Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Порушення обміну тканинної рідини та лімфообігу

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 

в них сполучної тканини, макроскопічні ознаки набряку мають певні свої особливості.

Набряк шкіри (гр. апаsаrkа — анасарка) характеризується опуханням і потовщенням підшкірної клітковини. При розрізі такої шкіри виділяється прозора рідина. Найчастіше набряк шкіри спостерігають в ділянці підщелепового простору, шиї, підгрудка і нижньої поверхні живота. Слизові оболонки при набряку потовщуються, іноді утворюють грубі складки. Підслизовий шар широкий, драглистий, прозорий. Наприклад, при набряковій хворобі поросят товщина стінки шлунка може досягати кількох сантиметрів. Легені при набряку важкі, не спадаються, тістуватої консистенції; колір найчастіше червоно-рожевий або червоно-вишневий. З поверхні розрізу при натискуванні стікає жовтувата або кров'яниста піниста рідина. Така ж рідина заповнює бронхи і навіть трахею. Набряк головного мозку супроводжується збільшенням кількості рідини в шлуночках, деякою згладженістю звивин. Поверхня розрізу (особливо сіра речовина) волога, соковита, блискуча. Кров, що витікає з дрібних судин, швидко розпливається по поверхні розрізу. Нирки при набряку дещо збільшені, бліді з поверхні і на розрізі. Рідина скупчується в інтерстиціальній тканині переважно в мозковому шарі.
Водянка черевної порожнини (асцит) розвивається найчастіше при ураженнях печінки (напр., цироз, рак), коли затруднений кровообіг і виникає венозний застій в системі ворітної вени. При цьому у черевній порожнині нагромаджується транссудат і вона збільшується в об'ємі. У коней і худоби кількість транссудату може досягати декількох десятків літ більше, а в собак – 2-10 л. Органи черевної порожнини здавлюються, анемічні. Скупчення транссудату в порожнині інколи супроводжується випадає фібрину на серозні покриви у вигляді ніжної павутиноподібної сітки (при бешисі свиней).
Водянка грудної порожнини (гідроторакс) виникає при порушеннях кро- лімфообігу грудної ділянки, при набряку легенів, а водянка порожнини серцевої сорочки (гідроперикард) — при розладах кровообігу в кровоносній системі. Водянка шлуночків мозку (гідроцефалія) та порожнини піхвової oбoJ ки сім'яників (гідроцелє) також спричинені, головним чином, розладами кровообігу. Серозні покриви порожнин бліді, гладенькі, блискучі.
Мікроскопічно набряк характеризується розволокненням і потовщенням сполучнотканинної основи. Рідина, що просякає тканину, розсуває і роз'єднує клітини, розпушує колагенові, еластичні та ретикулярні волокна. Сам трансудат, бідний клітинними елементами і білками, при фарбуванні гематоксилі та еозином має вигляд однорідної блідо-рожевої маси. Клітини набухають, округлюються, в їх цитоплазмі і ядрах з'являються вакуолі, розвиваються і робіотичні зміни і вони поступово гинуть. При електронно-мікроскопічному дослідженні спостерігають набухання мітохондрій, вакуолізацію цитоплазми, зміни ендоплазматичної сітки.
Легені під мікроскопом характеризуються скупченням транссудату в альвеолах, набряком строми переважно в перибронхіальній і периваскулярній сполучній тканині. У головному мозку тканинна рідина нагромаджується навкруги судин (периваскулярно) і клітин (перицелюлярно).
 
Завершення набряків і водянок
Залежить, в першу чергу, від перебігу тих процесів, які призвели до затримки й нагромадження тканинної рідини. Сам по с розлад циркуляції тканинної рідини – процес зворотний. У разі усунення причин, рідина, що нагромадилась у надмірній кількості в тканинах або серозній порожнині, розсмоктується, тканини і органи набувають нормального стану. При довготривалих набряках, в умовах гіпоксії, розвиваються дистрофічні й атрофічні зміни паренхіматозних елементів, огрубіння і склероз сполучної тканини, а в порожнинах — ущільнення їх стінок.
 
