Повноваження та обов’язки народного депутата України

7. Принцип незалежності депутата і підпорядкування його Конституції і законам України. Це означає, що депутат незалежний від впливу різних органів державної влади і управління, окремих осіб. Однак при прийнятті визначених рішень депутату варто прислухатися до думки органів і організацій, особливо якщо прийняте рішення торкається інтересів цих органів і окремих осіб. Народний депутат відповідальний перед народом України, тому що його обирає народ. Проте, як вважає народний депутат України Олександр Стоян, депутат, обраний по партійних списках підзвітний не народу, а своєї партії. Тобто, депутат, обраний по мажоритарній системі, повинний звітувати перед начеленням свого виборчого округу, а обраний по пропорційній системі буде займатися сугубо політикою. Законодавець не робить розмежування статусу народних депутатів, обраних по різних виборчих системах. Однак зазначену колізію варто вирішувати шляхом чіткого законодавчого закріплення відповідальності народних депутатів перед виборцями, народом.

8. Принцип гарантованості статусу народного представника. Конституційно-правовий статус українського парламентарія закріплений, насамперед, в Основному Законі країни. Конституцією встановлені найбільш важливі положення, що стосуються статусу народного депутата України. Законом України “Про статус народного депутата України” передбачене широке коло гарантій депутатської діяльності, що забезпечує ефективність і неупередженість здійснення депутатом своїх повноважень.

Перераховані принципи складають основу діяльності народного депутата України. Закріплення основних положень конституційно-правового статусу народного представника в Основному Законі України це одна з найважливіших гарантій ефективного виконання своїх повноважень народним депутатом.

 

 

Повноваження народного депутата посідають визначальне місце в переліку елементів правового статусу народного депутата України. За своїм змістом вони становлять сукупність прав й обов’язків депутата, а за формою представлені як нормативно визначена конструкція, що характеризується цілісністю та єдністю. А. Шайо при з’ясуванні значення повноважень парламентарія надає цьому елементу правового статусу виняткове місце і вважає, що: «права депутата насправді існують для того, щоб депутатський корпус міг функціонувати». Нудненко Л. А. називає депутатські повноваження ядром конституційно-правового статусу депутата. Смірнов А. А. зазначає, що «депутати наділені такими обов’язками й правами, котрі дозволяють їм успішно вирішувати питання» різного роду. Наведені підходи фактично констатують, що повноваження парламентарія є центральним елементом його правового статусу і з цим можемо погодитись.

Григорук Л. Г. характеризує повноваження народного депутата України як нормативно визначену сукупність прав й обов’язків парламентарія України, якими він наділений із метою здійснення властивих йому функцій. Найбільш вдало «повноваження депутатів» розкриває Е. Мухамеджанов: «Це комплекс прав й обов’язків, що забезпечують здійснення ними своїх функцій, котрі виражені в основних напрямках їх діяльності, в процесі здійснення яких депутати вирішують поставлені перед ними завдання та досягають встановлених цілей. «.

Безумовно, головним завданням кожного парламентарія є участь в законотворчості та здійсненні парламентом інших його функцій, а основною метою депутатської діяльності є відображення інтересів народу в парламенті та забезпечення їх відповідності загальнодержавним інтересам. Саме з метою найкращого виконання народним депутатом України своїх завдань, законодавство України наділяє парламентаріїв необхідними правами й обов’язками (повноваженнями).

В юридичній літературі зустрічається пропозиція згідно з якою права й обов‘язки парламентарія слідує поділяти на індивідуальні та колективні. Критерієм такого розподілу виступає форма їх здійснення. Зокрема, Авак‘яном С. А. висловлюється думка, що «участь депутата у здійсненні державної влади будується на поєднанні колективних та індивідуальних засобів. Очевидно, перші є все-таки провідними». Алебастрова І. А. та Кашкін С. Ю. зазначають, що індивідуальні права депутата можуть бути реалізовані ними самостійно, без участі інших суб‘єктів, колективні здійснюються лише спільно з іншими індивідами. Аналогічні думки висловлює Безуглов А. А. [7, с. 7]. Григорук Н. Г. також вважає доцільним за кількісною суб‘єктністю того чи іншого права виділяти права індивідуальні та права, що здійснюються за умови колективної участі.

Таким чином, до категорії індивідуальних можемо віднести такі права й обов‘язки парламентарія, як: право задавати запитання, право бути обраним до складу органів парламенту, обов‘язок приймати участь в сесіях парламенту, дотримуватися регламенту, реєструватися на кожному засіданні, розглядати звернення громадян, здійснювати прийом виборців та інші. Колективними правами й обов‘язками парламентарія є: голосування при прийнятті рішень парламентом, участь в роботі органів парламенту, депутатських слуханнях, депутатських перевірках та розслідуваннях. Але ряд прав парламентарія можуть бути одночасно як індивідуальними, так і колективними. Наприклад, право депутатського запиту, право законодавчої ініціативи. На нашу думку, цей факт свідчить про умовний характер відповідної класифікації.

З урахуванням функцій парламентарія, його повноваження також можуть бути умовно класифіковані на установчі, організаційні та контрольні.

Установчі повноваження парламентарія спрямовані на участь в підготовці, розгляді та прийнятті рішень з питань, що віднесені до компетенції парламенту. Вони сприяють налагодженню ефективної та оптимальної роботи парламенту, як колегіального органу, в той же час забезпечують реальну можливість кожного депутата зробити свій внесок у вирішення питань, що знаходяться на розгляді парламенту.

До установчих повноважень відносяться: право виступати з доповіддю або співдоповіддю; право передавати головуючому свої пропозиції та зауваження в письмовій формі та виступати з їх обґрунтуванням; право оголошувати на сесії звернення виборців, що мають загальносуспільне значення; право ознайомлюватись зі стенограмами сесії; право законодавчої ініціативи; обов‘язок голосувати особисто; обов‘язок дотримуватись етичних норм; обов‘язок дотримуватись регламенту; право вносити пропозиції про розгляд питань на сесії; право вносити