Повноваження народного депутата України

Запропонована класифікація свідчить, що народний депутат України володіє широким діапазоном повноважень для досягнення поставлених перед ним цілей та завдань. Водночас, на нашу думку, недоцільним є виокремлення таких груп повноважень як: права й обов’язки народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради України та права й обов’язки народного депутата України, пов’язані з оптимізацією і забезпеченням ефективності діяльності парламенту України, оскільки повноваження депутата на пленарних засіданнях Верховної Ради України безпосередньо спрямовані на забезпечення ефективності розгляду питань і прийняття рішень, що віднесені до компетенції парламенту.

Недостатню обґрунтованість запропонованої класифікації підкреслює факт зарахування до обов’язків народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради України, обов’язку парламентарія бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях органів Верховної Ради України, до складу яких обрано народного депутата України та обов’язку особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються такими органами. Це зауваження знаходить своє обґрунтування у частині 4 статті 9. Регламенту Верховної Ради України, згідно якої сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів та тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради, роботи народних депутатів у депутатських фракціях та з виборцями. Відповідно, вищенаведені обов’язки парламентарія України ніяким чином не можуть бути зараховані до групи прав й обов’язків народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради України.

 

 

Недостатня обґрунтованість поширених в юридичній літературі підходів щодо класифікації повноважень депутата парламенту підтверджує необхідність розробки нової моделі класифікації. На нашу думку, в основу такої моделі необхідно покласти загальновизнані філософські категорії “форма” та “зміст”.

Таким чином, форми діяльності депутата є засобом вираження депутатських повноважень. Повноваження ж парламентарія становлять зміст його діяльності, що спрямована на виконання покладених на нього функцій, та окреслені формами діяльності депутата і тим самим є невід‘ємними від них.

Слід зазначити, що законодавство України не містить чітко визначеного переліку форм діяльності народного депутата України. Лише стаття 6 «діяльність народного депутата України у Верховній Раді України» Закону України “Про статус народного депутата України” може розглядатись як нормативно-правова фіксація певних форм діяльності парламентарія України. Згідно положень цієї статті, такими формами діяльності є:

участь у засіданнях Верховної Ради України;

участь у роботі депутатських фракцій (груп) ;

участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України;

виконання доручень Верховної Ради України та її органів;

участь у роботі над законопроектами, іншими актами Верховної Ради України;

участь у парламентських слуханнях;

звернення із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Однак цей перелік щодо форм діяльності народного депутата України не є вичерпним оскільки народні депутати України наділені значним обсягом повноважень реалізація яких пов’язана з діяльністю депутата поза межами парламенту і які спрямовані на забезпечення діяльності депутата серед виборців. Відповідні повноваження об’єднуються в окремі групи і становлять зміст інших форм діяльності парламентарія, що не мають належного відображення в тексті закону. Актуальність модернізації переліку форм діяльності народного депутата України викликана і прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України».

Необхідно закріпити у статті 6 Розділу І Закону України “Про статус народного депутата України” перелік форм діяльності народного депутата України з урахуванням усіх сфер реалізації повноважень парламентарія, а саме, нормативно зафіксувати поділ повноважень на дві загальні групи (повноваження народного депутата у Верховній Раді України; повноваження народного депутата України серед виборців), які в свою чергу об‘єднують групи повноважень парламентарія за формами його діяльності.

Водночас слід зазначити, що повноваження народного депутата України можуть бути класифіковані і за іншими критеріями. Так, серед сукупності повноважень парламентарія можемо виділити дві групи повноважень: загального і конкретного характеру. Повноваження загального характеру пронизують всі форми діяльності депутата у відповідній сфері його діяльності. Повноваження конкретного характеру пов‘язані з реалізацією окремої форми діяльності у відповідній сфері діяльності депутата.

Повноваження парламентарія можуть бути поділені на повноваження визначено-періодичної та невизначено-періодичної дії. Повноваження визначено-періодичної дії здійснюються через окреслені проміжки часу, що передбачені чинним законодавством. Повноваження невизначено-періодичної дії часових обмежень свого функціонування не мають. Так, парламентарій повинен вивчати суспільну думку протягом усього терміну дії його мандату, постійно інформувати виборців про діяльність парламенту та власну участь в ньому.

