академія педагогічних наук України, Ін-т соц. та політ. психології; за наук. ред. Т. М. Титаренко. – К. : Міленіум, 2011. – 272 с. – С. 189-208.
3. Станиславский К. С. Работа актёра над собой [Текст] / К. С. Станиславский – Москва: Художественная литература, 1938. – 264 с.
4. Келлерман П. Ф. Психодрама крупным планом: Анализ терапевтических механизмов [Текст] / П. Ф. Келлерман. – М. : Независимая фирма «Класс», 1998 – 240 с.
5. Гротовский Е.  От Бедного театра к Искусству-проводнику [Текст] / Е. Гротовский. – М. : Артист. Режиссер. Театр, 2003. – 351 c.
6. Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л. Морено [Текст] / Общ. ред. Е. В. Лопухиной и А. Б. Холмогоровой. – М. : Издательская группа «Прогресс», «Универс», 1994. – 352 с.