Практична творча робота на уроках художньої культури: основні вимоги (майстер-клас)

Створення та захист індивідуальних чи групових творчих проектів (виступів, презентацій, колекцій, виставок, творчих звітів). Це потребує особливих вмінь не лише образотворчого характеру, а й знань і певних компетенцій з інших предметів, що вивчаються школярами. Часто, саме такі проекти дозволяють розкритися учням, які довго не наважувалися, сумнівалися у своїх здібностях. Це відбувається завдяки тісній співпраці всередині творчих груп або завдяки вмілій підтримці педагога, що помічає у кожного школяра багато позитивних сторін і намагається їх розвивати. На думку Л. Масол, педагогічний діалог – це «своєрідна поліфонія взаємодії, де специфічна робота вчителя, який моделює навчально-виховний процес на основі партнерських стосунків, створює умови для самовираження кожного учня».

Як стверджує Л. С. Аристова, головною у методиці викладання ХК стає не інформативна основа подачі матеріалу, а розвиток здібностей учнів до сприйняття і розуміння мови мистецтва, його ролі в житті людей – на відміну від навчальної діяльності, метою якої є «засвоїти», «повторити», «закріпити», «навчити» тощо. Для уроків ХК характерним стає «відчути», «створити», «виразити», «зрозуміти і прийняти позицію іншого, пережити його стан». Мистецькі твори пропонують художні образи, що безпосередньо звернені до сенсорної сфери, емоцій та почуттів людини і спрямовані на те, щоб «захопити» її, примусити співчувати та співпереживати. На уроці художньої культури на перший план висувається не управління пізнавальною діяльністю учнів, а виховання особистості старшокласника, формування ціннісних ставлень засобами мистецтва. Таким чином, акцент зміщується з викладання знань на осмислення їх цінності у процесі обміну судженнями, позиціями, з метою відкриття багатовимірності естетичного бачення світу.

Саме тому, справді творчий педагог, шукатиме нові цікаві форми мотивації і проведення практичної діяльності старшокласників. Одним з таких інноваційних методів Л. С. Аристова пропонує інтерактивне навчання, де вирізнено певні прийоми, позитивну результативність яких доведено під час спостереження за учнями.

«Сліпий та поводир» – учні працюють у парі, отримуючи ролі (сліпого та поводиря). Той, хто грає роль поводиря отримує картку з репродукцією картини (або фото з архітектурною спорудою чи скульптурою тощо), він повинен так розповісти про цю картину (архітектурну споруду, скульптуру), не називаючи її та автора, щоб учень, який грає роль «сліпого» відгадав, про яку картину йде мова. Така робота викликає зацікавленість та інтерес в учнів, дає можливість застосувати свої знання на практиці у нетрадиційній формі. Наприклад, при повторенні теми „Художня культура Італії”, отримавши картку з репродукцією картини Рафаеля „Сікстинська Мадонна”, учень так описував її: „на картині зображено відомий усім образ жінки-матері. Вона боса, одягнена у плащ, ніби спускається з хмар, а її зустрічають папа Сікст, Свята Варвара та янголи. Вона – захисниця людська – несе, назустріч людям, свого сина”.

Прийом трьох «С» (слухаю – співставляю – створюю). Розглянемо алгоритм застосування цього прийому на прикладі теми «Українська художня культура ХХ століття». Старшокласникам було запропоновано прослухати музичний твір К. Дебюссі «Місячне сяйво», переглянути репродукції картин М. Глущенка «Місячна лірика», І. Марчука «Зійшов місяць над Дніпром», Н. Бондаренко «Осяяння», В. Барського «Вечір»; співставити їх з музикою та обрати один із творів живопису, який, на їх думку, найспівзвучніший музиці. Більшістю учнів було обрано твори М. Глущенка «Місячна лірика» та І. Марчука «Зійшов місяць над Дніпром». Після того старшокласникам було запропоновано уважніше вдивитися у цю картину, «вжитися» і задати «незвичайне» запитання, яке стосується твору.