В юридичній літературі зустрічається пропозиція згідно з якою права й обов‘язки парламентарія слідує поділяти на індивідуальні та колективні. Критерієм такого розподілу виступає форма їх здійснення. Зокрема, Авак‘яном С. А. висловлюється думка, що «участь депутата у здійсненні державної влади будується на поєднанні колективних та індивідуальних засобів. Очевидно, перші є все-таки провідними. Алебастрова І. А. та Кашкін С. Ю. зазначають, що індивідуальні права депутата можуть бути реалізовані ними самостійно, без участі інших суб‘єктів, колективні здійснюються лише спільно з іншими індивідами. Аналогічні думки висловлює Безуглов А. А. Григорук Н. Г. також вважає доцільним за кількісною суб‘єктністю того чи іншого права виділяти права індивідуальні та права, що здійснюються за умови колективної участі.

Таким чином, до категорії індивідуальних можемо віднести такі права й обов‘язки парламентарія, як: право задавати запитання, право бути обраним до складу органів парламенту, обов‘язок приймати участь в сесіях парламенту, дотримуватися регламенту, реєструватися на кожному засіданні, розглядати звернення громадян, здійснювати прийом виборців та інші. Колективними правами й обов‘язками парламентарія є: голосування при прийнятті рішень парламентом, участь в роботі органів парламенту, депутатських слуханнях, депутатських перевірках та розслідуваннях. Але ряд прав парламентарія можуть бути одночасно як індивідуальними, так і колективними. Наприклад, право депутатського запиту, право законодавчої ініціативи. На нашу думку, цей факт свідчить про умовний характер відповідної класифікації.

З урахуванням функцій парламентарія, його повноваження також можуть бути умовно класифіковані на установчі, організаційні та контрольні.

Установчі повноваження парламентарія спрямовані на участь в підготовці, розгляді та прийнятті рішень з питань, що віднесені до компетенції парламенту. Вони сприяють налагодженню ефективної та оптимальної роботи парламенту, як колегіального органу, в той же час забезпечують реальну можливість кожного депутата зробити свій внесок у вирішення питань, що знаходяться на розгляді парламенту.

До установчих повноважень відносяться: право виступати з доповіддю або співдоповіддю; право передавати головуючому свої пропозиції та зауваження в письмовій формі та виступати з їх обґрунтуванням; право оголошувати на сесії звернення виборців, що мають загальносуспільне значення; право ознайомлюватись зі стенограмами сесії; право законодавчої ініціативи; обов‘язок голосувати особисто; обов‘язок дотримуватись етичних норм; обов‘язок дотримуватись регламенту; право вносити пропозиції про розгляд питань на сесії; право вносити пропозиції по порядку денному сесії, порядку розгляду і змісту питань, що розглядаються; право виступати з обґрунтуванням своїх пропозицій.

Організаційні повноваження мають за мету формування структури парламенту та обрання посадових осіб. До них зараховуються: обов‘язок брати участь в сесії парламенту; права й обов‘язки щодо створення депутатських об‘єднань; право обирати і бути обраним до органів парламенту; висувати кандидатури на виборні посади в парламенті та його органах.

Контрольні повноваження мають своїм призначенням здійснення контролю за виконанням Конституції України та законів органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, підприємствами, установами, організаціями та громадянськими об‘єднаннями в межах компетенції парламенту. Такими повноваженнями є: право вносити пропозиції про заслуховування на сесії звіту чи інформації посадових осіб, державного органу; право виносити питання про довіру складу обраних парламентом органів, обраних, призначених або затверджених ним посадовим особам; право внесення пропозиції щодо проведення депутатського розслідування та участь у проведенні таких розслідувань; право на депутатський запит.

Основною моделлю класифікації повноважень народного депутата України, що має знайти своє нормативно-правове закріплення у законодавстві України, слід вважати поділ депутатських повноважень на загальні групи відповідно до загальних сфер діяльності парламентарія та в свою чергу, поділ повноважень парламентарія всередині таких груп за критерієм форм діяльності народного депутата України. Решта запропонованих моделей класифікації повноважень народного депутата України (повноваження загального і конкретного характеру; визначено-періодичної та невизначено-періодичної дії: індивідуальні та колективні; установчі, організаційні та контрольні) виконують додаткову роль, в черговий раз підкреслюючи, що права й обов‘язки народного депутата України є центральним елементом його правового статусу, становлять складну і внутрішньо неоднорідну систему, яка характеризується цілісністю та єдністю.

 

 

Григорук Н. Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України. //Органи державної влади України / За ред. В. Ф. Погорілка: Монографія. -К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, 2002. – 592 с.

Закон України «Про статус народного депутата України» у редакції Закону від 22. 03. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №42.

Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30.

Кузнєцова В. Ф. Народний депутат України. // Конституційне право України 4-те видання / за ред. В. Ф. Погорілка. -К: Наукова думка, 2003. – 735 с.