Порушення обміну тканинної рідини та лімфообігу

 

1. Порушення обміну тканинної рідини:

• Патологічна морфологія набряків
• Завершення набряків і водянок
• Значення набряків

2. Порушення лімфообігу

• Лімфостаз (lymphostasis)
• Лімфорагія, лімфорея (lymphorragia,lymphorrea)
• Тромбоз і емболія

3. Список використаної літератури

 

 

Тканинна рідина утворюється із складових частин крові та продуктів обміну. Вона постійно виділяється з крові, просочуючись крізь стінки артеріальних капілярів і, після обміну, вже у зміненому вигляді надходить назад у кров (через венозні капіляри) та частково у лімфатичні судини. У здоровому організмі кількість тканинної рідини більш-менш постійна. Ця постійність підтримується і регулюється складними нейрогуморальними механізмами. Вміст тканинної рідини в тканинах залежить як від стану крово- і лімфообігу, так і від- рівня судинно-тканинної проникності, а також клітин і міжклітинної речовини, де, в основному, й скупчується. Тканинна рідина бідна білками (до 1 %) і у нормі зв'язана в клітинах з білковими колоїдами, а в сполучній тканині з білками і глікозаміногліканами основної міжклітинної речовини.

Порушення процесу транссудації і циркуляції рідини в організмі призводить до збільшення, рідше зменшення, кількості тканинної рідини. Збільшення кількості рідини в тканинах називається набряком (oedema), а нагромадження її в природних порожнинах тіла - водянкою (hydrops). При цьому рідину, яка нагромаджується в тканинах чи порожнинах, називають транссудатом (лат. trans - через; sudare - сочитися). Це безбарвна, прозора або злегка мутнувата рідина, яка містить 1-2% білка і поодинокі клітинні елементи.

В основі транссудації рідини із судин у навколишні тканини і розвитку набряку лежить ряд факторів, основними з яких є:

1. Гідростатичний тиск крові - різниця між кров'яним тиском в артеріальних капілярах, тканинною рідиною і венозних капілярах. Рідина направляється з місця високого гідростатичного тиску в ділянки, де цей тиск менший.
2. Осмотичний тиск, що залежить від концентрації солей. Різниця осмотичного тиску крові і тканини лежить в основі дифузії рідини через мембрани. Рідина тече у бік більшої концентрації солей.
3. Онкотичний тиск. Білки крові, що забезпечують онкотичний тиск, утримують воду. Якщо концентрація білків крові більша, ніж у тканинній рідині, то рідина буде надходити з тканин у кров і навпаки. Тому пониження онкотичного тиску у венозних капілярах (часто у поєднанні з підвищенням кров'яного тиску) сприяє виходу води в навколишні тканини і розвитку набряку.
4. Проникність стінок кровоносних судин, що обумовлюється як вище вказаними факторами, так і станом ендотелію, аргірофільних мембран.

За походженням розрізняють набряки: застійні, серцеві, ниркові, кахектичні, запальні, токсичні, алергічні, ангіоневротичні і травматичні.

Застійні набряки (водянки) спостерігаються при тривалих венозних застоях, спричинених здавлюванням, тромбозом, емболією чи запаленням венозних судин (тромбофлебіт) і, в основному, мають обмежений, локальний характер. Застій венозної крові супроводжується розширенням вен і капілярів, сповільненням в них кровообігу, з чим пов'язані розвиток гіпоксії та підвищення проникності базальних мембран капілярів, що сприяє транссудації рідкої частини крові в тканину. При цьому підвищений кров'яний тиск у венах перешкоджає міжклітинній рідині надходити з тканини в капіляри. Крім цього, тут певну роль відіграє осмотичний і онкотичний тиск, а послаблення функції лімфатичної системи сприяє розвитку набряку.

Серцеві набряки найчастіше мають загальний характер, бо зумовлені захворюваннями серця. У зв'язку з недостатністю серцевої діяльності й перерозподілол крові порушується нормальне виділення води і солей нирками. Затримка натрію в організмі посилює розвиток набряку. Затримці натрію сприяє підвищені кількість антидіуретичного гормону гіпофіза, синтез якого посилюється в зв'яз ку з перерозподілом крові та зміною осмотичного тиску.

Ниркові набряки розвиваються при захворюваннях нирок. При нефрозах з се чею виділяється велика кількість білків (протеїнурія), у зв'язку з чим розвива- ється протеїнемія (збіднення білками плазми крові), тому зменшується онко- тичний тиск крові. Отже, при нефрозах будь-якого походження в розвитку наб- ряків головну роль відіграє онкотичний чинник. При нефритах (гломерулонеф- ритах) у патогенезі набряків основне значення має затримка натрію в організмі і меншу роль відіграє онкотичний тиск та інші фактори.

Кахектичні (марантичні, дистрофічні) набряки спостерігають при загальной голодуванні, довготривалих виснажливих захворюваннях, які призводять до г попротеїнемії і зниження онкотичного тиску крові, у зв'язку з чим рідина за-римується в тканинах. У розвитку кахектичних набряків, крім того, має значеі ня збільшення проникності капілярів, зміна якості крові (гідремія), порушені кровообігу тощо. У тварин, навіть при сильному виснаженні, кахектичні набр: ки спостерігаються досить рідко.

Токсичні набряки виникають внаслідок дії різних отруйних речовин на тк нинні елементи та судинорухові нерви, що підвищує проникність стінок судин і вологоутримувальну здатність тканин. Наприклад, набряк при укусах змій, при дії на організм бойових отруйних речовин, бактеріальних токсинів.

Запальний набряк спостерігається навкруги вогнища запалення.

Травматичний, ангіоневротичний, алергічний набряк. Основне значення в їх розвитку має збільшення проникності стінок капілярів.

 

Набряки розвиваються переважно в місцях, де є пухка сполучна тканина (підшкірна клітковина, підслизова і міжм'язова тканина, строма органів); транссудат нагромаджується між тканинними елементами і розсуває їх. Набряклі тканини й органи збільшені в об'ємі, їх консистенція стає м'якшою, тістуватою (при натискуванні пальцем залишається ямка, що довго не вирівнюється), колір блідне. На розрізі набрякла тканина надмірно волога, драглиста, блискуча; з поверхні розрізу, вже при легкому натискуванні, стікає прозора жовтувата рідина.

Залежно від анатомічної будови тканин, органів, кількості