Пострадянський простір: через інтеграцію до глобалізації

Процес розпаду СРСР став результатом глобалізації, доказом чого є той факт, що раніше економіка функціонувала у замкненому просторі, за правилами внутрішнього ринку, незалежно від того, що відбувається в інших державах, але в певний момент це стало неможливим. Кордони, які були штучно створені на території пострадянського простору, не витримали тиску ззовні.

Існування міжнародно-політичних складових процесу глобалізації, пов’язані з різною швидкістю розвитку країн та з наявністю різних акцентів такого розвитку. Ці фактори важко упорядкувати, оскільки вони вкрай різнопланові, хоча можна виділити ті з них, які сприяють нерівномірності розвитку країн пострадянського простору:

• різниця в рівні забезпеченості власними паливно- енергетичними та іншими видами стратегічних ресурсів;
• різна адаптація національних економік до вимог світового ринку;
• відмінність у напрямках реформування економік, що обумовлено особливостями державної політики країн;
• різниця у соціально-економічному розвитку країн. Усередині держав, найбільш підлеглих впливу глобалізації, відбуваються процеси трансформації політичних структур. Слабшають традиційні партії. Населення стає відкритішим до зовнішнього інформаційного та політичного впливу, з’являється більше можливостей до самовираження, в т. ч. культурно-національного. Одночасно суспільства стають уразливішими для зовнішніх ідеологічних маніпуляцій, виникаючих ірраціональних політичних мод. Сукупність цих факторів призвела до того, що важко відчути нові негативні наслідки незалежності економік після розпаду Радянського Союзу, а у свідомості колишніх країн, які входили до його складу, закріпилася думка, що альтернативою інтеграції може бути тільки втрата політичного суверенітету.

Міжнародно-політична складова процесу глобалізації цілком очевидно сприяє прагненню до утворення декількох світових центрів. Так, за останні роки «боротьба за радянську спадщину» набула характеру жорсткого протиборства. Провідними центрами інтеграції, навколо яких зосереджені зусилля держав пострадянського простору, виступають Росія, прагнучи зберегти традиційну присутність в колишніх союзних республіках [7], ЄС, США та їх союзники на Близькому та Середньому Сході, які прагнуть залучити держави СНД до сфер свого впливу. Між ними розгорнулася досить активна конкурентна боротьба за масштаби інтеграції [10]. Тому інтеграційні процеси в пострадянському просторі протікають своєрідно та мають подвійний характер з різними (навіть протилежними) векторами напрямку. Один із цих векторів спрямований на об’єднання з Росією, створені нею або неофіційно направлені на неї. Серед таких об’єднань Союз Росії і Білорусі, ЄврАзЕС, ЄЕП, ОДКБ. Інший спрямований, образно кажучи, на «дружбу держав» проти Росії. Такі організації створюються без участі Росії і серед них можна виділити на сьогодні тільки одну більш помітну – ГУАМ.

На теперішній час двигуном інтеграційних процесів пострадянського простору експерти вважають економічну складову (зона вільної торгівлі, митний союз, тарифи, ринок праці), але у структурі інтеграційного процесу країн пострадянського простору є й інші складові: політична – узгодження стратегічних інтересів, законотворча діяльність; соціальна – сімейні відносини, трудова міграція тощо; виробнича – промислові, транспортні, енергетичні аспекти; фінансова інвестиційний клімат, ринок капіталу; колективна безпека – боротьба з організованою злочинністю, нар- котрафіком, військово-технічна співпраця, боротьба з тероризмом, спільна охорона кордонів; культурна – мовний простір, культурний обмін; наука і освіта [8].

Сьогодні в інтеграційний процес залучені всі держави, які розташовані на пострадянському просторі. Першим масштабним об’єднанням, яке виникло відразу після розпаду СРСР, стала Співдружність Незалежних Держав – регіональна міжнародна організація (міжнародний договір), функції якої – регулювати відносини співпраці між державами, які раніше входили до складу СРСР. СНД не являє собою наддержавну будову, функціонує на добровільній основі [9] та має переважно формальний характер.

Аналізуючи інші інтеграційні об’єднання пострадянського простору, можна відмітити, що теперішній стан інтеграційних процесів на пострадянському просторі не відповідає національним інтересам держав – учасників Співдружності Незалежних Держав, Євразійської Економічної Спілки (ЄврАзЕС), Союзної Держави (СД), Єдиного економічного простору (ЄЕП), Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), Центрально-азіатської співпраці (ЦАС).

