Позовні провадження

У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визна-чається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямо-вується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відобра-жається у змісту позову, вони класифікуються на позови: про присудження, про визнання, перетворювальні.

Позови про присудження – це позови, спрямовані на поновлення пору-шеного права, усунення наслідків правопорушення. Позовом про присуджен-ня вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують.

Позови про визнання – це позови спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішен-ням повинен внести ясність у наявності чи відсутності прав та обов’язків.

Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансфор-мування, тобто зміни або припинення правовідносин, які існують між сторо-нами.

Предметом судового розгляду може бути один позов, їх може бути і декілька. Наприклад, заява позивача та третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору розглядаються в одному провадженні. Тому у законом передбачена можливість об’єднання та роз’єднання позовів.

Об’єднання позовів полягає у тому, що в одному проваджені розгляється декілька матеріально-правових вимог. Це можуть бути вимоги одного пози-вача до одного відповідача з множинними вимогами, вимоги одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача. Об’єд-нання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є способом усунення можливості ухвалення протилежних за змістом рішень.

Об’єднання позовів може мати місце як з ініціативи позивачів, коли він визначає свої вимоги (множинні чи до декількох відповідачів) у позовній заяві, так і з ініціативи суду, який постановляє ухвалу у цьому питанні.

При об’єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом у сумісному процесі, по кожній з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову або про відмову у позові повністю або частково.

Критерієм для об’єднання позовів виступає його однорідність, під якою розуміють вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин. Зв’язок однорідних вимог, необхідних для об’єднання, може бути обумовлений особ-ливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випли-вати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов’я-заних між собою.

Роз’єднання позовів застосовується у тому випадку, коли у одному провадженні в суді перебувають декілька позовів, якщо їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. Про це постановляється ухвала і ці матеріаль-но-правові вимоги розглядаються у самостійних провадженнях.

Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості.

ЦПК України встановлює письмову форму позовної заяви, яка повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, яки-ми позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування, а також перелік документів, що додаються до заяви (ст. 119 ЦПК). Остання підпи-сується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

 

 

Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, подавати свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, оскаржу-вати судові рішення та інші права, закріплені у ст. 27 ЦПК). Однак, відпові-дач також має ряд спеціальних процесуальних способів захисту. Ними виз-нають заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Заперечення проти позову – це письмові пояснення відповідача, які від-хиляють або спростовують вимоги позивача, подані до суду після одержання ним копій ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви. При чому вони можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тим-часове нівелювання матеріально-правової вимоги позивача. Ці пояснення мо-жуть носить матеріально-правовий та процесуально-правовий характер.

Матеріально-правові заперечення спростовують суть позову, вони поля-гають у тому, що відповідач оспорює матеріально-правову вимогу і тому, за-перечує можливість виникнення процесу за нею.

Процесуально-правові заперечення обґрунтовують неправомірність ви-никнення або продовження процесу у справі у зв’язку з відсутність переду-мов для звернення позивачем до суду або порушення порядку його реалізації.

Зустрічний позов – це матеріально-правова правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред’явлена до суду для спільного розг-ляду із первісним позовом. За цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач – відповідача. Однак, лише у цій справі, повного процесуального статусу позивача відпові-дач може набути тільки тоді, коли первісний позивач відмовиться від заявле-ного ним позову і суд прийме таку відмову.

При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою подвійну мету: по-перше, захистити своє порушене, оспорене чи невизнане право, по-друге, він захищається проти вимог позивача.

Суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов’язані та спільний