Практикум з філософії

Нижче наводяться положення К.Поппера – одного із перших постпозитивістів. Прочитайте їх та поясніть, в чому полягає відмінність методу демаркації К.Поппера від методу верифікації?

“Спостереження чистого, позбавленого теоретичної компоненти, просто не існує. Всі спостереження, особливо експериментальні, виконані в світлі тієї чи іншої теорії” (К.Поппер).

“Від наукової теорії я не вимагаю, щоб вона була обрана… раз і назавжди; але я вимагаю, щоб її логічна форма була відкритою для засобів емпіричного контролю в негативному сенсі. Емпірична система не повинна виключати спростування досвідом… Критерій демаркації призначений відокремити наукові системи від метафізичних тверджень. Останні завжди верифікуються (який факт не підтверджує принаймні одну з багатьох філософій історії?) і нічим не спростовуються ( яким фактом можна спростувати філософію, історію або якесь релігійне бачення світу?)” (К.Поппер).

Отже, К.Поппер вважав можливість спростування якихось положень більш важливим для науки, ніж їх підтвердження (верифікацію). В чому ви можете побачити переваги спростування (фальсифікації) у порівнянні із верифікацією? Наскільки такі переваги є вагомими?

Ознайомтесь також із твердженнями інших відомих фундаторів постпозитивізму, звертаючи увагу на те, в чому полягають їх новації у підході до науки (чи розглядають вони науку абстрактно, як логічно-термінологічну конструкцію, чи вписують її в певні реалії соціальної історії).

“Наукове знання, так само як і мова, за своєю внутрішньою сутністю постає або загальною властивістю групи (колективу), або нічим взагалі. Щоби його зрозуміти, ми повинні осмислити специфічні особливості груп, що творять науку та користуються її плодами… Коли ми виділяємо наукове співтовариство, ми повинні спитати: що об’єднує його членів? Парадигма або множина парадигм – такою буде відповідь; парадигма як набір настанов для наукової групи…” (Т.Кун).

Який підхід до науки превалює в останньому фрагменті: а) логічний; б) гносеологічний; в) соціальний?

“Якщо розглянути найбільш значимі послідовності, що мали місце в історії науки, то видно, що вони характеризуються неперервністю… Ця неперервність є нічим іншим, як розвитком деякої дослідницької програми, що складається із методологічних правил…” (І.Локатос).

Який підхід до науки запропонований І.Локатосом? Які він має позитивні сторони?

“Науку вважають чимось, встановленим об’єктивно, незалежно від її емоційних коренів… Необхідно підкреслити, що з цим поглядом я не згідний. Тепер прийшов момент, коли я хочу сконцентрувати увагу на пристрасності в науці… Це не просто суб’єктивно-психологічний побічний ефект, а логічно невід’ємний елемент науки… Пристрасність вченого, що робить відкриття, має інтелектуальний характер, що свідчить про наявність інтелектуальної, зокрема – наукової цінності. Остання дає можливість розрізняти факти, що мають або не мають наукового інтересу” (М.Полані).

На якому реальному аспекті функціонування науки наголошує М.Полані? Згідні ви чи не згідні із його твердженнями? – Підкріпіть свої міркування прикладами.

Завдання 3. Антропологічні напрями: філософська антропологія, екзистенціалізм, фрейдизм, неофрейдизм.

 Аналізуючи нижче наведені тексти з твору М.Хайдеггера “Що таке метафізика”, зверніть увагу на те:

• Яке буття та за яких умов є екзистенцією?
• Що таке трансценденція? 
• В якому настрої людині відкривається Ніщо і що воно приносить людині?
• Чим екзистенційний жах відрізняється від звичайної боязні?
• Чи є Ніщо сущим і яке його значення в розкритті сущого?

“Людське буття означає: висунутість в Ніщо...Чи трапляється в бутті людини такий настрій, який підводить її до самого Ніщо? Це може статися і дійсно стається – хоч досить рідко – лише на мить, в фундаментальному настрої жаху  (страху). Під цим “жахом” ми розуміємо не ту надто часту схильність жахатися, яка, по суті, споріднена з надмірною боязливістю. Оскільки боязні властива окресленість причини і предмету, боязливий і полохливий міцно зв’язані з речами, серед яких знаходиться. Прагнучи врятуватись від чогось – від ось чого - він губиться у відношенні до останнього, тобто в цілому “втрачає голову”. Під час жаху для такого сум’яття вже немає місця. Найчастіше якраз навпаки, жаху властивий якийсь зацепенілий спокій... І невизначеність того, перед чим і від чого бере нас жах, є зовсім не проста відсутність визначеності, а сутнісна неможливість що б то не було визначити... Під час жаху “земля вислизає з-під ніг”. Точніше: жах забирає у нас землю з-під ніг, тому що примушує вислизати суще в цілому. Тому і ми самі - ось ці існуючі люди – з загальним проваллям сущого також вислизаємо самі від себе. Тому в принципі жахливо робиться не “тобі” і “мені”, а “людині”.

 …Тільки на основі споконвічної наявності Ніщо людське буття може підійти до сущого і вникнути в нього. Висунуте в Ніщо, наше буття в будь-який момент завжди вже заздалегідь виходить за межі сущого в цілому. Цей вихід за суще ми називаємо трансценденцією. Без споконвічної відкритості Ніщо немає ніякої самості і ніякої свободи... Ніщо є умовою можливості  розкриття сущого як такого для людського буття. Ніщо не є, власне, навіть антонімом до сущого, а споконвічно належить до самої його основи. В бутті сущого здійснює своє уніщовлення Ніщо.

Якщо наше буття може вступити у відношення до сущого, тобто екзистувати, то лише завдяки висунутості в Ніщо