Даючи оцінку ефективності інтеграційних процесів пострадянського простору можна відмітити й відсутність значущих результатів, а також їх формальний характер, що сприяє появі напрямів інтеграції на папері та відсутності їх практичної реалізації. Якщо кілька років тому мали перевагу багатосторонні угоди, то нині спостерігається зсув інтеграційної активності до двосторонньої основи. Ступінь затягування в інтеграційний процес різна. Так, лідерами інтеграції експерти вважають Росію, Казахстан та Білорусь. В опозиції до інтеграційного процесу (блокування створення наддержавних структур) часто виступає Україна, надаючи особливої уваги своєму суверенітету.

Лідером з інтеграційних ініціатив на пострадянському просторі є Росія. Однак, аналізуючи російські універсальні інтеграційні підходи, можна відзначити, що вони припустимі не для усіх країн пострадянського простору. Прикладом цього є протилежне відношення до інтеграції з Росією, України і Білорусі. Так, російський формат інтеграції у сучасному політичному статусі цих країн прийнятий (а можливо необхідний) для Білорусі, але не може бути прийнятий Україною. Відносини Білорусі та Росії є найбільш стабільними з усіх країн пострадянського простору. Це зокрема втілилося у створенні Союзної Держави, з поетапно організованим єдиним політичним, економічним, військовим, митним, валютним, юридичним, гуманітарним, культурним простором [11]. Хоча й тут виникають певні розбіжності.

Аналіз рівня інтегрованості пострадянського простору свідчить, що в нормативних документах він значно вище, ніж у дійсності. Так, аналізуючи «Аналитический доклад “Итоги деятельности СНГ за 20 лет и задачи на перспективу”« [12], можна відмітити, що слова з доповіді: «За два десятилетия в Содружестве пройден путь от единого народнохозяйственного комплекса к совокупности взаимосвязанных экономик независимых государств», насправді не відповідає дійсності. Доказом цього є той факт, що навіть у таких близьких між собою економіках Росії, Білорусі й України, не можуть знайти компромісу, який стане продовженням інтеграційного процесу між ними, розпочатого ще після розпаду СРСР. З економічного погляду, на території цих країн історично склалися господарські комплекси, які взаємодоповнюють один одного, тому інтеграційні процеси є найбільш сприятливі для них, які в подальшому приведуть до успішного шляху глобалізації цих держав до світової економіки. Хоча ці взаємовідносини на протязі останніх 22 років не такі вже й стабільні.

Низька ефективність поточного інтеграційного процесу пострадянського простору обумовлена такими причинами: 1) відсутність власних інтеграційних інтересів та результатів; 2) неузгодженість дій країн- учасниць та їхня безкомпромісність в прийнятті рішень; 3) відсутність чіткого плану реалізації інтеграційних процесів; 4) вплив на країни-учасниці інтеграційних процесів інших структур та утворень; 5) неможливість реалізації прийнятих інтеграційних рішень. Відсутність же скоординованої внутрішньої політики країн колишнього СРСР призвела до виникнення внутрішніх суперечок між ними, чому сприяє політика провідних світових сил. Відтак, функціонування економік цих країн поза інтеграцією не сприяє їх глобалізації у світову економіку.

Взаємозв’язок ефективності інтеграційних процесів та процесу глобалізації пострадянського простору у світову економіку підтверджує факт відсутності видимих результатів цих двох процесів сьогодні. Так, економіки більшості держав пострадянського простору, сьогодні не є конкурентоспроможними на світовому ринку. Лише завдяки істотному ресурсному потенціалу, який, втім, носить вичерпний характер, Російська Федерація сьогодні є більш-менш помітним суб’єктом на світовому ринку. Відносно конкурентоспроможності іншої її продукції, то вона значно поступається багатьом західним країнам.

Таким чином, відсутність результатів інтеграційних процесів на пострадянському просторі гальмує його глобалізацію у світовому господарстві. Процесу глобалізації сприяє, з одного боку, регіоналізація, яка дає міцний кумулятивний ефект формування світових геоекономічних полюсів, а з іншого – інтеграція, що сприяє об’єднанню зусиль для досягнення поставлених цілей.

Глобалізація пострадянського простору почалася з розпадом СРСР у 1991 р., але її міжнародно-політичні і соціально-економічні наслідки призвели до зростання протиріч між ними. Національні економіки цих країн виявились не готовими через низьку конкурентоспроможність до боротьби за нові ринки. Тому інтеграція пострадянського простору стала головною складовою їх глобалізації. Однак низька ефективність поточного інтеграційного процесу пострадянського простору, в силу неузгодження дій країн-учасниць, їх безкомпромісності в прийнятті рішень, а також ряду інших проблем на сьогодні теж не сприяє їх глобалізації.