Ми звернули увагу на те, що чим більше учні задавали запитання, тим більше посилювався у них інтерес до самої картини. Старшокласниками були запропоновані такі запитання: до картини М. Глущенка «Місячна лірика» -„Чи відбивалося місячне сяйво в душі автора під час створення картини? ”, „Про що думає жінка, яка зображена на картині? ”, „Чому квіти синього кольору? ”, „Чому, якщо місяць зійшов і настала ніч, на картині багато яскравих кольорів? ”, „Чого чекає жінка? ”, „Місячне світло, яке струменить і проходить крізь поверхню води, зможе пройти через людську душу? ”, „Чому місячне сяйво стелиться уздовж землі, а не відблискує вгору? ” тощо. До картини І. Марчука «Зійшов місяць над Дніпром» учні задали такі незвичайні питання: „Чи теплою була ніч? ”, „Чи втілює місяць якийсь певний образ? ”, „Чому картина змальована в червоних тонах? ”, „З якого місця художник малював цю картину? ”, „Куди поділися зірки з сумного неба? ”, „Чи відчуваєте ви якісь зміни у своєму настрої після перегляду цієї картини? ”, „Чому панівне місце на картині займає небо? ”, „Що у цей час відбувається на селі? ” тощо.

Після цієї роботи старшокласникам було запропоновано уявно «ввійти у картину», вибрати для себе персонаж і дати йому ім’я. Причому, персонаж може бути як людиною, так і деревом, хмарою тощо. Ось які імена вони запропонували: Мрія (квіти) ; Едуард – покинутий усіма (дерево) ; Призма суму, Акурінка (місяць) ; Ніколь (дівчина) ; Життя, Безмежність (небо) ; Радість, Безкінечність, Вуль (вода) ; Сяяння, Тристан (місячне сяйво) ; Чуйність (природа) ; Ніжність (місячне сяйво) ; Тихий (туман) ; Одинак, Світилко, Золотень (місяць) ; Буйнохвиль, Кара, Життя, Змій (річка) тощо.

На наступному етапі роботи учні повинні були об’єднатися у групи і намалювати те, що бачать їх персонажі зі свого світу (світу картини), коли дивляться на людей (глядачів). Малювання проходило під музику без обговорення. Після цього учні розмірковували над отриманими малюнками, розповідали про свої думки та почуття. Дуже цікаво було спостерігати за старшокласниками, коли вони намагалися подивитися на глядачів очима «героїв картини», пояснюючи, що вони бачать „людські душі в образах різнокольорового пір’я, адже пір’я – це крила душі”; „душі, кольори яких відображають людську зовнішність, проте, серця – їх внутрішній світ” тощо. На нашу думку, такий прийом ідентифікації себе з героями картини допомагає активізувати інтерес старшокласників до творів мистецтва, розвивати рефлексивні творчі здібності учнів, організовувати «вживання», яке засноване методом рефлексивних інверсій (Аристова Л. С. Інноваційні технології викладання художньої культури в школі).

Запропоновані учням означені кооперовані технології надають можливість у нетрадиційній формі поповнити необхідний запас знань та інтелектуальних навичок для того, щоб їм стали доступні смислові компоненти твору. При цьому зауважимо, що ці знання менш за все зводяться до засвоєння загальної інформації, вони стають „особистісними знаннями”, тобто такими, що були інтелектуально пережиті й стали в результаті цього елементом особистісних переконань учня.

Найголовніша роль курсу ХК у школі – формування мудрості – «здатності приймати і засвоювати досвід життя попередніх поколінь. Без цього неможливо розвивати ні науку, ні культуру, а, відтак, і цивілізацію» (В. А. Садовничий, академік, ректор МГУ). Схожу думку можна прочитати і у Х. Ортеги-і-Гассета, який писав, що перевершити минуле можна лише за однієї умови: потрібно його в цілому, як простір, вмістити в себе; і неуспіх чекатиме кожного, хто «точить зуби на ту чи іншу порцію минулого, замість того, щоб почати його переварювати».

Будемо навчатися мудрості у класиків і, всупереч історичним непорозумінням, навчати «мудрості краси» тих, хто приходить сьогодні до нас у школу.