Значення набряків
 Для організму визначається їх причиною, локалізаціє розповсюдженістю. Так, алергічні та деякі токсичні набряки легко проходить після усунення причини, а серцеві і ниркові — часто ускладнюють основне захворювання. Набряки легенів і головного мозку можуть бути причиною смерті. Скупчення великої кількості транссудату в серозних порожнинах зміщує і затруднює внутрішні органи, затруднює кровообіг і значно ослаблює їх нормалі функцію. Водянка шлуночків головного мозку їх розширює і спричиняє атрофію мозкової речовини. Крім цього, транссудат може стати добрим середовищем; мікрофлори, що сприяє розвитку запалення й ускладнює набряк чи водянку.
Від набряку слід відрізняти набухання тканин — процес, який пов'язанні підвищенням гідрофільності тканини і збільшенням кількості внутріклітинні рідини. Таке набухання тканин часто спостерігається при травмах. Небезпечним для організму є набухання речовини головного мозку. Збільшення, унаслідок набухання мозку, маси мозкової речовини супроводжується підвищенням внутрішньомозкового і внутрішньочерепного тиску, сплющенням мозкових звивин і зменшенням мозкових шлуночків.
Зменшення вмісту тканинної рідини (зневоднення організму, ексикоз, дегідратація, ангідремія) може бути зумовлене недостатнім надходженням в організм води або посиленням виділення її з організму. При ряді захворювань новонароджених і молодняка сільськогосподарських тварин, що супроводжуються діареєю, а також хвороб, при яких тварини не спроможні пити воду, розвивається зневоднення організму. Організм поступово втрачає як клітинну, так і позаклітинну воду. При цьому зовнішній вигляд тварин досить характерний: запалі очі, сухе носове дзеркало, сильне похудання, суха, зморщена і в'яла шкіра, сухуватість підшкірної клітковини і серозних покривів, відсутність рідини в порожнинах, внутрішні органи дещо зменшені, в'ялої консистенції. Ексикоз яскраво виражений при шлунково-кишкових хворобах новонароджених телят та інших тварин.
 
Порушення лімфообігу
Лімфатична система — розгалужена сітка судин, по якій протікає лімфа від тканин у венозне русло. Лімфа збирається від усіх частин тіла, усіх органів і тканин, проходить на своєму шляху через лімфатичні вузли і через більші лімфатичні судини та грудну лімфатичну протоку відпливає у венозну кров.
Розлади циркуляції лімфи, в основному, пов'язані з порушенням прохідності і цілості лімфатичних судин або з ураженням лімфатичних вузлів чи порушенням кровообігу (напр., при венозному застої). Найчастіше спостерігають лімфостаз, лімфорагію, тромбоз і емболію лімфатичних судин.
Лімфостаз (lymphostasis) — застій лімфи внаслідок різних утруднень лімфовідтоку (механічна недостатність) чи дії інших чинників. Перешкоджати нормальній течії лімфи і спричиняти застій може стискання великих лімфатичних судин опухами, рубцями, закупорка тромбами тощо. Якщо перешкоди виникають у невеликих лімфатичних судинах, застою лімфи не відбувається із-за значної кількості анастомозів між лімфатичними судинами та виникненням колатералей. Причиною застою лімфи може стати посилена фільтрація тканинної рідини (надмірне лімфоeтворення), коли лімфатичні судини не в стані вивести набрякову рідину з проміжної тканини (динамічна недостатність). Резорбтивна недостатність лімфатичної системи виникає при накопиченні в проміжній тканині патологічних протеїнів і послабленій проникності лімфатичних капілярів що призводить до застою рідини в тканинах. Резорбтивна недостатність лімфатичної системи часто поєднується з динамічною.
Лімфостаз, незалежно від причини, характеризується різким розширення?» лімфатичних судин, а при тривалішому процесі виникає варикозне розширення лімфатичних судин і розвивається набряк (лімфодема).
При гістологічному дослідженні, у тканинах замість ледве помітних лімфатичних капілярів і судин, виявляють великі тонкостінні, округлої, овальної чи інше форми порожнини, заповнені лімфою. У випадках тривалого лімфостазу розвивається набряк тканини, що призводить до склеротичних змін органів, підшкірної клітковини тощо. При цьому шкіра і підшкірна клітковина потовщуються ущільнюються, втрачають свій попередній вигляд, що називають слоновість (напр., слоновість тазових кінцівок у коней при епізоотичному лімфангіті).
Лімфорагія, лімфорея (lymphorragia,lymphorrea) — витікання лімфи з роз-різаних чи розірваних лімфатичних судин. Лімфа може витікати на зовнішнію поверхню тіла, в грудну, черевну порожнини і в навколишні тканини. Скупчення лімфи у пухкій сполучній тканині називають лімфоекстравазатом (lympho-extravasatum).
Тромбоз і емболія. Тромбоз лімфатичних судин спостерігають при запаленні лімфатичних судин або запальних процесах у навколишніх тканинах. У лімфатичних судинах тромби найчастіше утворюються у місцях, де розміщені клапани. Формуються тромби з випавших унаслідок зсідання білків лімфи, лейкоцитів і злущеного ендотелію. У вогнищах запалення тромбоз лімфатичних судин затруднює всмоктування з тканин у лімфатичну систему (дренажна функція) продуктів розпаду клітинних елементів, токсинів, сприяє затримці мікроорганізмів. Тромбоз багатьох лімфатичних судин у вогнищі запалення порушує циркуляцію тканинної рідини і може призвести до змертвіння тканини. Тромби можуть розпадатись і розсмоктуватись, заміщатись грануляційною тканиною з повною обтурацією просвіту лімфатичної судини. При септичному розпаді кусочки тромба (емболи) заносяться у регіонарні лімфатичні вузли, спри-чиняють їх запалення, а через грудну лімфатичну протоку можуть потрапляти у кровоносне русло.
 
Фото Капча