Позитивні та негативні сторони фінансування підприємств за рахунок позикового капіталу

Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процентний ризик - небезпеку втрат: у кредиторів - унаслідок зниження номінальних і реальних процентних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників - при їх підвищенні. Процентний ризик банків виникає і у разі перевищення процентних ставок, що сплачуються ними за залучені кредитні ресурси, над ставками за наданими позичками. Тому під час інфляції процентна ставка за користування позичками зростає. У такий спосіб кредитор перекладає ризик знецінення позичкового капіталу на позичальника, а через нього - на все суспільство, адже сплачені підвищені проценти позичальник спробує відшкодувати шляхом підвищення цін на свої товари.

Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик, банки в період інфляції застосовують такі способи: вводять плаваючі процентні ставки за кредит, які змінюються з урахуванням темпів інфляції, тобто переглядаються або через невеликі періоди - щомісячно чи щоквартально, або ж зі зміною центральним банком базової процентної ставки (ставки рефінансування), або ж зі зміною темпів інфляції; намагаються надавати не середньо- або довгострокові кредити, а переважно короткострокові; надають кредити не під проценти, а з умовою участі в прибутку від прокре-дитованого заходу тощо.

Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насамперед процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку. Адже повернути позичку і сплатити проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від прокредитованого проекту. Неефективні проекти просто відсікаються. Водночас процент збільшує доходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості.

Процент сприяє й більш ефективному використанню суб'єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують його грошовими ресурсами.

Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкладати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше середньо-та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на підвищення життєвого рівня населення.

Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час застосовуються в Україні, не дають можливості багатьом суб'єктам господарювання користуватись банківськими кредитами. Це стримує розвиток економіки, вихід її з економічної кризи. Підприємства, які все ж таки користуються цими кредитами, високі проценти відносять на собівартість продукції, яку вони випускають, а це часто робить її неконкурентоспроможною не тільки на світовому, а й на національному ринку.

 

 

Позичковий процент або процент за кредит (від латинського pro centrum - на сотню) - це плата, яку отримує кредитор від позичальника за надані в позику гроші чи матеріальні цінності.

Економічна природа позичкового процента обумовлена існуванням товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин. За призначенням позичковий процент, з одного боку, відображає ефективність використання позичкового капіталу; з іншого боку, він повинен забезпечувати доходи банку, компенсувати його витрати. В умовах ринкової економіки суть його розглядається більшістю економістів як ціна капіталу, взятого у кредит. Логіка такого визначення проста: оскільки позичальник-підприємець виступає покупцем капіталу-товару, то й процент, виплачуваний ним кредиторові, представляє ціну цього капіталу. Безперечно, тут не слід розуміти ціну капіталу як вираз вартості. Позичковий процент є не що інше, як частина середнього прибутку, котру підприємець платить власнику капіталу за користування споживною вартістю позиченого капіталу. У даному випадку сплата процента характеризує передачу певної частини вартості без одержання еквівалента. Вартість процента повністю переходить від позичальника до кредитора.

В економічній теорії мають місце й інші підходи до визначеня природи позичкового процента. Наприклад, Дж. Кейнс розглядав суть процента як “плату за розставання з ліквідністю”. В теорії Дж. Кейнса формування процента регулюється дією провідного психологічного закону, за яким люди віддають перевагу грошам як найбільш ліквідній формі багатства. Величина позичкового процента, за Кейнсом, залежить від двох чинників, вона:

1)прямо пропорційна “перевагам ліквідності”;

2)обернено пропорційна кількості грошей, що знаходяться в обігу..

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позичкового капіталу. Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин:

-кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

- позичальник отримує підприємницький доход у вигляді прибутку на позичковий капітал, який використовується