Практична психологія у соціальній роботі

Передбачається, що протягом консультативної зустрічі (однієї чи декількох) клієнту необхідно прийняти певне рішення. Передбачається також, що консультант допомагає клієнту в прийнятті саме того рішення. З цією метою психолог використовує не тільки спеціальні знання, техніки і методи роботи, але і певним чином структурує час роботи з клієнтом.

У літературі можна зустріти значну кількість моделей структури консультативного процесу. Найбільш відома процедура консультування “п’ять кроків”, якої тією чи іншою мірою дотримуються усі психотерапевти і консультанти:

встановлення контакту й орієнтування клієнта на роботу;

збирання інформації про клієнта, вирішення питання: “У чому суть проблеми? ”;

усвідомлення бажаного результату, відповідь на запитання: “Чого Ви хочете домогтися? ”;

вироблення альтернативних рішень, які можна окреслити як: “Що ще ми можемо зробити з цього приводу? ”;

узагальнення психологом у формі резюме результатів взаємодії з клієнтом.

 

На думку Р. Мея, Ю. Альошиної і О. Бондаренка консультація складається із чотирьох послідовних етапів:

Р. МейЮ. АльошинаО. Бондаренко

1) встановлення

контакту з клієнтом;

2) сповідь клієнта;

3) тлумачення;

4) трансформації

особистості клієнта1) знайомство і початок бесіди;

2) розпитування, формулю-вання і перевірка гіпотез;

3) здійснення психологічно-го впливу;

4) завершення бесіди1) входження до ситуації психологічної допомоги;

2) переживання ситуації психологічної допомоги;

3) входження до нового досвіду;

4) входження до повсякден-ності з новим досвідом

 

Існують також інші думки, але різні автори пропонують не такі вже й різні моделі поетапної процедури консультативного процесу. Послідовність кроків чітко простежується: знайомство і встановлення відносин довіри; розпитування, дослідження проблеми, формулювання і перевірка гіпотез; усвідомлення проблеми і розгляд альтернативних способів її розв’язання; оцінка й узагальнення досягнутих результатів і завершення контакту.

Завданнями підготовчого етапу є:

підтримка мотивації клієнта до спільної роботи;

роз’яснення реалістичних можливостей психологічної допомоги і корекція нереальних очікувань (наприклад, “повернути чоловіка”) ;

виявлення готовності зрозуміти, прийняти клієнта і надати йому можливу психологічну допомогу;

пробна постановка цілей психологічної допомоги і визначення орієнтованих термінів і результатів роботи;

пророблення, у разі потреби, власних проблем, пов’язаних з можливим контрпереносом чи виникаючими проекціями.

Завдання психолога на діагностичному етапі:

дати клієнту можливість виговоритися, вислухати його;

осмислити, зрозуміти і прийняти думки і переживання клієнта;

заохотити і підтримати щирість і відкритість клієнта;

стимулювати розповідь клієнта і сприяти цілеспрямованому розвитку бесіди;

визначити (у разі необхідності) прихований зміст скарги;

сформулювати робочі гіпотези і запропонувати клієнту власні інтерпретації;

допомогти клієнту в усвідомленні неконструктивних позицій у його життєвій ситуації й здобутті “нового погляду на знайомі проблеми”;

сформулювати запит (бажаний результат).

Завдання корекційного етапу. Відтоді, коли психолог і клієнт визначили бажаний результат, починається якісно новий етап консультації, орієнтований на вирішення проблеми. Цей етап найбільш важливий для подальшого зростання і розвитку клієнта. Умовно його можна назвати корекційним чи реорієнтаційним, бо завдання психолога – змінити, розширити уявлення клієнта про себе і про інших, допомогти йому подивитися на свою проблему, нібито відсторонившись, “очима іншої людини” і знайти альтернативні варіанти її вирішення. На цьому етапі, з одного боку, аналізуються неконструктивні патерни поведінки, що призвели до життєвих труднощів; з другого – розглядаються можливі варіанти вирішення цих труднощів. За образним висловлюванням О. Бондаренка, “це етап прощання з собою колишнім і повернення до “себе справжнього”.

Спільна робота консультанта і клієнта на корекційному етапі в консультуванні спрямована на те, щоб клієнт зміг подивитися на свої життєві складності “з боку” і усвідомив, що саме йому необхідно змінити у своїй поведінці чи які особистісні риси необхідно розвинути для вирішення проблеми, що його хвилює. Інакше кажучи, психотерапевтичний вплив орієнтований на зміну чи розвиток, а консультування – на усвідомлення того, що потрібно змінювати чи розвивати і як це можна зробити.

Залежно від теоретичного підходу, психолог може запропонувати клієнту варіанти рішень, може разом із клієнтом виробити нові ідеї і, нарешті, може допомогти клієнту прийняти самостійне рішення. У будь-якому разі, завдання психолога – чітко сформулювати ситуацію й основні розбіжності між реальною і бажаною ситуацією. На думку Ю. Альошиної, “найпростіший спосіб здійснення впливу, що ефективний тоді, коли бесіда добре організована і логічно вибудувана консультантом і в ній цілком використані можливості аналізу конкретних ситуацій, – це акцентування протиріч у розповіді клієнта, переформулювання і переструктурування реальності, що його оточує”.

Наближаючись до завершення консультування, психолог спрямовує зусилля на “страхування результату”. Це пов’язано з тим, що іноді клієнти потребують деяких дій, що сприяють формуванню впевненості під час засвоєння нових шаблонів поведінки. Вони можуть отримати від консультанта будь-яке домашнє завдання, запрошення на повторну консультацію через певний час для обговорення отриманих результатів.

У більшості випадків, коли отримані результати задовольняють визначену мету, на заключному етапі автоматично відбувається процес “відокремлення” чи “психотерапевтичного розриву”. Інколи консультант змушений стимулювати таке відмежування. Разом з тим, після процедури прощання у клієнта “не повинно виникнути відчуття, що як тільки він вийде за двері, його образ цілком зникне зі свідомості консультанта”. Клієнту необхідно знати про те, що психолог і надалі буде підтримувати позитивні зрушення і стежити