Практична робота «Особливості ґрунтового покриву України»

 

Ґрунти Українського Полісся

Українське Полісся займає північну і північно-західну частини країни і включає майже всю Волинську, Рівненську, Житомирську, Чернігівську, північні райони Львівської, Тернопільської, Київської і Сумської областей. Загальна площа Полісся становить близько 11,4 млн. га, або 19% території країни. 

За агроекологічними факторами (кількість опадів, тривалість безморозного періоду, сума активних температур та ін.) Полісся поділяють на правобережне (Західне і Центральне Полісся) і лівобережне (Східне Полісся). 

Місцеві фактори ґрунтоутворення зумовлюють розвиток в цьому регіоні трьох типів ґрунтоутворення: підзолистого, дернового і болотного.

Процес підзолоутворення відбувається на підвищених елементах рельєфу під хвойними і мішаними лісами в умовах промивного водного режиму. Під пологом світло-хвойних і мішаних лісів розвивається трав'яниста рослинність. В цих умовах на підзолистий процес накладається дерновий. 

Болотний процес розвивається при надмірному зволоженні. В таких умовах формується торфовий горизонт і відбувається оглеєння мінеральної частини профілю. Залежно від рельєфу, рослинності та інших умов формуються верхові, низинні та перехідні болота. 

В межах Українського Полісся поширені такі ґрунти: дерново-підзолисті, дерново-підзолисті оглеєні, дерново-карбонатні, дернові оглеєні, дерново-борові, дерново-лучні, болотні, сірі лісові і чорноземи опідзолені. 

На давніх і сучасних алювіальних відкладах річкових долин поліські ґрунти сформувалися також на території лісостепової зони. 

В Україні дерново-підзолисті ґрунти розглядають як самостійний тип і тому його поділяють на два підтипи: дерново-підзолисті і дерново-підзолисті оглеєні. 

Ці ґрунти займають понад 60% території Полісся. 26% дерново-підзолистих ґрунтів мають різний ступінь оглеєння. Найпоширенішими видами цього типу ґрунту є слабко- і середньопідзолисті (92%), сильнопідзолисті займають незначну територію (8%). 

Загальна потужність горизонтів А і Е в різних районах Полісся коливається від 20 до 40 см, вміст гумусу від 1,0 до 2,0%, ємкість вбирання від 2 до 6 мг-екв на 100 г ґрунту. Дерново-підзолисті ґрунти мають кислу реакцію, рН сольової витяжки становить 5,0-5,6. Завдяки інтенсивному промиванню ці ґрунти мають низький вміст поживних елементів, погані водні і фізичні властивості, низький ступінь оструктуреності. Наведені факти свідчать про те, що цей тип ґрунту належить до категорії низькородючих ґрунтів. 

Дерново-борові ґрунти сформовані на випуклих і рівнинних ділянках борових терас під сухими борами з бідною трав'янистою рослинністю. Ґрунтоутворюючими породами цих ґрунтів є давньо-алювіальні і воднольодовикові відклади піщаного і глинисто-піщаного гранулометричного складу. Дерново-борові ґрунти бідні на гумус (0,9-1,9%), оксиди, карбонати та інші сполуки; дуже бідні на азот, фосфор, калій, мікроелементи, особливо на бор, мідь, цинк; мають низьку ємність вбирання і слабкокислу реакцію ґрунтового розчину (рН водної витяжки становить 6,0-6,5). Основним заходом поліпшення родючості цих ґрунтів є зміна їх гранулометричного складу (глинування, внесення цеолітів тощо). 

Дерново-карбонатні і дернові ґрунти сформувалися на карбонатних ґрунтоутворюючих породах (вапняки, крейдяні відклади, вапнякові мергелі, туфи, валунні суглинки з уламками вапняків тощо). 

Дернові ґрунти мають добре виражений дерновий і слабкорозвинений підзолистий горизонти, високий вміст гумусу, слабкокислу або нейтральну реакцію, міцну грудкувату структуру та інші позитивні властивості, які вказують на його високу родючість. Дерново-карбонатні ґрунти мають подібні властивості, але внаслідок щебенюватості, малої вологоємкості і низької водоутримуючої здатності є слабкорозвиненими і, порівняно з дерновими, мають нижчу родючість.

Лучні ґрунти сформувалися на понижених ділянках рельєфу і в заплавах річок на алювіальних, делювіальних і льодовикових відкладах під трав'янистою рослинністю. Подібними до них є дернові глейові, які формуються в умовах надмірного ґрунтового і поверхневого зволоження. Ці ґрунти мають глибокий гумусний горизонт і порівняно високий вміст гумусу (3-5 %). На лучних і освоєних дернових оглеєних ґрунтах вирощують овочеві і кормові культури.

Болотні ґрунти на Поліссі займають близько 10% території. Найпоширенішими серед них є низинні болота. Вони займають значну площу в нашій країні - до 95% болотного фонду. Ґрунти цього типу формуються в заплавах річок, на притерасних пониженнях, днищах балок тощо. У профілі цих ґрунтів виділяють такі горизонти: лісова підстилка або лучна повсть, торфовий, глейовий і материнська порода. В умовах інтенсивного розкладання органічної маси між торфовим і глейовим горизонтами формується гумусний горизонт. Залежно від режиму ґрунтових вод і їх мінералізації на певній глибині формується рудяковий горизонт - скупчення болотної руди.

Ґрунти верхових і перехідних боліт становлять всього 5% болотних ґрунтів України. Вони поширені в основному на Поліссі (північна частина Рівненської і північно-західна частина Житомирської областей) і в Карпатах. Ці ґрунти сформувались на безстічних западинах, неглибоких пониженнях вододілів, терасних пониженнях тощо. Основними діагностичними ознаками торфових ґрунтів є потужність торфового горизонту, величина зольності, ступінь розкладання і гуміфікації органічних речовин. За потужністю торфового горизонту болотні верхові ґрунти поділяють на три, а болотні низинні на п'ять підтипів. За вмістом золи торфові ґрунти поділяють на слабкозольні (12%), середньозольні (12-20%) і багатозольні (20-50%). Ґрунти верхових боліт є слабкозольними (2-6% золи). Зольність низинних боліт середня і висока. У сільському господарстві широко використовуються низинні болотні ґрунти, які містять багато азоту, фосфору, інших зольних елементів і мають слабкокислу реакцію. Основним меліоративним заходом на цих ґрунтах є зниження рівня ґрунтових вод.

Сірі лісові ґрунти і чорноземи опідзолені в зоні Полісся займають значну територію, але основні їх площі зосереджені в Лісостепу. Орні землі Полісся займають понад 5 млн га, або 45% всієї земельної площі зони. Низький