Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Постання та зміна цінності центральності у просторі великого міста

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 

та людських потоків. Зрештою, поняття центру та центральності символізує власне процеси урбанізації, підвищуючи значущість міста, надаючи культурі доцентровий напрямок.

У просторі українського міста творенню і підтриманню значущості центру сприяла постійна увага влади, що традиційно прагнула розміщуватися в центрі найвищого рівня, аби підтвердити свій соціальний статус, навіть якщо ця локація не була географічним центром ввіреної їм території. Погляньмо приміром на адміністративно-територіальний поділ Києва. На адміністрацію Шевченківського району ми натрапляємо на вулиці Богдана Хмельницького, тобто в місці, де контури району дотикаються до центру всього міста. Так само далеко не в географічному центрі розташована і Подільська адміністрація (Контрактова площа, 2), адже до меж району входить не лише історичний Поділ, а й великі масиви на північному заході міста. Вузеньким «носиком» прагне долучитися до центру Києва Голосіївський район, щоправда в даному разі його адміністрація розташована ближче до основних житлових масивів. Доцентровість адміністративного поділу Києва була ще виразніша до реформи 2001 року, коли дві третини районів мали доцентрову спрямованість своїх обрисів, а п’ять з них таки досягала своєї мети – і межувала хоча би на трошки з кордонами Старокиївського району, який уособлював у той час центр міста.
Ефект престижу адреси часто спонукає юридичних осіб реєструвати офіційну адресу на центральних чи прилеглих вулицях, нехай навіть у непристосованих, підвальних приміщеннях. Така поведінка на перший погляд зумовлена бажанням користуватися потенціалом, який надає центр міста, де зосереджуються органи влади, заклади культури, фірми-партнери, проте в епоху інформаційних технологій просторова близькість не грає тої ролі, тож скоріше викликана бажанням через нарощення символічного капіталу задекларувати свою належність до класу агентів, що володіють значним економічним, політичним, культурним капіталом.
У ситуації завищеної символічної цінності центральних районів міста їх територія стає особливо дефіцитною. Адже, на відміну від периферійних районів, вони не можуть суттєво розширюватися, а лише ущільнюються. Порівняно із радянським періодом відбулося різке зменшення зайнятості на підприємствах, розкиданих по різних промислових зонах Києва. Водночас поява столичних функцій, висока бюрократизація державного управління, розвиток фінансового та інших невиробничих секторів економіки призвело до зростання зайнятих в сфері обслуговування і непромисловому виробництві. Їх місця праці, зосереджені в новозбудованих у історичному центрі офісних центрах чи перепрофільованих житлових приміщеннях, ще більше ущільнило доцентрові потоки та посилило і без того значну їх концентрацію в малому околі центру міста.
Таким чином доцентрові устремління юридичних осіб та простих мешканців спричиняють потужну конкуренцію за простір центру і зумовлюють його перерозподіл на користь тих, хто має більше влади і ресурсів. В результаті мешканці з нижчим рівнем прибутків витісняються з центральної частини Києва, а вісь центр-периферія переважно зводиться до одного зі способів просторової сегрегації – тобто територіального розділення та ізоляції груп відповідно до певної ознаки, наприклад рівня прибутку, національності, расової приналежності.
Але, чи є значущість центральної зони міста універсальною?
Досвід міст США у ХХ сторіччі говорить про нестабільність значущості центру. Відстежити динаміку просторової ієрархії дозволяють коливання цін на ринку нерухомості. Їхня історія свідчить, що за відсутності цілеспрямованого вкладення коштів на підтримання центру як «візитівки міста», його інфраструктура застаріває, а житловий фонд руйнується. У таких випадках центр з часом занепадає і йому вже складніше конкурувати із новими районами чи котеджними поселеннями у передмісті.
Низькі ціни на оренду, що зумовлені гіршою якість житла, приваблюють менш платоспроможні верстви населення: студентів, незаможних городян, мігрантів. І тут виникає ризик появи гетто – оскільки, нижчі класи відокремлюються територіально. За таких обставин збільшується ймовірність погіршення криміногенної ситуація, збільшення соціальної напругу району, що ще більше стимулює переїзд заможних родин в престижніші та «безпечні» райони. Разом з вищим і середнім класом з центру йдуть інвестиції та зменшується вплив місцевої громади на владу – коло замикається. Історичність центральної частини уже не ціниться, адже старіння це не лише естетична антикварність, але й утилітарна дряхлість, а невигідне сусідство переважає вигідне розташування.
У США прикладом неабсолютної значущості центру великого міста став процес субурбанізації – масовий переїзд середнього класу у передмістя в кінці 1940 – 1950-х роках. З утвореними таким чином спільнотами та стилями життя і почав асоціюватися типовий американець [5]. Проте за життя одного покоління стали очевидними соціальні проблеми, які породжує приміський стиль життя: попри статусні атрибути, безпеку та нищу густоту населення, у котеджі із галявиною та басейном жінки з дітьми виявилися ізольованими від соціального життя й ресурсів розвитку. Дослідження концепції «щасливого передмістя» 1974 року в Детройті показали, що мешканці віддалених від центру мегаполіса поселень насправді не схильні проявляти більший рівень задоволення якістю життя і демонструвати сильнішу віру у власні сили, ніж мешканці міст [1].
Протягом останньої чверті ХХ століття розпочався зворотній процес: невеликі сім’ї почали повертатися до міста, а у приміську зону все активніше переселялися заможніші родини етнічних груп, сподіваючись і собі спробувати американської мрії.
Але вказані зміни мало помітні на карті міста, бо протягом двадцятого століття централізована структура радянського Києва встигла досить добре законсервуватися.
Одразу зауважимо, що історія радянського міста теж мала короткі періоди децентралізації. Архітектори-авангардисти 1920-х років вели дискусії щодо просторової організації міських поселень і ставили під питання цінність міста та урбанізації. Відцентрові тенденції, освоєння периферії, спроби
Фото Капча